"Налякані були, або те, що називається "внутрішньо-корпоративні вимоги" не дозволяли цього робити. Наприклад з Reuters Глебу Гаранічу, йому ж досталося ще 28-го, йому розбили голову. Але, я так розумію, є якісь внутрішні стандарти

Реально заявити про побиття тоді зголосилося 7 людей. Більше всіх із тих семи дісталося Жені Малолєтке (Євген Малолєтка - відомий український фотограф, у 2015-му - автор перших фотографій з місця аварії Малазійського Boeing, - прим.ред). У нього там і черепномозкова травма була, і рука була зламана. А я відбувся досить легко, хоча техніки тоді побили на дуже серйозну суму. Це я тоді робив репортаж для журналу «Країна»".

"Вже був вечір. О п'ятій чи шостій я приїжджаю, майдан лютує, там біля мільйона людей. З іншого боку стоять на Інститутській ці "беркути". Причому "Беркут" дуже дивно себе поводить, тобто, вони то вибігають вперед , то забігають назад. При чому, щоб розлютити натовп, коли вибігають вперед, ще починають у нього кидатися не тільки світлошумовими гранатами, але й навіть просто цеглою. В мене це на фото є. Провокують. Звичайно, через деякий час отримують «отвєтку» від натовпу, хтось натовп намагається заспокоїти, кажучи що "ні-ні-ні, не робіть цього, це провокація, не ведіться на провокацію, у нас мирний протест". Але який же ж той мирний протест, після того, що всі бачили що робилося. Те, що кажуть, що люди, ті хто кидали у ментів каміння, коктейлі – то провокатори - ні, то вже накипіло. Накипіло так, що вже нікуди.

Коли події на Банківській, Інститутській розпочалися, вони всі в розпалі - це вже не перша хвиля явно була. Ми з колегами під парканчиками підійшли спостерігати за цим театром бойових дій".

"Театр бойових дій виглядав цікаво. Перша лінія - це були хлопці з внутрішніх військ, без щитів, яких просто виставили натовпом, стінкою. А "беркута" ховалися за ними.

Дуже багато було моїх колег, тому що зрозуміло було, що це найголовніша подія в країні. Ми стояли збоку, обвішані фотоапаратами. По нам було видно, що ми не протестанти, не бунтарі. Це було ближче до сьомої.

Відбувається черговий наступ беркутів, ми від нього ховаємося в закуток за брамою. Беркути ідуть в атаку, після цього ми дістаємо свої "корочки", говоримо, що ми журналісти. А там був якийсь хлопець-ВВшник, дуже смиканий, таке враження що його нагодували стимуляторами. Тому що людина навіть у стані шоку так себе не веде. Він кудись побіг".

"Після того приходить кремезний дядька зі свинячими очима. У нього була досить сучасна маска, типу як протигаз, такий повно-лицевий, з великим сектором. Ми йому показуємо посвідчення, кажемо, що ми журналісти. а він каже: "Несколько ребят у меня пострадало, вы су*и, у меня еще ответите!" - и ушел.

І потім раптом вриваються "беркути" і починають гасити усіх підряд, всіх журналістів, намагаючись зірвати з шиї камеру, розбити. Налітають на мене , б'ють під колінку, кричать: "На землю,су*а, на землю" . Після того намагаються зірвати з мене камеру, у мене їх дві було. Коли розуміють,що камери просто так я ім не віддам, вони починають бити мене, намагаючись зламати ключицю і бити знизу ногою, щоб зламати камеру.

Один підбіг, інший підбіг, третій підбіг. Побіг кудись далі, повернувся, знов намагався камеру розбити. Мене врятувало те що пішла нова хвиля наступу хлопців, так званих "провокаторів". Вони відбігли, і я за цей момент встиг ретивуватися через паркан спілки письменників, а там стояла ще певна кількість журналістів, абсолютно очманіла від того, що вони побачили. Я кричав, що обережно, вони б'ьють журналістів. І втік на Інститутську, де мене зустрів Павло Коробчук, інші друзі. І я вже звідти почав дзвонити, повідомляти про те що беркут, міліція б'є журналістів. В цей час була ще одна хвиля атаки, і хлопці, які залишалися там біля будинку письменників - їх теж там побили, розтрощили камери, і все це на очах у інших телевізійників, все це йшло у прямий ефір. В мене склалося враження, що їх довго хтось накручував проти журналістів

Самі хлопці-протестуючі зробили подвійний ланцюг між Банковою та Інститутською і сказали, що вони не пустять нікого нападати і провокувати. Потім весь цей натовп сплинув назад, на Майдан. А на Майдані почали будувати перші барикади".

"Барбакан - це фортефікаційне укріплення перед основною брамою фортеці. Питання в тому що ми це не розглядали, як серйозне укріплення. Ми розглядали це як форпост нової української єстетики, як форпост нової української культури. На одній стороні цього естетичного важіля був Барбакан з його малюнками, а з іншого боку була садиба Пшонкі і Межигір'я".