Віталій Квітка

письменник

Чи можна сміятися напередодні апокаліпсису Третьої світової?

мнения

2 Апреля 2017, 16:56

Не приховуватиму: колись 1 квітня було для мене найчудовішим і навіть найліпшим днем у році. За емоційним піднесенням, відчуттям відновлення всього (в собі та в навколишній природі), за чуттям якоїсь первозданності 1 квітня я внутрішньо порівнював із Новим роком. Колись – так, з 1квітня, із Дня сміху цей новий сезон людських почувань, передчувань і чергових індивідуально-всенародних звершень і починався.

Справа тут навіть не у весні чи гормонах. А в першоквітневій вседозволеності. Не озираючись на те, який у країні лад, не зизячи на авторитети, попри ієрархії та субординації у цей день було можливе – неписане правило! – що завгодно. Звісно, не  в стилі "щозавгодного" а ля Різдво, Зубна фея чи Великодень. І все-таки. Справджувалися в Першому квітні ідеї не матеріальні, а ментальні. Не засадничі (закон, влада, вибори, добробут), а – периферійні,передусім стосовно добрих настрою та гумору.

Тому що 1 квітня – день, у який можна було намалювати у власній уяві чи в уявленні інших яку-завгодно нісенітницю. Доба, коли правду можна було "справедливо" виставити в штанцях неправди. А брехню  – в блискучих шатах повної і безумовної своєї протилежності – достеменності. Добре це чи погано,  -але людська уява і язик Першоквітня завжди були неосудними. Адже всі розуміли: це безумовне божевілля триватиме лише одну добу.

Усі розуміли, що 1 квітня всі всім обов’язково будуть брехати і розігрувати, і тому люди, звільняючи від кайданів  щоденної власної гіперсерйозності, змарнілої та змаруднілої посеред  щоденних турбот – брехали та розігрували. Понад те – говоріння правди чи намір прожити цей день серйозно подекуди час від часу навіть каралися: близькими, однокурсниками, співпрацівниками тощо.

У цьому щось було. Але головне, що в цьому було: людина могла почуватися абсолютно розкутою. З одного боку. З іншого – кожен міг відчути межу допустимої саме цієї епохи людської фантазії

На жаль, починаючи з 2014 року в Україні стало практично неможливо гідно зустрічати Першоквітень.

По-перше, фантазія обставин існування в якось такому пансучасному, обтяженому передчуттям апокаліпсису та Третьої світової війни світі переважають будь-які звичайні людські першоквітнев фантазії. Реальність не тільки страшніша – смішніша за вигадку.

По-друге, значно звузилося коло тем, предметів, а часами й осіб, довкола яких можна пожартувати. Цікаво, що щодо деяких осіб жартувати чомусь не хочеться не через страх перед ними чи органами, які вони презентують – а просто, аби не робити реклами недолугим людям та їх невтішним проектам,ідеям і способу мислення. Я кажу абстрактно: але безліч конкретно розуміє, про що я. До того ж, деякі власні та телевізійні жарти перестали сприйматися як сміхопривід до розіграшу – радше як прелюдія до чергової скорботи.

По-третє, все, що відбувається в Україні та світі в останні роки – давно не смішно, і хтозна, як це все висміяти належним чином.

…І все-таки, хотілося б вірити, що обов’язково настане час, коли ми зможемо сміливо, мов важку ранкову ковдру, скинути з себе шати усіх цих кризово-геополітичних заморочок, у центрі яких опинилися Україна та українці, і гідно, навіть я б сказав – з винятковим аполітизмом нарешті – гідно посміятиятися. Нареготатися досхочу і вдосталь. З усього. Усіх і вся. З себе, з погоди, зі струменю води, який зараз наливається в чашку, щоб був чай. З того, на яку ногу нарешті вдягнена шкарпетка людини, яка ночувала сьогодні з вами поруч. І можливо, не варто відкладати цей грандіозний звільняючий регіт надовго: чому б не почати сміятися вже зараз, 1 квітня 2017 року?

Звісно, є речі, над якими сміятися не можна. Однак українці – нація, якій воістину не можна не сміятися.

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Комментарии

осталось символов: 1000 Правила комментирования