Тарифи, субсидії і ОСББ: хід конем, плоди якого пожнемо узимку

У нас існує поняття "національно свідомі" – це ті, хто краще за інших визначає в оточуючому ефірі, відчуває самими фібрами душі і дізнається зі сліду літака в повітрі про ризики для нації з боку сьогодення, а в разі найменших сповзань в антинаціональну несвідому лінію негайно попереджає своїх співгромадян про небезпеку. Такі люди державотворчі. Усі розуміють, що мається на увазі.

Цього року наш уряд та законотворці зробили хід конем, який, аби це напряму не стосувалося нашого життя, а було – шахи, можна було би кваліфікувати як виделку національно напівсвідомим, малозабезпеченим, а ще – усьому середньому класу. Підвищили тарифи і обґрунтували, що на шляху до Європи кращого варіанту не існує. Призначили субсидії і запевнили, що цим будуть порятовані усі мало і середньо забезпечені верстви населення. Ухвалили закон про об`єднання співвласників будинків і висунули гіпотезу, що це порушить монополію ЖЕКів та врятує житловий фонд країни. Кожна з цих дій, якщо розглядати її окремо, спроможна якщо не поліпшити звичні для десятків мільйонів українців умови виживання в епоху криз, то принаймні підвищити в них рівень національної свідомості. Однак якщо розглядати ці три великі події – підвищення тарифів, субсидіювання і тотальне оесбебешення – разом, то навіть без усіляких дефолтів та децентралізацій, ці три трюки від влади спроможні загнати пішаки українських душ в кут, з якого виходу уже нема.

Зрозуміло, що акція з тотальним субсидіюванням – непопулярний захід, на який, створюючи противагу непомірним тарифам, влада пішла – неначе назустріч народові. Однак всі з вас, хто намагався оформити субсидію за складною новою "справедливою" формою, уже збагнули: це пастка. Тому що нова субсидія не зможе компенсувати незвичних надвитрат за компослуги, з якими цієї зими зіштовхнеться будь-яка родина. Фактично, субсидію отримають хіба що, даруйте, самотні інваліди та пенсіонери-одинаки. Тому що, оскільки враховуються доходи всієї родини, то присутність у вашій генеалогії хоча б одного відносно заможного родича передбачає відмову в наданні субсидії. Усі ж решта, в тому числі безробітні, які отримують 544 гривні на біржі праці та пенсіонери, що отримують 1074-1300 гривень (а таких більшість, 95% з-поміж моїх знайомих) з перших днів опалювальної осені опиняться перед дилемою: або повністю сплатити за газ, електроенергію, воду і решту послуг і потім узагалі нічого не їсти, пішовши до березня в сухий піст, або… взагалі не платити.

Закон про ОСББ, на відміну від субсидіювання, покликаний розв’язати не тактичне, а стратегічне завдання – раз і назавжди навчити наших громадян самими бути господарями на своїй землі, наразі у власному домі. Прибрати гегемонію ЖЕКів – добре. Однак, якщо згадати, що майже скрізь на місці ЖЕКів ще наприкінці 1990-2000-х з`явилися різношерсті за сумлінністю, але, як правило, жеківського за професією походження приватні підприємства з надання тих чи інших послуг, ні про яку гегемонію говорити не доводиться. Можна говорити про інше – про наслідки, які очікують на наші міста після цілковитого оесбебешення.

"Таким чином мешканці багатоквартирних будинків зможуть самостійно управляти власним будинком, обирати постачальників послуг та відмовлятися від них у разі неякісного обслуговування", – вважає Володимир Гройсман. І для окремих мікрорайонів Києва, Харкова, Вінниці та Дніпропетровська так воно і станеться. Чимало експертів уже зазначали: об`єднання співвласників будинків будуть ефективними винятково в новітніх будинках, де справжні проблеми з каналізацією, електропроводкою, батареями обігріву та ліфтами виникнуть через аж які-небудь 10 років і де все, що потрібно зробити територіальній громаді – це швидко визначитися з найсумліннішими постачальниками послуг (у випадку, якщо їх кілька) і зібрати по квартирам гроші.  Грубо кажучи, ОСББ "створене" винятково для населених пунктів, заснованих після Другої світової війни, таких як Світловодськ (1954 р.н.), Южне (1974), Південноукраїнськ (1976). В решті міст, де існують багатоповерхівки, сила закону про ОСББ може не тільки притиснути мешканців  у фінансовому відношенні до землі, а й у дуже скорому часі змусити їх просто почати продавати ці свої квартири за безцінь. Тому що у мешканців просто не існуватиме коштів на те, щоб вчасно лагодити стріху та водогони. Мери міст мовчать, однак деякі мікрорайони наших міст із "мирної" зони на сьогодні мало чим відрізняють від будівель у зоні конфлікту на Донбасі: іноді просто існуванням у них стін. Однак навіть тих ентузіастів, хто, підкотивши рукави, з національно свідомим натхненням візьметься рятувати власний дім від природного руйнування, виявляється, уже очікує пастка з субсидіями.

Яка передбачає конфлікт між заможнішими і біднішими мешканцями. Виходить-бо як? Правильно, заможніші (підкреслю – відносно заможніші, часом ця різниця, яка підсолоджуватиме конфліктність у під`їзді, сягатиме на папері всього кількох сотень гривень) змушені будуть під час роботи на благо ОСББ власного будинку узяти на себе всі або більшість витрат. Навіть якщо вони, "заможніші", приховають свої заробітки, здійснюючи розрахунки з роботодавцями в тіні,в яку знову будуть загнані обставинами,  їхні ж сусіди невдовзі здадуть "багатіїв" фіскальним органам -  я впевнений, що в інтересах самоврядування невдовзі наш уряд що-небудь вигадає на цю тему, по типу заохочення "прозорої" європейськості.

Виходитиме так: або заможніші мешканці наших будинків платять за всіх, або нікому субсидій не дадуть, і тоді худо-бідно члени ОСББ спробують урятувати себе самі. І добре, коли у межах їхнього міста чи мікрорайону існує кілька приватних постжекіальних підприємств. Добре, коли у під`їзді мешкає достатня кількість бабусь із пенсією, вищою від мінімальної. Добре, зрештою, коли твій будинок зведено хоча б у 1974-му… Тому що національна свідомість – це сукупність соціальних, економічних, політичних, моральних, етичних, філософських та релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, в яких виявляються особливості життєдіяльності націй та етносів. І вона може бути індивідуально притаманна одній людині, але рідко притаманна колективам – таким групам людей, як парламент, або таким клубам за інтересами як уряд чи адміністрація президента.

Тому що,так, можна врятувати житловий фонд. Однак заради кого? Заради людей, що поки що мешкають усередині того, що залишилося від цього фонду сьогодні, чи заради агентів з нерухомості, які безцінь розпродаватимуть місця від наших вчорашніх гуртожитків, хрущовок і не тільки уже завтра?