укр
Олег Волошин
Берега Междуморья
Главная Последние новости Украины
7 Сентября 2015, 08:46  Версия для печати  Отправить другу
×
В Украине выйдет книга, посвященная мифам и правде о Роксолане (отрывок) http://www.segodnya.ua/img/article/6472/57_main.jpg http://www.segodnya.ua/img/article/6472/57_tn.jpg Украина Издание, в котором открываются новые факты о знаменитой украинке, будет презентовано 12 сентября
<p>Портрет Хуррем</p>
Портрет Хуррем

В Украине выйдет книга, посвященная мифам и правде о Роксолане (отрывок)

Издание, в котором открываются новые факты о знаменитой украинке, будет презентовано 12 сентября

В Украине выйдет книга, посвященная одной из самых известных женщин в нашей истории — Роксолане. Издание "Роксолана: мифы и реалии" Александры Шутко будет презентовано на Форуме издателей во Львове 12 сентября. В свет книгу выпустило издательство "Богдан".

Книга написана на основе исследований турецких, польских, украинских, британских и американских ученых. Издание содержит много новых фактов, открытых в турецких архивах, и проливает свет на некоторые обстоятельства из жизни Роксоланы.

978-966-10-4294-9_roksolana_01

Обложка книги. Для ее оформления использован портрет Роксоланы В. Тициана 1550-х годов

Мы публикуем отрывок из книги.

ПЕРЕДМОВА

Незвичайна доля простої українки, яка стала найвпливовішою жінкою не лише в палаці свого чоловіка, султана Сулеймана , але й у всій Османській імперії, хвилює багатьох. В Європі вона відома як Роксолана. Це ім’я походить від назви українських земель у складі Королівства Польського, які автори XVI століття, зокрема польський хроніст Б. Ваповський, кардинал Камендоні та польський письменник С. Кльонович, називали Роксоланія, Роксія.

Завдяки популярності в літературі, мистецтві, кіно постать Роксолани обросла численними міфами. Навіть дослідникам часом годі відділити правду від вигадки. Для когось вона – красуня-українка, яка своєю вродою та розумом підкорила "деспота-азіата". Для інших – покровителька України, яка завдяки впливові на чоловіка запобігала татарським набігам і допомагала козакам. А ще для когось – легковажна зрадниця, яка досягла успіху завдяки майстерності в ліжку. Одні нею пишаються, інші іронізують, треті – засуджують. Так чи інак Роксолана й нині не залишає байдужим нікого.

У Туреччині Роксолану знають як Хуррем, що в перекладі з арабської означає "усміхнена", "весела". Навіть через 500 років Хуррем-султан шанують не лише в Туреччині, а й в усьому мусульманському світі. Вона збудувала в Османській імперії багато мечетей, шкіл, лікарень та їдалень для бідних і знедолених, караван-сараїв для подорожніх, турецьких бань (хамамів) та акведуків, що не лише тішать око, а й досі використовуються за призначенням.

Фактично Хуррем стала першою жінкою в Османській імперії, якій вдалося не просто закохати в себе всемогутнього володаря трьох континентів, султана Сулеймана, але й утримати його біля себе впродовж усього свого життя. У XVI столітті цим не могли похвалитися навіть найвідоміші європейські красуні-імператриці. Пригадаймо хоча б дружин англійського короля Генріха VІІІ та московського царя Івана Грозного, доля яких була сумною або навіть трагічною. Їхні вінценосні чоловіки, будучи християнами, міняли жінок, як рукавички, прирікаючи покинутих на смерть.

З такого погляду життя Хуррем-султан із султаном Сулейманом, якому пророк Магомет дозволяє мати чотирьох законних дружин, не кажучи вже про традицію утримувати безліч рабинь для плотської втіхи, схоже на казку. Але чи було воно таким?

Щоб відповісти на це запитання, я звернулася до наукової літератури, зокрема турецької, польської, російської та американської. До речі, саме в США виходять найбільш повні та змістовні видання, в основі яких лежить прискіпливе вивчення історичних документів, хронік та свідчень. Це не дивно, адже саме американські дослідники найбільше серед учених інших країн, окрім самої Туреччини, користувалися документами Османського державного архіву Стамбула з 1921 по 2008 рік.

На жаль, дослідження українських науковців, які могли б кинути світло на походження Роксолани, не є вичерпними. Вітчизняні "роксоланознавці" не мають документальних доказів та першоджерел, які б зафіксували її місце, дату народження та навіть ім’я. Вони покладаються здебільшого на перекази з Константинополя (сучасного Стамбула) польських послів та… народну творчість. Саме так свого часу висунули гіпотезу, що Роксолана народилася в прикарпатському містечку Рогатин або ж у Чемерівцях на Хмельниччині. Підтвердити чи спростувати ту чи іншу версію, на жаль, поки що не вдалося через брак об’єктивних доказів. Гіпотеза, що саме Прикарпаття є малою батьківщиною Роксолани, наразі є найпоширенішою. Місцеві історики та краєзнавці Я. Кісь, В. Грабовецький, Б. Гаврилів, дослідники життя Роксолани, мимоволі привчили до цієї думки не лише українську, а й світову громадськість.

У своїх численних інтерв’ю та в наукових розвідках доктор історичних наук, професор Володимир Грабовецький не раз вказував на те, що серед тисяч переглянутих ним галицьких гродських книг і земських актів кінця ХV – початку ХVІ ст. немає жодної згадки про походження Роксолани. Але як ці дані взагалі можна шукати, якщо точно не встановлено навіть її українського імені, даного батьками, чиї прізвища теж невідомі. Настею або Олександрою Роксолану охрестили польські та українські письменники, які писали про неї повісті та романи вже в ХІХ столітті. Прізвище "Лісовська" – це також результат їхньої фантазії.

______02

Вход в гарем султана дворца в Топкапы

Історичні хроніки того часу, досліджені науковцями-тюркологами в Центральному архіві музею Топкапи у Стамбулі, теж не можуть висвітлити це питання. Вони "дуже мало говорять про особисте життя султанів і, швидше свідомо, ніж через незнання предмета, замовчують про життя всередині султанського гарему", зазначає російський історик-тюрколог Іскендер Біньямін огли Маме дов. Такі звичаї мусульман. Утім, і зараз обговорення чоловіками своїх дружин та подруг не лише в мусульманських, а й у решті країн, вважається не надто етичним. Згадки про жінок султанського гарему в архівних документах XVI століття пов'язані здебільшого з їхньою благодійністю. Інші ж дані про гаремних жінок наукавці черпають переважно з рапортів європейських послів.

Ми знаємо про Роксолану відносно точно лише те, що вона родом з Русі, під якою розумілися сучасні українські та білоруські терени (не плутати з Московією), та була донькою православного священика. В османський гарем султана Сулеймана вона потрапила з полону кримських татар, для яких викрадати під час постійних набігів на руські землі гарних дівчат та продавати їх у рабство вельможним османам було звичною справою.

Цікаво, що турецькі дослідники також не надто приділяють увагу походженню Хуррем-султан. Ба більше! Дехто з них навіть називає її московською рабинею султана, не розуміючи різниці між руськими землями у складі Королівства Польського та російськими, які тоді були Московією. Слід зазначити, що в турецькій мові слова "Росія" та "Русь" не розрізняються. Вони звучать однаково – "Rusya". В архівних тюркських джерелах та османській історіографії активно вживалися назви "козацька нація" та "Русь". Тодішні історики ототожнювали ці поняття з українцями та Україною…

Розділ І.

Загублений дім

Дані про походження Хуррем-султан надто скупі. І всі вони ґрунтуються на інформації з польських джерел. Найвідомішим з них є переказ члена польського посольства в Стамбулі в 1621–1622 роках Самуїла Твардовського, який у своїй поемі "Посольство Кристофера Збаразького" зазначив: "Її Сулейман королівською сестрою називає, — підлого (тобто низького походження – О.Ш.) попа з Рогатина донька!". Таку інформацію, найпевніше, він отримав від польського посла Опалінського, через якого поляки передавали султанові Сулейману мирові угоди на підпис. Ці дані, на думку дослідниці Інни Тарасенко, є достеменними, оскільки перевірялися польським урядом. Тому С. Твардовський дивувався, що всемогутній султан, гроза Європи, Азії та Африки, "давав себе водити за носа" "одній русинці вбогій".

Досить грубий стиль С.Твардовського, на думку польських істориків, йому притаманний. Зазвичай цьому авторові не бракувало слів для зображення жінок, які завдяки фортуні та всесильним чоловікам здобули владу. Це досить типово для старопольської моралістики, зазначають дослідники, тому не варто надавати такій зневажливій манері завеликого значення.

Найпоширеніша в Україні гіпотеза походження Роксолани ґрунтується саме на цій згадці С.Твардовського. І хоча поляк згадував про Хуррем аж через 60 років після її смерті, серед багатьох українських "роксоланознавців" його слова вважаються ледь не першими відомостями про малу батьківщину султани. Але це не зовсім так.

1596 року, тобто на 30 років раніше за Твардовського, схожу інформацію про "попівну з Рогатина" залишив автор на ім’я Перегрін Полонус. Посилання на його слова міститься в "Польському біографічному словнику" професора Зиґмунта Абрамовича (1923 – 1990).

Польські письменники XIX століття пропонують свої версії походження Роксолани. Земляк Твардовського, поет Мауріцій Гославський у своїй поемі "Поділля" (1827 рік) пише:

Ось та Роксоланка,

Що то трясла цілим Сходом,

Була наша подолянка

З Чемеровець родом.

Таку ж версію пропонує в історичній повісті "Роксолана, або Анастасія Лісовська" (1882 р.) український історик та краєзнавець Михайло Якимович Орловський. У його тексті султана теж родом із Чемеровець, де вона полюбляла гуляти берегом річки Жванчик. У повісті йдеться також про її батька Івана, який був православним парафіяльним священиком, що рано втратив дружину. Разом із донькою він змушений був рятуватися від татар у Тарнополі (теперішній Тернопіль). Також Орловський вказує на те, що татари полонили дівчину близько 1518 року в містечку Трембовль (нині Теребовля Тернопільської області) , що належало Польському королівству.

Звідки Орловський міг узяти таку інформацію через 300 років після смерті Роксолани? Як він сам зазначає в передмові до повісті, з фольклору: переповідок, легенд та пісень подолян. Тому, мабуть, не дивно, що значна частина імен головних героїв повісті не відповідає дійсності…

Загалом подільський фольклор дуже багатий на спогади про Роксолану. Декілька таких легенд нещодавно вийшли друком у Кам’янці-Подільському . Одна з них – про українського художника Івана, який побачив узяту татарами в полон дівчину Настю та закохався в неї. Звісно, тоді він не міг знати, що вона стане дружиною падишаха. З цієї бранки з рудим волоссям та зеленими очима він намалював образ, що став іконою, з якої "дивилася мучениця, непереможна у своїй душевній силі". Риторика цієї легенди є досить поширеною. У ній образ Роксолани використовується для ототожнення зі "стражденним українським народом", що потерпає від набігів татар та утисків польської шляхти.

Хоча ця історія не є доведеною, її з ентузіазмом використовують у своїх серіалах про Роксолану та султана Сулеймана українські й турецькі кінематографісти.

Інша опублікована легенда розповідає про зустріч гетьмана Дмитра Вишневецького з османською султаною. Певні згадки про піврічне перебування українського козака в Константинополі справді є, проте не в турецьких, а переважно у вітчизняних історичних джерелах

Але як виникли ці легенди? Звідки про події в Османській імперії могли знати тогочасні жителі Хмельниччини? Можна висловити здогад, що від козаків Задунайської Січі, яка існувала після зруйнування царськими військами Нової Січі й ліквідації в червні 1775 року Запорозького козацького війська на землях чорноморського узбережжя від Бугу до Дунаю, а згодом і в пониззі Дністра, тобто зовсім поряд із Поділлям. На цих територіях українські козаки були під протекторатом Кримського ханства, а потім перейшли до Оманської імперії. Тож, імовірно, саме вони почули й перенесли від турків через Дністер на Хмельниччину розповіді про славну султану українського роду.

Чи є ці розповіді достеменними, сказати важко. Адже не варто ігнорувати той факт, що для задунайських козаків українські землі розпочиналися вже на іншому березі – за Дністром, тобто на Хмельниччині. Тому, можливо, саме через свою тугу за рідним краєм вони й наділили їх правом називатися малою батьківщиною турецької султани.

Перевірити версію про походження Роксолани з Чемеровець мали б подільські науковці та краєзнавці. Проте вони чомусь не надто багато уваги приділяють пошукам відповідних доказів.

"Та й де що шукати? – запитує журналіст Світлана Кабачинська. – Архів у Кам'янці згорів, що вціліло – забрали до обласного центру, а документи ХVІ ст., за даними деяких місцевих науковців, і досі лежать у запечатаних мішках султанської скарбниці в Стамбулі, куди їх 1699 р. вивезли з Кам'янця турки після свого недовговічного панування на Поділлі".

Ініціативу в цій справі перехопили прикарпатські учені, які запропонували своє пояснення версії М. Орловського про подільське походження Роксолани. За їхніми словами, вона справді могла народитися в Чемерівцях, але потім переїхала до Рогатина з батьком, якого перевели туди на службу до церкви Святого Духа. Саме так версію "двох батьківщин" Роксолани пояснював у післяслові до свого роману "Роксоляна" (1930) письменник Осип Назарук.

Донедавна проти цієї версії працювала офіційна дата зведення церкви Святого Духа, в якій, за місцевими оповідками, міг служити батько Рокослани. Вважалося, що її спорудили в період між 1558 та 1563 роком, тобто вже після смерті Хуррем-султан. Та це непорозуміння прикарпатцям вдалося нещодавно виправити завдяки технічним дослідженням деревини збудованого без жодного цвяха храму. "Вимірювання відстані між кільцями показало, що деревину було зрубано в межах 1494 – 1498 років. Згідно з гіпотезою львівського вченого (Андрія Кутного – О.Ш.), церква в Рогатині може бути збудована на сто років раніше від задекларованої дати". Відкриття дослідників означає, що майбутня султана й справді могла часто відвідувати церкву Святого Духа в дитинстві, коли приходила у храм до свого батька-священика. Однак підтвердити цю інформацію, на жаль, неможливо. Найперші документи, що містять відомості про служителів храму, датуються 1564 роком, хоча сама згадка про заснування Святодухівської церкви сягає ще ХІІ століття...

У вчених є цікаве пояснення, чому Роксолана може походити саме з цього прикарпатського містечка Рогатина. Американська дослідниця османського періоду Леслі Пірс стверджує, що в зазначеній місцевості досі дуже багато рудоволосих людей. Саме такого золотисто-червоного кольору, мов троянда, було волосся в української бранки, яка стала султаною. Через це її в Західній Європі почали називати Роза, Росса, Роксолана…

З палацу Кримського хана до гарему султана

Як ми вже з’ясували, ні точного імені, ні місця народження Роксолани, на жаль, достеменно не відомо. Знаємо лише те, що вона родом із земель, які належали Польському Королівству, де жили переважно українці – нащадки Київської Русі.

Також, завдяки польським послам, до нас дійшли відомості, що її батько був православним священиком. Тому, за тодішніми традиціями шляхти, у нього не могло бути прізвища. І вже точно воно не звучало на польський манер, як от "Лісовський". Адже на землях Західної України здебільшого були в ужитку прізвища, які закінчувалися на -енко. Перша їхня фіксація, за твердженнями кандидата філологічних наук Ірини Фаріон, відбулася 1388 року в латино-польських пам’ятках із Надсянщини, Прикарпаття та крайнього заходу Білорусі (м. Гродно). А впродовж 15 – 16 століття відбувалося закріплення таких прізвищ та поширення їх на інші території нинішньої України.

Відносно точно відомо лише про рік народження Роксолани. Адже в документах про шлюб із султаном Сулейманом вказано, що вона молодша за нього на 11 років. Він народився в листопаді 1494-го. Отже, його дружина – у грудні 1505-го чи із січня по листопад 1506 року. Відомо також, що до султанського гарему Роксолана потрапила як рабиня, захоплена татарами в полон.

Коли це сталося? Більшість українських та зарубіжних істориків вважає, що 1520 року. Лише дослідник Ярослав Кісь стверджує, що це відбулося значно раніше – між 1509 та 1516 роком.

Однак у турецьких джерелах наводяться інші дати. Відомий історик Мустафа Чаатай Улучай стверджує, що в османський палац Роксолана потрапила ще підлітком у віці 14 – 17 років. А професор Ахмед Шімшіргіль упевнений, що татари її полонили в дев’ять років. Такої ж думки й сучасний турецький письменник, історик Талха Уурлуел, який вважає, що Роксолана в дитячому віці виховувалася у Криму в Ханському палаці. З ним погоджується й український історик-тюрколог Ферхад Туранли, який дійшов такого висновку, досліджуючи тюркські джерела періоду Кримського ханства.

Можна припустити, що татари розлучили дівчинку з рідним домом у період між 1514 та 1519 роком. За даними сучасних українських учених, татарські набіги на Поділля та Руське воєводство на початку XVI століття відбулися в 1502, 1506, 1514, 1516 і 1519 роках.

Найбільш вірогідною датою полону Роксолани може бути 1514 рік. Саме тоді в Криму відбулося повне відокремлення кримських ханів від Золотої Орди, з якої вони вийшли та потрапили на півострів. Найбільшою владою в Кримському ханстві був наділений хан Менглі І Гірей, батько Айше Хафси, дружини султана Селіма І Явуза, тобто Грізного, та дід султана Сулеймана…

Відомо, що до султанського гарему в Константинополі дівчина потрапила після вересня 1520 року, коли на престол зійшов Сулейман. Доти, за деякими згадками турецьких істориків, Роксолана утримувалася в ханському палаці Девлет-Сарай в Салачику (нині околиця Бахчисарая), що не зберігся. Там вона виховувалася, навчалася…

Освічену дівчину наступник Менглі І Гірея, його син Мехме́д I Гірей, міг пізніше подарувати новому оманському султанові Сулейману на честь його сходження на престол. Адже відомо, що, отримавши у вересні – жовтні 1520 року надіслану з Константинополя грамоту Сулеймана про смерть султана Селіма та початок його правління, Мехмед І Гірей направив у столицю Османської імперії вітальну посилку з одним зі своїх наближених беїв, Абу-р-Рахманом.

Які саме дари кримський вельможа передав султанові, на жаль, не відомо. Та ми знаємо, що його батько, Менглі І Гірей, постійно направляв до Османської імперії полонених черкеських рабів. На вимогу любителя юнаків султана Селіма він навіть відправив до Константинополя свого наймолодшого та найулюбленішого сина Саадет-Гірея. Тож і хан Мехме́д I Гірей, найпевніше, направив у подарунок правителеві рабів і рабинь. Серед них могла бути й дуже цінна, освічена красуня-полонянка для гарему нового османського султана – Роксолана. Основний прибуток Кримському ханству тоді приносила саме работоргівля. Кримці подарували новому султану те, чим були багаті…

Свою роль могло відіграти й бажання доньки покійного Менглі І Гірея, султани Айше Хафси, підшукати своєму синові, султанові Сулейману, в гарем достойну наложницю. Адже вона знала, що навчання полонянок у Криму відбувалося за таким же принципом, що й в Османській імперії. Тому матір султана могла звернутися до кримського хана з відповідним проханням. Невдовзі така особлива дівчинка, яка розумом, поставою, милим личком та порядністю вирізнялася серед інших вихованок ханського палацу, знайшлася. Нею виявилася наша Роксолана…

Розділ ІІ. Руйнівниця османських традицій

2.4. Хуррем-султан

…Єдиною можливістю для наложниці отримати високий титул було сходження її сина на султанський трон. Так можна було стати валіде-султан. Проте, наскільки відомо, таким правом уперше скористалася лише мати султана Сулеймана – султана Айше Хафса. У палаці Константинополя вона опинилася не набагато раніше за Роксолану. Доти до валіде зверталися "хатун", "мехд-і-ульа" або "валіде-і-масиде".

Її попередниця, мати Селіма І та бабуся Сулеймана, хатун Айше Гюльбахар мала б очолювати в Константинополі гарем сина, який більшу частину свого життя провів у воєнних походах. Однак Айше Гюльбахар не дожила до султанства Селіма Явуза і була похована в санджаку Діярбакир, де жила до 1505 року разом із сином.

Таких випадків, коли султан успадковував трон уже після смерті своєї матері, в османів було чимало. За всю історію Османської імперії лише з 36-и лише 23 матері султанів за життя мали титул валіде. Тому ще за Фатіха Мехмеда, з 1472 року, запровадили нову посаду серед служниць гарему – кетхьюда-кадин, яка фактично виконувала обов’язки валіде.

Що ж до титулу султани, то його до Хуррем не отримувала жодна з наложниць. Утім, султанами називалися доньки правителів від рабинь, як от Міхрімах-султан. Їхнє життя до весілля минало в гаремі в оточенні великої кількості служниць-рабинь. До дівчаток запрошували найкращих учителів. Іноді на уроках Корану, основ релігії, каліграфії, історії, географії був присутній і батько-султан.

Про те, що доньок султанів навчали на найвищому рівні, свідчить їхня відмінна грамотність. У листах султан, які дійшли до нашого часу, за твердженнями дослідника Ч. Улучая, практично немає граматичних помилок.

Незаміжні принцеси посідали один із найвищих щаблів ієрархічної системи гарему. На їхнє утримання виділялися вельми солідні суми, зокрема й на вбрання та хутро. У бухгалтерській книзі палацу Топкапи періоду 1503 – 1504 років описуються подарунки, піднесені доньці султана Ханзаде: сукня із золотистої тканини з підкладкою з тафти і сукня, покрита візерунками з червоного оксамиту; золотиста сукня з підкладкою з тафти, обшитої атласними зірками.

Особливий статус доньок султанів підкреслювало їхнє місце у святкових процесіях, в яких вони завжди йшли попереду дружин та фавориток султана. Причому розміщувалися по праву сторону від свого батька, а найбільш наближені до нього наложниці – по ліву.

Зазвичай для доньок султана обирали традиційні для мусульманок імена – Айше, Фатьма, Хатідже, Еміне або ж Есма. Проте найбільше серед них за всю історію Османської імперії було саме Айше. Якщо ж султани помирали в ранньому дитинстві, то їхніми іменами називали народжених за ними дівчаток. Наприклад, в Ахмеда ІІІ (1703 – 1730) ім’ям Зейнеб звали трьох доньок.

Одружувалися доньки султана з державними діячами, яких обирав вінценосний татусь або ж великий візир. Після весілля в них також були серйозні привілеї, адже шлюб з донькою султана ставав, по суті, моногамним. "Чоловікам султан доводилося назавжди забути про наложниць та одалісок: у будинку, де жила султанська донька, могла бути тільки одна повелителька. Щобільше, інтимне життя дамада (зятя султана – О.Ш.) повністю залежало від настрою його шляхетної дружини. Нещасний чоловік міг увійти до спальні тільки з її дозволу, а отримавши його, подібно до мешканок гарему, не сходив, а "вповзав" на ложе". Також доньки султана могли розлучатися та повторно виходити заміж. Тому більшість з них була одружена двічі чи й більше разів. Рекорд встановила донька Ахмеда І Фатьма, яка змінювала чоловіків 12 разів. Одні були страчені султаном, а інші гинули на війні або ж помирали від хвороб. У народі казали, одружуватися з Айше Султан – все одно що кидатися в обійми біди.

Титул султани мали від народження й сестри султана, а також їхні діти. У випадку ж Хуррем така традиція була порушена. Адже після одруження вона, окрім того, що була хасекі, стала ще й султаною. На той час це було нечуваною зухвалістю.

Оскільки в тюркських мовах немає жіночого роду, і відрізнити імена жінок від імен чоловіків практично неможливо, османи вигадали свою систему титулів. Якщо слово "султан" розташоване перед іменем, наприклад, султан Сулейман, то йдеться про очільника Османської імперії. Якщо ж титул слідує за іменем його власника, то він належить матері султана, його доньці, сестрі або ж її донькам.

До слова, черкеску Махідевран почали величати султаною лише після смерті, про що свідчить надпис на її могилі в мавзолеї Бурси. Такою була воля народу, який любив її сина Мустафу та хотів бачити його на престолі. Однак, доля розпорядилася інакше: він був убитий за наказом свого власного батька Сулеймана. На знак великої поваги до Махідевран, матері гідного султанського трону сина, народ наділив її почесним титулом султани посмертно.

Цікаво, що після весілля Хуррем-султан перебралася, як повноправна господиня гарему, до Нового палацу Топкапи, де розташовувалися покої її чоловіка – султана Сулеймана. Приводом для цього стала пожежа в Старому палаці в 1540-х роках.

У звітах сказано, що переїжджаючи, Хуррем узяла із собою почет близько сотні придворних дам та цілу гвардію служебок і євнухів. Особливо наголошується на тому, що серед її персоналу були власні швачки та торговець. Останній, "дуже картинно одягнений, приходив у палату та йшов, коли хотів, і завжди в супроводі тридцяти прислужників". Статусові султани відповідали її нові апартаменти, які були схожі, за описами посла Бассано, "на велику скелю церкви" з величними купальнями, престольною залою та всілякими розкішними вигодами. Їх побудував архітектор Сінан.

Посол Наваджеро писав, що апартаменти гранд-синьора й султани розташовано посеред дуже просторого парку. Щоб дістатися до них, "треба пройти вузький, обмурований город, а далі другий город, обведений стінами, що належить імператорці". Це потверджує секретний перехід, що з'єднував апартаменти султана та султани.

Плата султана своїй Хуррем виявилася феноменальною, адже становила 2 тис. акче на день, що за сьогоднішніми розрахунками дорівнює майже 6 тис. американських доларів. На рік Хуррем-султан, за сучасними мірками, отримувала 2 млн. 146 тис. 200 доларів. Ця платня зберігалася за нею до самої смерті й більше нагадувала річний прибуток невеликої французької провінції.

Для порівняння, наложниці, які ставали матерями шехзаде, отримували в день від 30 до 40 акче. Син Хуррем – султан Селім ІІ – щодня виплачував своїй хасекі Нурбану лише 1 тис. акче. Дід Сулеймана, Баязид ІІ, давав своїм восьми дружинам щорічно 15 тис. акче.

Цікаво, що Махідевран до народження сина Мустафи 1515 року, будучи в Манісі у статусі улюблениці Сулеймана, отримувала від нього менше 5 акче в день. А Айше Хафсі під час її перебування в санджаку Маніса щомісяця виплачувалося лише 6 тис. акче. На той час ця сума була втричі більшою за платню, виділену на утримання її сина-шехзаде, який потім став султаном Сулейманом. Її донька Хатідже, яка разом з нею та братом тоді перебувала в Манісі, отримувала щомісяця всього лише 1200 акче.

Тож можна собі уявити, в якому достатку жила хасекі Хуррем-султан, і наскільки дорогою вона була султанові Сулейману, який, звісно ж, після стількох переможних війн та розширення східних і західних кордонів Османської імперії мав значно більші фінансові можливості за свого діда та навіть батька. Саме на його правління припадає розквіт держави османів.

Окрім грошей, Хуррем отримувала прикраси й тканини з Азїі та Європи. Це були подарунки від султана, придворних осіб та дипломатів, а також військові трофеї після звитяжних походів османів…


×
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Вы сейчас просматриваете новость "В Украине выйдет книга, посвященная мифам и правде о Роксолане (отрывок)". Другие Последние новости Украины смотрите в блоке "Последние новости"

Добавить комментарий:

Ваш комментарий (осталось символов: 1000)
Правила комментирования на сайте Сегодня.ua
Подписка: