Софія Київська за свою тисячолітню історію пережила багато випробувань: напади ворогів, руйнації, пограбування, запустіння, але щоразу відроджувалася завдяки небайдужим людям, які розуміли її особливе значення не лише для Києва, а й усієї України.
Відродження Софії Київської
Одним із найвідоміших відбудовувачів Софійського собору у Києві був Петро Могила.
Після 37-річного перебування у власності уніатів наприкінці XVI – у першій третині XVII століття Софія Київська була зовсім у неприглядному стані: з розкраденою покрівлею, розграбованою ризницею, зруйнованою західною стіною, заваленим уламками центральним входом до храму.
Коли собор опинився у володінні відновленої православної Київської митрополії, яку очолював митрополит Петро Могила, врешті почалося його відродження. Він одразу взявся за реставрацію Святої Софії. Для цього запросив видатних зодчих того часу, серед яких були українські художники Іван, Степан та Тиміш Зінов’єви, італійський архітектор Октавіано Манчіні, московський майстер Яким Євтихієв, іконописець Йоаким та ін.
Петро Могила усвідомлював релігійну й історичну цінність собору, тому під час реставраційних робіт прагнув зберегти давні форми та внутрішнє оздоблення.
Також у цей час були побудовані дерев’яні монастирські будівлі, всю територію обнесли високою огорожею. У 1638 році Петро Могила заснував на території Софії Київської чоловічий монастир.
Багато зусиль та коштів київський митрополит спрямував на спорудження каплиці-усипальниці для мощів Володимира Великого, які знайшли під руїнами Десятинної церкви. Цікаво, що каплиця була розписана з яскравим національним колоритом: особлива увага тут приділялася образу Богородиці, яка вважалася покровителькою козаків, а на деяких сюжетах зображалося, як Божу Матір славлять Володимир і Ярослав, Борис та Гліб.
За Петра Могили в Софійському соборі з’явився і перший іконостас із позолоченими царськими вратами.
Після смерті митрополита його наступник Сильвестр Косів продовжив справу з відбудови Святої Софії, зокрема, позолотив верхні малі куполи собору.
Капела Мазепи (https://st-sophia.org.ua/)
Барокова історія собору
У добу Руїни, що припала на 1657 – 1687 роки, храм, збудований Володимиром Великим та Ярославом Мудрим, знову почав занепадати. Його нове відродження припало на кінець XVII – початок XVIII століття, і пов’язане воно із гетьманом Іваном Мазепою та тогочасним митрополитом Варлаамом Ясинським.
Саме в той час Софія Київська убралася в шати козацького бароко. Були перебудовані та позолочені верхівки веж, з’явилося чотири нові куполи, у галереях були надбудовані поверхи, ризниця наповнилася дорогоцінними дарами. Зусиллями Івана Мазепи на території Софії з’явилася нова мурована дзвіниця з двадцятьма бронзовими дзвонами. Вона була триярусною, з невеликою банею та високим шпилем. До нашого часу зберігся перший ярус і частина другого.
Бароковий стиль позначився і на внутрішньому убранстві собору. На місці зруйнованої західної зовнішньої відкритої галереї створено розкішно оформлений головний вхід з мідними позолоченими рельєфними дверями. У цей час у соборі з’явився різьблений позолочений іконостас, первісно прикрашений скульптурою й поліхромним розфарбуванням. Також у храмі була створена так звана капела Мазепи, де поряд з Христом-Спасителем були зображені Володимир Великий та княгиня Ольга, вбрані в український одяг XVII століття.
Іван Мазепа не шкодував грошей на Софію. Як зазначають дослідники, на її відновлення та перебудову він витратив 50 тисяч золотих, а на позолочення бань – 5 тисяч дукатів. Це були величезні гроші на той час.
Коштом гетьмана на території Софії Київської було реконструйовано та побудовано понад п’ятдесят приміщень, серед яких і трапезна, хлібня, палати митрополита, західні ворота, монастирський мур, південна в’їзна башта, Братський корпус, бурса.
Унікальна знахідка
Цікаво, що впродовж XVIII століття на стінах собору з’явилися нові барокові малюнки, які на багато років «заховали» стародавні фрески.
Під час реконструкції Софії у 1843—1853 рр. настінний розпис XI століття було виявлено, але він очищався він нашарувань тиньку та барокового живопису примітивними методами і поновлювався олійними фарбами.
Лише у 50-70 роках XX століття після багаторічного сну під шаром вапна олійних фарб фрески часів Київської Русі знову побачили світло.
Скрупульозна робота майстрів-реставраторів у 1987 році була відзначена Європейською Золотою медаллю за збереження історичних пам’яток, а через три роки після цього Софійський собор у Києві разом з усім комплексом монастирських споруд було внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як перлину історико-архітектурного мистецтва усього людства.
