Їжа, секс та робота мозку: уривок з книги "Хто б міг подумати!"

9 Июля 2016, 13:16

Науковий журналіст Ася Казанцева розповідає про "біологічні пастки", що впливають на наше життя

<p>Книга "Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці"</p>
Книга "Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці"

Сайт Сегодня.ua вперше в Україні публікує уривок з книги російської наукової журналістки та лауреатки премії в галузі науково-популярної літератури "Просветитель" Асі Казанцевої "Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці".

Книга готується до виходу у видавництві "Віват". Розвіюючи міфи про "хімію кохання", шкідливі звички та роботу нашого мозку, авторка спирається на грунтовні наукові праці, а також наводить приклади із власного життя.

__04

Товстун мимоволі

Наш організм завжди ладен з’їсти більше їжі, ніж йому насправді потрібно. Але нехай би гладшали всі люди, було б принаймні не так прикро. На практиці ж у кожної людини є знайомі, які кажуть, що їдять скільки хочуть, калорії не підраховують, спортом не займаються, утім їх хоч зараз можна кликати зніматися в порноролику для поціновувачів скелетів. Не треба їм заздрити: зазвичай у них багато інших проблем. Найімовірніше, вони справді їдять занадто мало, але через те, що в них надто метушливе життя і піти пообідати на роботі просто ніколи. Удома ж немає ані турботливої бабусі, ані турботливого чоловіка, який би нагадував їм, що люди іноді снідають і вечеряють. І взагалі у них постійний стрес, тобто фізіологічні реакції, що пригнічують відчуття голоду (насправді тут усе неоднозначно, стрес може не лише зменшувати, але й стимулювати апетит — ми до цього ще повернемося). До того ж із-поміж людей, які не гладшають, дуже багато курців, а кожна викурена сигарета — це теж стрес, і вона трохи підвищує рівень адреналіну та кортизолу, а вони, у свою чергу, призводять до невеликого підвищення концентрації глюкози в крові, і все це пригнічує відчуття голоду. Цей ефект додатково ускладнює відмову від нікотину, особливо в жінок: покинувши палити, люди зазвичай дивуються, що тепер їм увесь час дуже хочеться їсти. Згодом вони, щоправда, адаптуються й погоджуються з тим, що ризик набрати три зайвих кілограми все ж кращий за ризик ранньої смерті через рак легенів.

Але часто трапляється протилежна ситуація: людині доводиться докладати колосальних свідомих зусиль, щоб не набирати вагу. У деяких випадках це пов’язано з генетичними особливостями. Наприклад, гормон грелін, що підсилює відчуття голоду, можна синтезувати штучно й увести добровольцям — у цьому разі вони почнуть їсти більше. Існують мутації в гені, що кодує грелін, які призводять до посиленого синтезу цього гормону, — і справді, у носіїв таких мутацій індекс маси тіла зазвичай вищий. Прикро те, що зворотні мутації, які знижують синтез греліну, не сприяють втраті ваги, бо є й інші механізми, які викликають голод, — а отже, ліки для схуднення, що блокують грелін, навряд чи будуть високоефективними (хоча подібні експерименти нині проводять).

Відчуття насичення пов’язане з пептидом YY, який виробляє кишечник. Якщо його вводити добровольцям, вони й справді починають їсти менше. А ось мутації, які знижують синтез цього пептиду, призводять до хронічного переїдання. Через це дуже потерпають індіанці піма в Аризоні: у їхньому племені відчутно поширені дві мутації, що порушують нормальне виробництво пептиду YY, унаслідок чого з-поміж них трапляться люди, які постійно відчувають голод, і їхній індекс маси тіла часто перевищує 45 (за норми до 25). Існує й безліч інших молекул, рівень яких впливає на харчову поведінку. Наприклад, гіпоталамус виробляє агуті-споріднений пептид, який підсилює відчуття голоду.

Його назвали так через те, що за своєю структурою він схожий на пептид агуті, який виробляється у волосяних фолікулах багатьох тварин і, періодично вмикаючись і вимикаючись, формує забарвлення агуті: темні шерстинки з жовтими кільцями.

Секс, стрес та одвічне питання про розмір

Відповіді на всі запитання про сучасний людський секс знає Стюарт Броді, шотландський психолог, який змушував піддослідних відчувати оргазм у лабораторії, щоб виміряти їхній рівень пролактину.

В основному він робить більш важку й невдячну роботу: підводить коректну наукову базу під абсолютно очевидні речі. Наприклад, у нього є стаття про те, що гладкі чоловіки мастурбують практично так само часто, як худі, але рідше займаються вагінальним сексом (і лише третина взагалі живе з дівчатами). Або ще є стаття про те, що з-поміж жінок сексом рідше займаються алекситеміки — люди, що не надто зацікавлені емоційним боком життя і не дуже вміють про нього думати й говорити. Але є у Стюарта Броді й абсолютно чудові роботи. Наприклад, він брав участь у дослідженні, у якому експериментально доведено, що досвідчені лікарі-сексологи можуть із високою точністю визначати, чи здатна жінка відчувати вагінальний оргазм, лише спостерігаючи за її ходою на відеозапису. А ще Стюарт з’ясував, що рання втрата цноти корелює в жінок із більшою стійкістю до стресу. Коли випробовуваних змушували виступити перед незнайомими слухачами й обґрунтувати свою придатність до роботи, рівень гормону стресу, кортизолу, підвищувався в усіх. Проте дівчата, які почали займатися сексом до вісімнадцяти років, демонстрували меншу зміну рівня гормонів, і їхні аналізи крові швидше поверталися до норми після виступу, ніж у тих, хто втратив цноту вже після повноліття.

Зрозуміло, такий видатний дослідник не міг залишитися байдужим до питання про те, чи має все-таки значення розмір пеніса. Він провів масштабне інтернет-опитування серед сексуально активних жінок. Довжина середнього члена була обговорена окремо — його пропонувалося умовно вважати однаковим із американською доларовою купюрою (15,5 см).

Вы сейчас просматриваете новость "Їжа, секс та робота мозку: уривок з книги "Хто б міг подумати!"". Другие Общество смотрите в блоке "Последние новости"

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Комментарии

осталось символов: 1000 Правила комментирования