Ігор Бондар-Терещенко

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик

Зеро чи Тойво? 5 книжок, якими варто "озброїтися" на Книжковому Арсеналі

мнения

14 Мая 2017, 07:20

Українські переклади сучасної зарубіжної класики і міжнародних бестселерів вже давно цілком буденна для нашого сьогодення річ. Причому виходять ці книжкові хіти майже паралельно в різних країнах світу, і Україна – давно вже не виняток, а деякі з її власних авторів й взагалі нічим не гірші за перекладених чужоземців. Хай там як, але всі вони – хоча б для порівняння – будуть варті уваги на "Книжковому Арсеналі".

Дон Делілло. Зеро К. – Х.: Фабула, 2017

1___14

У своєму новому романі відомий американський письменник загадав неабияку загадку читачеві, змусивши в черговий раз замислитися над вічними питаннями життя і смерті. І виходячи з того, що смерті як такої в його концепції майбутнього не існує, то відповідь у фіналі буде ще більш несподіваною. За сюжетом, генна та біологічна інженерія у світі досягла таких висот, що хворих на рак чи СНІД за великі гроші можуть заморожувати в спеціальних капсулах, щоби позбавити страждань, відродивши до життя вже тоді, коли медицина навчитися лікувати їх недуги. Утім, не був би цей роман міжнародним бестселером, якби, крім фантастичної концепту фабули, не мав би ще "моральний" інгредієнт проблеми безсмертя. Здоровий чоловік героїні хоче вирушити з разом нею у "заморожене" небуття, впавши в анабіоз, оскільки його батько кинув дружину, і тепер у такий спосіб відбувається "залагодження" проблеми. Його син, в якого народилася дитина, категорично проти, і в цьому проглядає його "український" характер (був усиновлений в сиротинці). "Кожен хоче володіти кінцем світу", – лунає рефреном гасло кріогенного безсмертя, натомість чи не є це визнанням неспроможності влаштувати своє власне життя? Технології майбутнього, таким чином, виступають проти "живого" існування в сучасному світі. Наприклад, чи не важливіший плач немовляти, ніж холодне мовчання в крипто-камері під подорожі у майбутнє без хвороб, проблем і взагалі – життя, як його уявляють в контексті "генетичної" проблематики.

Харукі Муракамі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

2___08

В Японії цей роман сучасного класика розійшовся мільйонним тиражем вже в перший місяць продажів. І зовсім не тому, що Муракамі – це бренд, чиї книжки, виконані в традиційній для нього манері магічного реалізму, давно вже стали символом епохи 90-х, а незабаром і нульових, і десятих років. Просто зовнішня сюжетна канва – наче в улюбленому автором джазі – лише оболонка його глибоко філософських епопей – від раннього "Полювання на овець" до пізнішої саги "1Q84". У новому романі культового автора розказана історія пересічного 36-річного інженера, в далекому дитинстві у якого – нерозлучна дружба з такими ж, як він, любителями залізниць. Всі вони – два хлопчики і дві дівчинки – на відміну від героя роману, мали "кольорові" імена, і лише він залишався в тіні власного скромного імені. В університеті відбувся розрив, друзі відвернулися, спрацювала магія імені, змусивши героя засумніватися в собі як у порожній "безбарвній" людині. І тільки дружина, яка вірить у нього, радить знайти старих друзів і з'ясувати причини розриву. Невже це необґрунтоване звинувачення в зґвалтуванні? До речі, замість джазу в останніх романах Муракамі "звучить" класика – "Симфонієта" Яначека в "1Q84" і "Меланхолія" Ліста в "Безбарвному Цкуру". Втім, інтрига з роману витікає не так помітно, а по мірі обривання, здавалося, б важливих сюжетних ліній, що ведуть до самотності героя.

Салман Рушді. Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2017

3___10

Новий роман лауреата Міжнародного Букера – це не магічний реалізм, з яким порівнювали попередні книжки Рушді, а щира магія. Довга і добра казка, за дивною назвою якої прихована "1000 і одна ніч" – одночасно і майстерна стилізація-змагання з Шахерезадою, і літературна пародія. За сюжетом, відомий філософ, у якого закохалася принцеса джинів, подарувавши йому купу нащадків, відрікається від своєї родини. Таким чином, світ заполоняють діти, в чиїх жилах тече кров людей і джинів. І лише через кілька поколінь принцеса повертається до померлого чоловіка, даруючи йому нове життя, і давня суперечка героя із заклятим ворогом, відомим містиком, триває. Сперечаються зазвичай щодо Бога та людей, яких він створив, і які завжди не проти осягнути "божественне" в своєму житті. Роман індійського британця не схожий на жодну з його попередніх книг. У цій компактній історії, що містить в собі безліч сюжетів, відсутні звичні для Рушді можновладці – президенти, диктатори, пророки. "Не обов'язково всі романи писати про відомих політичних діячів! – переконаний письменник. – Я ніколи не сумнівався в могутності літератури, хоча й намагаюся не приписувати їй надто багато. Однак, з моєї точки зору, нам зараз як ніколи необхідно мистецтво вигадки: потрібно ясно уявляти, що ти живеш і працюєш у вільному просторі – тільки так можна відстояти можливість бути собою".

Марина Гримич. Падре Балтазар на прізвисько Тойво. – К.: Нора-Друк, 2017

4__22

…У далекому дитинстві головного героя цієї карколомної авантюри з-під пера відомої авторки його рідна баба Юстина недаремно "розповідала, що половина галицьких емігрантів виїхала до Канади, а друга половина – до Бразилії", бо всі тутешні персонажі – його земляки по Старому краю, як у Канаді і зрідка в Бразилії називали батьківщину, з якої приїхали вони чи їхні предки. Опинившись серед земляків з галицькою говіркою, колишній золотошукач з Аляски стає старозавітним панотцем в бразильських джунглях, де постала колонія іммігрантів з назвою Нова Австрія. Утім, хай навіть так, адже була у Фолкнера міфічна Йокнапатофа, а в Маркеса – не менш містичне Макондо. Подальші пригоди самозванця на пару із таким самим авантюристом, засновником колонії Габріелем (з села Дуліби, що у Східній Галичині) розвивається, наче справжній вестерн, якби його написав Іван Котляревський – з гумором, пародією, а також величезною симпатією до свої героїв, змушених за волею долі удавати з себе богів, пророків і вождів. "Отця Балтазара з великими почестями вели до Нової Австрії, – уточнює авторка. – "З великими почестями" – це значить, що він плентався, покульгуючи і тримаючись за пошкоджений бік, а його супроводжувала процесія фармарів з кривими шаблюками і дерев’яними граблями за спинами, а попереду бігли, галасуючи "Отець, отець приїхали зі Старого краю!", босі діти". Туземці у даному випадку – нащадки українських першопрохідців, а пригоди в романі – не що інше, як альтернативна історія заселення і розбудови ними дуже Дикого Заходу бразильського наразі зразка.

Грігол Робакідзе. Зміїна сорочка. – Л.: Кальварія, 2017

5___10

Ім'я автора цієї книги на довгі десятиліття було викреслено з історії його рідної літератури. Письменник, що виїхав з СРСР, був у Німеччині автором книжок про Гітлера і Муссоліні, які були включені в список партійної літератури, і не дивно, що на батьківщині він став "ворогом народу", а його твори були заборонені. Втім, його цікавила роль історичної особистості в контексті маніпуляції масами, і тому з рівною ступенем романтизму він писав про Леніна і Сталіна. Але все це було в 1930-х, а до цього у всіх енциклопедіях з видатних грузинських письменників згадувалося лише два імені – Руставелі і Робакідзе, засновника грузинського символізму. Його роман "Сорочка змії", виданий в 1928 році з передмовою Стефана Цвейга, був віднесений до кращих зразків світової літератури. Видатний австрійський письменник писав: "Завдяки роману Грігола Робакідзе ми вперше побачили грузинів. Про те, що вони наділені містичною силою і героїчним духом, я дізнався з книги молодого поета, завдяки якій він зробив велику послугу нам, а також своїй прекрасній батьківщині". Сьогодні в Грузії автора роману називають "совістю нації" і "грузинським Солженициним". Своє майбутнє в радянському суспільстві з його забороною інакомислення він передбачив з гіркою точністю пророка. "Осторонь від товариства з’являється хтось із роззявленим ротом, у лахмітті, зі скуйовдженим волоссям. На вустах – слина. В очах – блиск лихоманки. Голова трясеться. Сам похмурий. Це дервіш. Дивиться на всіх і не бачить нікого. Неначе бачить невидимого й чекає на знак від нього. Западає нестерпна тиша. Раптом чоловік із роззявленим ротом здригається і починає страшенно волати. Враз обриває крик і тіпається у несамовитому танку. Простір, наповнений мареннями, тепер заповнюється дивними словами. Ніхто не розуміє, що вони означають".

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...

Комментарии

осталось символов: 1000 Правила комментирования