Два тижні літа: Острови

Трушні тайські острови подібні на наші села. В найкращому випадку – райцентри. Там живуть прості люди, зайняті простими життєвими задачами. Типова тайка – це симпатична, привітна жіночка, що смачно готує, любить посміхатися, приймати гостей і майже не знає англійської мови. Старші тайці – поважні, пишаються тим, що гарно роблять свою роботу і теж володіють словниковим запасом Еллочки Людоєдки. Ну, а молодь – як молодь. Ніби самі звичайнісінькі люди, тільки живуть в натуральному раю. Де синє море лоскоче мілкий пісочок, над водою нависають пальми, краби увечері збираються на свої пляжні паті, а барвисті птахи дражняться з вашої, дивної для них говірки.

Лангкаві

Наша подорож островами почалася з малайзійського Лангкаві. Це дебелий по тамтешнім міркам острів зі своїм аеропортиком (малеееньким, правда, таким, де від літака до терміналу треба пішки йти) і таксістами на автомобілях (!).

Щоб лани широкополі, і моря і суші)

Всі таксі на острові їздять за попередньо встановленими тарифами. В терміналі аеропорту диспетчер візьме з вас гроші, видасть квитанцію і тирим-пирим розкаже куди йти, так, щоби ви не зрозуміли. Ви підете, зрозумієте, що куди його йти – невідомо, повернетеся й перепитаєте. І тооооді вам скажуть, що ваше таксі ось-ось приїде і назвуть його номер.

Турпутівники кажуть, що на острові є три ключові точки, котрі треба обов’язково відвідати. Ми з М радили б одну. Площа орла з дебелою пташиною та торговим центром розташована посеред загидженого та запилюченого міста Куаг. Їхати туди можна хіба для того, щоби посьорбати помийок у старбаксі. З пляжами в цьому Куазі туго, а от туристів – хоч депортуй. На іншому березі острова є акваріум UnderWater World, в котрий ми також не сильно рвалися після чудового океанаріуму в Куала-Лумпурі.

Зате по канатній дорозі Panorama Langkawi покататися дуже рекомендуємо. Краєвиди, височінь, чудове море аж за небокрай – це все у вас під ногами. Плюс, в районі цієї канатки ми виявили цілком пляжні пляжі з пісочком, мінімумом народу та синіми хвильками. А плюс-плюс – зовсім поруч розташована Telaga Harbour Marina, станція, з котрої ходять човни на всі прекрасні острови.

А сфоткай так, тіпа я парю у воздусі. А я потім то собі на аватарку вкантакті (чи що там в Пакистані?) викладу і Гальці (Зіті/Гіті) покажу!

Морські мандри – Ко Ліпе

Є три основні способи мандрувати морем поміж цими райськими островами. Перший – це спідбоут. Сучасний такий човен з трьома-чотирма потужними двигунцями, пришпандьореними напівкустарним способом. Спідбоут – швидкий і веселий. А люди, що спідбоутами мандрують кумедні й солоні. Особливо, якщо на морі трошки хвильки. Тоді солоні не тільки люди, але і їхні манатки, одяг, капелюхи, діти, собаки, гаманці, папірці в кишенях, взуття, окуляри від сонця, – одним словом, все, що було не замотане в плівку/кульочьок/дощовик. На деяких островах спідбоути вилазять прямо на біленький пляж. На деяких – підходять до пірсу. А в інших варіантах вас пересадять в лонгтейл.

Імміграційна служба на Ко Ліпе жирує – зробили собі офіс аж із чотирьох коробок від холодильника

Лонгтейл – це другий вид морського транспорту в Тайланді. Красивий дерев’яний човен із гордо задертим догори носом і стрічками, на цей ніс естетично намотаними. Рухає цей човен встановлений на кормі двигунець, знятий з якоїсь мілколітражки. Охолоджує його морська вода, а живить пластикова каністра. Цей двигунець обертає гвинтом на дооооовгій такій жердині. Звідси й назва – довгий хвіст (long tail). Цим хвостом капітан лонгтейлу може управляти – повертати в різні боки, піднімати чи опускати. Тому лонгтейл – неперевершений на мілководді й вузьких шпаринках. Правда, далеко ним не катають. Тако, навколо острова і все.

Третій вид транспорту – феррі. Морська маршрутка, котрою катаються всі – і міцеві, й туристи. Вона дешевша і повільніша. Ходить тими ж маршрутами, що й спідбоут. Тільки зупиняється частіше.

До Ко Ліпе ми приїхали солоні. Від чубчика до п’ят. Приємно вразила пожила частина пасажирів – ніхто в нашому спідбоуті не наблював, не зомлів і ласти не склеїв. З човна ми зійшли прямо на пляж, точніше, у воду біля пляжу, тому хто взяв на себе куплені на бангкокському нічному рину шорти, той молодець. На березі нас чекала буда імміграційної служби, де нам мали поставити печатки та повернути паспорти, а ще група екологічних активістів, що з прибулого туристичного люду збивала по 200 бат за користування національним парком. Збивала не дуже активно, тому, в принципі, морда цеглою могла би зробити природу Ко Ліпе на 200 батів забрудненішою. Чи неочищенішою. Чи якось так.

На Ко Ліпе є банкомати, пункти обміну валют, смачні ресторанчики, купа магазинів та баз відпочинку. Місця на цьому острові краще бронювати заздалегідь, бо по приїзді можна нарватися на якісь місцеві довгі вихідні (як ми, приміром, зробили) і гарненько переплатити.

Купити на острові можна все, що завгодно – від купальників і футболок до ластів-масок. Поширена серед туристів тема – гермомішки (dry bag) – дуже зручна вечш, куди можна скласти телефони, гаманці, окуляри від сонця й утопити іти собі плавати, не переживаючи, що хтось може це добро поцупити. Продаються гермомішки всюди, різних розмірів та кольорів, по ціні всього удвічі вищій за аліекспрес.

В підсумку. Малий, гамірний острів. Синє море і золоті пляжі – в наявності. Шанувальники полоскотати смакові пухирці на Ко Ліпе зацінять безлімітні буфети – дари моря, місцева кухня та фрукти – їж поки не луснеш. І все за невелику сталу суму. Криків "саахарная ваата, маарская крівєтка, шаашлик із рапанав, слаадкая кукуруза" на пляжі ніби не було. Як і – майже – північних сусідів.

Бабцю, а то у вас ананаси на посадку? Нє, к-ва, на взльот!

На фото – лапша, ананас, невідома фігня, невідома фігня, капуста, невідома фігня, огірки і невідома фігня

Ко Мук

В цій оповідці я навмисне пропущу деякі острови. Якщо хто буде чемний і захоче про них дізнатися – пишіть, дзвоніть, ведіть на пиво – розповім) А поки хай вони побудуть осторонь від галасливого туристичного люду.

На Ко Мук є справжня піратська печера. З кольоровими рибками і мільйоном туристів на квадратний сантиметр

До Ко Мук ходить спідбоут. Купити на нього квитки можна і на причалі, й у більших резортах-готелях. Острівець маленький, замешканий морськими циганами, що колись осіли й стали приймати туристів. Крім торгівлі, ресторанів та баз відпочинку, місцеве населення займається збором каучуку на невеличкій плантації. Ко Мук – душевний і дуже домашній. З пляжними барами, скрученими із бамбукових патиків, смачною домашньою їжею, трьома вулицями і таксі у формі мопеда з привареним збоку возиком.

Не битий, не крашений, в таксі не робив

Таке гарненьке, поки гуркотіти не почало

Тайці – великі молодці в тому плані, що не дозволили базам відпочинку, розташованим прямо на березі, відгородити собі пляжі. На Ко Мук можна знайти резорти різної цінової категорії, але гарний пісочок на бережку все одно буде доступний кожному відвідувачу.

Наші рекомендації на Ко Мук – Коко Лодж бар, що його тримає старий растаман – для вечірніх посиденьок на бережку. Ресторанчик в Ноурс Хаус, власниця котрого не шеберхає англійською, але чудово готує (пишу і слина в роті набігає)), мінімаркети, в котрих господар почистить і охолодить для вас кавун чи ананас. Прогулянки, поки ноги не відпадуть і плавання з маскою.

Ко Нгаі

Ко Нгаі, як і Ко Мук – це навіть не острова-села, а швидше хутірці. Там нема банкоматів, автомобілів в ужитку, а місцями – і мобільного інтернету. Розрахунки карткою – тільки на більших резортах і то, з 3-х відсотковою комісією. Нгаі – острів менший навіть за Ко Мук. Спідбоут на нього прибуває до спеціального пірсу, а якщо море хвилюється, то зі спідбоута вас заберуть лонгтейлом (готуйте додатково по 100-200 батів). Ко Нгаі дорожчий за інші острови, а магазини тут тримають власники баз відпочинку. Тому пляшка води вам обійдеться у 30 батів, а не 10, як у севенілевен.

З М ми зійшлися на тому, що Нгаі – острів для того, щоби відпочивати тюленем. Гуляти тут можна хіба пляжем півтора-два кілометри та ще на той бік острова, на "райський пляж". Та і той "райський" із натяжкою – там іде будова, а помиї з найближчої бази течуть в море, тут таки поруч.

Інша справа – пірнання на Ко Нгаі з маскою. Якщо прямо з пірсу стати кришити у воду хліб, зберуться такі акваріумні рибки побачити, яких і на старовинних скрінсейверах не було! А пара позичених на базі ласт та маска взагалі відкриють чарівний світ – найближчий кораловий риф у період відливу буде всього за метр до поверхні.

Фі-Фі

Якщо ви раптом купите путівку до Тайланду, на острови, швидше за все вас відправлять на Фі-Фі. Це зле, якщо ви планували побачити дикі, незаймані пляжі. По голові вам будуть ходити люди, вода буде каламутна, а пляжі відгороджені буйками від паркомісць лонгтейлів та чиїхось яхт. А ввечері ви захочете піти на в’юпоінт, подивитися як сідає сонце, і раптом виявиться, що там нема де яблуку впасти, а хтось ізбоку буде наполегливо вас просити "паадвінуца" (нічєво-ж-нє-відна, б-ць).

Гуляєш собі цим островом, а навколо тебе – ілюстрації з журналу National Geographic

Але! Якщо ви раптом вирішили, гарно загуляти, ну, як це водиться, наїстися, поводити козу з якимись чужими людьми, напробуватися невідомих шотів, а зранку шкодувати, що не померли учора, то Фі-Фі – саме воно. Сюди легко потрапити з інших островів, чи з континенту. Тут працює купа пунктів обміну валют, а банкомати ми бачили навіть у самих запилючених закапелках.

Тут шариться купа народу – нашого, східного, західного і північного. Тут продають всі можливі туристичні причандали – від зубних щіток до одягу. Тут смачно годують і залюбки напоють. Одним словом – справжній туристичний гармидер.

А ще завжди можна подзвонити Банзаю, сісти у спідбоут і поїхати туди, де всіх цих людей нема)