Людям просто конче потрібен мир

Люби свого ближнього, як самого себе.

Євангелія від Матвія 22:39

Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе!

Послання апостола Павла до римлян 13:9

Моя бабуся за татком все свідоме життя пропрацювала вчителькою математики. На цьому поприщі вона отримала чимало: вінець слави і доброї пам`яті з-поміж своїх учнів, значок "Відмінник народної освіти", небесне задоволення від спілкування з дітьми та смертну втому від численних перевірок безкінечних учнівських зошитів. Однак у хвилини відпочинку і відвертих родинних розмов вона не часто пригадувала подробиці освітянської кар`єри. Помітно яскравіше в її споминах закарбувалися два роки, проведені на війні 1939-1945, в санітарному поїзді. Вона дякувала – тоді ще не знали Кому – за порятунок одного з днів, коли під час бомбування осколок від бомби влучив у ґудзика, і той загальмував політ її персональної смерті. З відчуттям розпачу і несправедливості пригадувала, як вагон із двадцятирічними новобранцями причепили до їхнього ешелону, і туди одразу влучила авіаційна бомба, після чого до останніх бабусиних днів у свідомості закарбувався кадр із гірляндами людських нутрощів, що звисали з дерев. Пригадавши цей епізод війни, вона завжди повторювала одну й ту ж сакральну фразу: "Немає нічого важливішого за людське життя".

Схожим чином, що найціннішим є людське життя, гадає не тільки вона. Мир – те єдине й елементарне, що здається нам притаманним перманентно і про що, проте, людство марить в усі свої часи, періоди, за будь-яких урядів і цивілізацій. На жаль, усвідомлення того, наскільки глибоко люди "застрягли" на безперервній війні один із одним приходить занадто пізно. Зовсім не в день смерті Авеля від руки Каїна. І навіть не в добу Столітньої чи Тридцятилітньої війни: люди та їхні уряди завжди намагаються виправдати необхідність, неминучість, доцільність чи навіть "справедливість" воєн. І це правда: у лексиконі людства є війни необхідні, аби покарати агресора, неминучі, оскільки ініційовані не твоєю країною, доцільні, бо треба відновити баланс справедливості у світі та зрештою справедливі – на відміну від геть несправедливих і хижих.

Історик російської імператорської армії Антон Керсновський якось перерахував статистику воєн. І з подивом виявив, що в останні за його життя півтора сторіччя (1800-1944) у світі на шість років війни припадає усього один рік миру. В решту світової історії новітнього часу хтось десь, не обов`язково на твоїй батьківщині, але все одно на планеті Земля, з`ясовує  стосунки, наполегливо вбиваючи власних ближніх з відчуттям всесвітньої справедливості або безкарності власного волюнтаризму. Потрібні були дві жахливі, рекордні за кількістю вбивств війни (спочатку смерть 10 мільйонів землян під час Першої світової, а тоді півсотня мільйонів жертв Другої світової), аби люди – ні, не схаменулися, а просто задумалися: а чи потрібен і наскільки потрібен нам мир?

Досі найболючіше сприймають втрату людського життя не тільки мешканці регіонів, де тривають воєнні дії, а передусім – лікарі. Вони знають, яке крихке людське життя. Як важко його зберегти. Як мало часом для його збереження залежить від людських зусиль. Яке чудо: жити, дарувати життя, підтримувати життя, елементарно – жити життя.

У грудні 1980 року американським професором кардіології Гарвардського інституту громадського здоров'я Бернардом Лаун і радянським доктором медичних наук, директором Всесоюзного кардіологічного наукового центру АМН СРСР Євгеном Чазовим була заснована організація "Лікарі світу за запобігання ядерної війни" (International Physicians for the Prevention of  Nuclear War), міжнародний рух працівників охорони здоров'я, діяльність якого спрямована на запобігання ядерного конфлікту і заохочення ядерного роззброєння.

Сьогодні, 6 серпня, в річницю дня бомбардування японського міста Хіросіми 1945 року, відзначається день "Лікарі світу – за мир".  Ця організація виникла в 1980 році у Франції внаслідок відокремлення від іншої знаменитої міжнародної організації "Лікарі без кордонів". Відтоді значні відділення "Лікарів світу" з’явилися у дванадцяти країнах, включаючи США, Швецію і Нідерланди. До початку 1990-х "Лікарів за мир" було вже 200 000 осіб у понад 60 країнах світу. Завдяки 400 програмами у 80 країнах, в яких беруть участь більш ніж 3000 добровольців, надається медична допомога, проходить робота над усуненням основних бар’єрів для охорони здоров’я.

Звичайно, цей сьогоднішній день миротворства – глибоко символічний, він насправді ні до чого не зобов`язує ні уряди, ні держави, ні армії, ні народи. Ми можемо поплакати над Хіросімою, над жертвами терору над українцями у 1930-ті, вчорашньому національному дні скорботи, або пригадати теперішні наші щоденні і, як я гадаю, у більшості випадків зовсім не потрібні і не обов`язкові втрати з-поміж воєнного і мирного населення. Уперта мрія про мир від 6 серпня 2017  - не більш ніж нагадування про цю людську трагедію насильницького позбавлення життя, про роль лікарів в боротьбі за мир і в запобіганні війни в цілому.

Згідно біблійним уявленням, повністю гріховна людська природа (про щоб людство не казало і щоб не декларувало на словах) прагне війни і самоствердження. Якщо ми просто елементарно простежимо власний життєвий день (навіть не обов`язково в сорокатрьохградусну спеку, яка стоїть стовпом зараз у моїй кімнаті), то побачимо, скільки разів відчули або гнів на ближнього, або були застукані відчуттям того, що він учинив щось не те і не так, або просто бажанням отримати чиєсь чи бути тим, хто має щось більше, ніж ти. Будь-які невинні власні життєві дискомфорти, провину за які навіть подумки ми накладаємо на інших – не важливо, "справедливо" чи ні – це вже війна. Принаймні її підґрунтя.  

І все-таки. Що більші людські страждання, що довші власні та воєнні конфлікти, що тяжче від усвідомлення нездатності впливати на ситуацію в суспільстві, країні, світі, то насправді більше, як моїй бабусі, сниться мир і хочеться миру. Сьогодні, вчора і завтра. Вічного, тимчасового, всілякого. Чи хоча б такого елементарного, який потрібен зараз нам: щоб на Донбасі.