укр
Светлана Панаиотиди
Территория добра
Главная Мировые новости
25 Июня 2008, 10:12  Версия для печати  Отправить другу
×
Тимошенко та колумбійська герілья Мир Нишпорячи нетрями інтернету, нещодавно я натрапив на дуже цікаву інформацію: один з лідерів колумбійського партизанського руху ФАРК (Революційні Збройні Сили Колумбії), Родріго Лондоньо – Ечеверрі, також знаний, як "Тімелеон Хіменес", має український псевдонім – Тимошенко

Тимошенко та колумбійська герілья

Нишпорячи нетрями інтернету, нещодавно я натрапив на дуже цікаву інформацію: один з лідерів колумбійського партизанського руху ФАРК (Революційні Збройні Сили Колумбії), Родріго Лондоньо – Ечеверрі, також знаний, як "Тімелеон Хіменес", має український псевдонім – Тимошенко

Звісно я почав думати і прикидати у різні способи чому латино – американський революціонер / террорист (непотрібне закреслити), взяв своїм псевдонімом українське прізвище. Можливо тому, що він досить таки високий та має світлу шкіру (у деяких частинах Латинської Америки, білу людину називають галего чи галегу, тобто галичанин, а звідси і українець). Можливо тому що Лондоньо – Ечеверрі поважає партизанський досвід УПА. Можливо з якоїсь іншої причини. Дописатися особисто до "Тимошенко" не так то і просто, вони там у ФАРК всі жахливо законспіровані (і мають цілковиту рацію, адже американський Держдеп надає винагороду у 5 мільйонів доларів, лише тільки за інформацію, що привела би до його затримання та/або засудження).

Але сьогоднішня моя стаття все ж таки не про ФАРК, а про роль України у сучасній Латинській Америці, у першу чергу у Бразилії. Чи хоча б про ту роль, яку Україна могла би відігравати у цій країні / регіоні, якби прокинулася би від своєї традиційної летаргічної сплячки. Але давайте подивимось на мою тезу більш детально.

З одного боку, маємо у регіоні групу країн, якими керують анти – американські лідери, у першу чергу це Венесуела та Болівія. З іншого боку, маємо стратегічне та прагматичне рішення Росії співпрацювати з двома ідеологічно різними країнами: Венесуелою та Аргентиною. Але обидві ці країни, хоч лівацька Венесуела, хоч нео – ліберальна Аргентина є історичними супротивниками Бразилії. Так само треба згадати про нещодавнє відкриття у Бразилії одного з найбільших у світі нафтосховищ, експлотація якого зможе перетворити країну на найбільшого виробника нафти у регіоні і в одного з найбільших у світі. (Я маю на увазі публічно сказану фразу президента Венесуели Хугу Щавеса, коли він назвав бразильского президента Лулу да Сілву "нафтовим принцем" на останньому Іберо – Американському Самміті).

Всі добре знають, але ніхто не каже про це публічно, що Бразилія хоче мати свою власну ядерну бомбу. Країна має для цього технологію, фінансові можливості та національні "мізки". Але отримання звичайної ядерної бомби ніби-то не "камільфо" для країни, Бразилія не бажає, аби її порівнювали з Північною Кореєю чи Іраном. З іншого боку, Бразилія не може стати справжньою міжнародньою потенцією (наприклад, бажаючи отримати постійне місце у майбутній розширеній Раді Безпеки ООН), без того, аби мати важіль стримування для нестабільних чи навіть потенційно агрессивних сусідів. До того ж, не можна забувати, що ми живемо у світі, де поважають лише сильних і де енергетичні ресурси окремої країни кожного разу розпалюють все більший апетит сусідів та провідних світових потенцій.

Міністр оборони Бразиліі, пан Нелсон Жобінь, нещодавно побував у Франції та Росії, шукаючи високі технології для бразильського ВПК. Готується подібна візита до США. Але США не зацікавлені у розповсюдженні таких технологій. Россія вже зробила свій стратегічний вибір і на сьогодні не може задовольнити потреби Бразилії, без того, аби не розізлити Венесуелу та Аргентину. Лише Франція, здається, погоджується побудувати для Бразилії підводного човна, який би міг нести балістичні ракети, у тому числі з ядерним зарядом. У сучасній Європі, яка дуже багато думає про політичну корректність, п. Ніколас Саркозі здається є єдиним хто не боїться відкрито маніфестувати свою непідкору двом сучасним імперіям: США та Росії та має для цього достатні власні можливості.

І саме отут Україна виходить на міжнародню арену. Будучи країною позаблоковою, але декларуючи євро – атлантичий курс, Україна має свої власні інтереси у Бразилії. По-перше – це українська громада, яка налічує більше ніж 400.000 осіб, а мова сьогодні – це ринок. По-друге, диверсифікація енергетичного ринку для України є часткою її національної політики безпеки і оборони. Вже не кажучи про бразильський космічний проект (космодром Алкантра), який допомагають будувати українські фірми.

Україна має великий потеніал у оборонній промисловості і обов’язок нашої країни – шукати партнерів поза звичайними колами продажу зброї. Продавати зброю у Бразилію – це не лише патріотичний, а й статегічний обов’язок, бо з одного боку ми допомагаємо дружній країні покращити свою безпеку, а з іншого отримуємо поважного міжнародного партнера, який би міг підтримувати Україну у різних міжнародніх проектах: від визнання Голодомору, до пошвидшення глобалізації та диверсифікації української економіки.

У цьому контексті не зайвим буде наголосити на факті того, що від такої співпраці з Бразилією у першу чергу виграють індустріальні гіганти сходу України. З іншого боку, Прем’єр – Міністру України, Юлії Тимошенко, часто дорікають за популізм та "лівизну". Але саме ці політичні течії мають сьогодні найбільший попит у Латинській Америці. А значить Схід і Захід знову будуть разом!


×
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Тэги: мир
Вы сейчас просматриваете новость "Тимошенко та колумбійська герілья". Другие Мировые новости смотрите в блоке "Последние новости"

Добавить комментарий:

Ваш комментарий (осталось символов: 1000)
Правила комментирования на сайте Сегодня.ua
Подписка: