Кілька нюансів недільного "блокадного" віча

Наше суспільство стає бранцем страху та жертвою злочину.

Джозеф Джонс

Сьогодні сталося те про що багато хто, в тому числі я на сторінках "Сегодня", попереджали нову владу аж три роки поспіль. Народ вийшов на чергове протестне віче, за основними вимогами окреслене як "блокадне", і вперше прямим текстом зажадав від Банкової повної прозорості в своїх діях.

Хоча "блокадне віче" всіма правдами і неправдами в майданерських колах скликалося заздалегідь, кількість тих, хто прийшли, аби оголосити владі чергові ультимативні вимоги, мало нагадувала попередні віча, часом мільйонні. Впадала в око неспішність киян та гостей столиці разом із іншими поминальними заходами відвідати цей захід. Ми з моїм волинським другом Мирославом навіть боялися запізнитися. Але насправді "пробок" і перекриттів метро певно навіть не передбачалося.

Люди стікалися на Майдан по обіді, проте, тоненьким струмочком. Сцена мітингуючих була розміщена в не такому зручному місці – у підніжжі готелю "Україна". Добратися до неї і заполонити Майдан Незалежності масштабно було нелегко: за класикою жанру, його  перегородили гігантськими портретами героїв воєнної пори. Чи допомагали вони, ті портрети, відтворювати ефект виняткової врочистості всенародного вшанування героїв,  чи доречні вони на заходах, присвячених Небесній Сотні, хтозна. Однак ці колосальні вітрила-портрети, погіршуючи огляд майдану, слугували чудовими хвилерізами, розрізаючи натовп на дрібніші частинки. У разі паніки це, звісно, врятувало б багатьом життя. Однак відчуття причетності до одностайного народного поруху вони пригальмовували.   

Погано підготувалася і протестна сторона: динаміки виявилися слабкими і промови ледь чутні навіть на віддалі кількадесят метрів. До того ж, "лепту" вносив і вітер.

Незважаючи на те, що на блокадне віче спочатку зібралася якась тисяча "невдоволених", не можна сказати, що відчуття від заходу було неповноцінним.

Звичайно, траплялися і п’яні провокатори, стилізовані під бомжів, з пакетами з недешевого для нижчих ланок суспільства супермаркету. Вони намагалися пробитися просто до сцени, з якої промовляли політики та добровольці, і таких небагатьох доводилося вряди-годи виводити з юрби з метою небезпеки для самих же провокаторів.

Майданом Незалежності походжав і сам Путін: чолов`яга у масці російського президента і з фашистсько-федеративними шевронами відверто веселив новоприбулих майданерів, викликаючи, навпаки, кислу нудьгу на обличчі у тих, які просмокталися на віче з явно "ворожового" табору. Псевдо-Путін на вході на Майдан слугував індикатором: свій ти, чи чужий.

Ми з товаришем здивувалися і навіть ужахнулися самій цій думці: знов і знов нам доводиться ділити світ на "своїх" та на "чужих". Допоки? Однак такий розподіл – нелегка,невесела і прикра правда сьогодення. Бо коли колона протестно налаштованих громадян вирушила манівцями повз театр ім. Франка до Адміністрації Президента, на неї чекав неприємний сюрприз. Так, так – ті самі, що колись, автобуси зі спецпризначенцями! Здалося, що цього разу їх було навіть більше – не за кількістю, а за розмаїтістю карально-правоохоронних підрозділів легіонів, – ніж навіть, прости Господи, за Януковича.

Це був перший неприємний момент, який я прошу запам’ятати: виявляється влада, яка отримала скіпетри правління з рук скривавленого Майдану, відверто боїться тих, хто їх туди делегував. Інакше як можна зрозуміти таку пильність і запопадливість правоохоронців при охороні порожньої в неділю Адміністрації Президента?

Незважаючи на те, що "ікра" в касках заблокувала манівці, що вели до президента, протестуючі розвернулися і бічною вулицею повз метро на Інститутській вийшли до Банкової з іншого боку. Тут уже чекали правоохоронці. На жаль чи на щастя повторити "подвиг" команди під орудою Дмитра Корчинського від 2 грудня (коли унсовці на тракторі прорвали ланцюг вевешної оборони і вийшли на президентські апартаменти), сьогодні не вдалося. Однак на розі Банкової та Інститутської розпочався мітинг, який, зрештою, ухвалив встановлення наметів та їх охорони на розі. Це ще не барикади, однак уже і не просто вигуки "Ганьба!".

Це віче ще, звичайно, ще не Третій Майдан і зовсім поки що не революція. Однак прогнози політологів справдилися: дворушництво, непевність Банкової в питаннях, які мали б трактуватися і впроваджуватися однозначно, містять загрозу наступного Майдану, який може виникнути спонтанно і складатися з екс-бійців, що повернулися з фронтів.

Неприємно гудуть комахи телевізійних дронів. Люди старшого покоління називають їх "лелеками", мені вони видаються інопланетними жуками з творчості якого-небудь Стівена Кінга. Телефонує наш побратим зі Добропілля і повідомляє, що щойно бачив нас то ТБ – з висоти дронів. Бажання вистрілити з рогатки по цим "чужинцям" вгамовується відтак саме по собі…

Сьогодні приблизно третина, якщо не половина, з тих кількох тисяч, що з`явилися на 16.00 на розі Банкової та Інститутської складалася з тих, що пройшли війну. До речі, одним із основних закидів, що пролунав у бік влади з боку бійців добровольців, була рішуча ганьба владі за невизначеність щодо подальшої ситуації на Сході, нездатність або вести війну і називати її війною, або забезпечити мир.

Основна вимога віче, що перекочувало під президентські пенати: блокада торгівлі(тоді як  у цей самий час українські матері отримують похоронки) з окупованими територіями. У цьому місці пригадалися підпільні заводики на "нічийних територіях" із рабською працею з серіалу "Не зарікайся". Стало моторошно: то справді нагадує виробництво на людській крові.  

Крім згаданих нюансів, уперше на подібного кшталту народному віче (щільність мітингуючих була достатньою високою, це були переважно вояки та кияни, і я гадаю, що в піковий момент мітингу на розі і перед ним, а також на підступах до метро зібралося до п’яти тисяч) реально домінували  чорно-червоні прапори. Їх було 20, ще 10 жовто-блакитних і пару прапорів частин та громадсько-політичних угруповань. На мій погляд, це вже тривожний дзвіночок: під тиском обставин владної бездіяльності, некомпетентності, недалекоглядності і, можна сказати, байдужості, ми починаємо перетворюватися на більш радикальних, аніж просто євроінтегранти.