Ігор Бондар-Терещенко

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик

Люди, речі та восьминоги – 5 книг весни

мнения

10 Апреля 2018, 13:29

Насправді найбільш цікаві книжки сезону – не про людей. Крейдяні чоловічки, восьминоги і кажани, які заволоділи світом – ось те, що хвилює авторів не згірш за воєнну тематику чи подорож Україною автостопом. Не кажучи про речі, які переживають чергову любов у стосунках зі споживачем – наприклад, цих самих книжок.

С. Дж. Тюдор. Крейдяна людина. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018

1__04.

Хоч усе, що сталося на початку цього моторошного детективу, виданого українською та російською мовами, було в далекому дитинстві головного героя, але згадка про страшне вбивство знаходить його навіть через сорок років. Його старі добрі друзі – Гладкий Ґев і Металевий Міккі, Гоппо і красуня Ніккі – наче ніде не дівалися, хоч саме один з них надсилає здалеку електронного листа, в якому мова про те, що він знайшов вбивцю. І з пам’яті спливає спогад про те, як малий герой разом із вчителем рятував дівчину, яка стала жертвою нещасного випадку на каруселі, а згодом у лісі знайшли обезголовлений труп, а голову так і не відшукали… Зате в річці знайшли тіло його кривдника Шона, про якого той самий вчитель казав, що закони карми його покарають. Невже це він з’являвся уночі, малюючи крейдою чоловіка, чи, може, це жартували друзі?

"І лише на півдорозі до школи до мене дійшло, – згадує малий герой. – Кожен з нас мав свій колір крейди. Гладкий Ґев червону, Металевий Міккі блакитну, Гоппо зеле­ну, Ніккі жовту, а я помаранчеву. Жоден із нас не малював білою крейдою". Ще й в будинку вчителя виявилися портрети потерпілої дівчини з каруселі. Але набагато гірше те, що у перегуку розділів з минулого й сучасного несподівано виринули крейдяні чоловічки, яких друзі використовували в дитинстві, як зашифровані послання. Ці дивні знаки знову з’явилися в житті вже дорослого героя. "Я не міг відвести погляду. Сланець навколо пічки повністю вкривали малюнки. Сліпучо-білі на темно-сірому. Десятки однакових, намальованих один на одному ніби нестямною рукою. Білі крейдяні чоловічки".

Стівен Роулі. Лілі та восьминіг. – Х.: Фабула, 2017

2__04.

Разом зі своїм песиком герой цього нетрадиційного у всіх сенсах роману, живучи у багатолюдному Лос-Анджелесі, проводить майже весь час. Грає в "Монополію", їсть піцу, обговорює акторів кіно. Навіть ідучи до психотерапевта чи зустрічаючись із близьким другом, наш молодик все одно звіряється про це своїй чотириногій Лілі. У це важко повірити, але поволі звикаєш до цих діалогів, наче з живою людиною, ігрищ, забав, поїздок в гості на Різдво. "Я тримав Лілі так, щоб її передні лапи лежали в мене на плечі й прошепотів їй у вухо: – Я прийду по тебе. За тиждень. Ніколи не думай, що я не повернусь. – Коли повернешся? – По семи снах. Прийду по тебе". Різдво тут згадано недаремно, воно виникає щоразу коли мова заходить про якісь буденні химери – тести Роршаха, які нагадують дитячі різдвяні листівки, забутий светр з оленями, в якому герой колись їздив на Різдво на східне узбережжя… Натомість бридкий восьминіг, який заволодів тілом, душею і життям обох – нещасної такси та її не менш нещасливого господаря – це метафора не лише хвороби, але й щоденного тягаря обставин, які знищують віру, надію, кохання. Але навіть після смерті настає не забуття, а те саме відродження незабутнього, пам’ятного, дорогого.

"Я боюсь на неї глянути, плачу, – звіряється герой роману. – Коли восьминіг помер, вона стала такою, як раніше,- молоденькою Лілі. У її рухах з’явилась легкість, я тримаю її голову в руках і чухаю їй за вухами, промовляючи: "Моя дитинко!" знову й знову. – Що? – схвильовано питає Лілі. Я відповідаю те, що здатний вимовити тепер: – Ти тут".

Таня Малярчук. Mox Nox. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2018

4__09

Здається, у своїй новій книжці відома авторка, яка донедавна писала в стилі магічного реалізму, потім – урбаністичної містики і вже наприкінці – народного сюрреалізму – знайшла ідеальне втілення свого таланту. По-перше, це підліткове фентезі, тобто той самий прикарпатський фольклор – казки, легенди, перекази – на якому спеціалізувалася Таня Малярчук, але у поєднанні з популярною антропологією і не менш модною постапокаліптикою. Так само, як колись у Пєлєвіна в "Еmpire V", у Малярчук світом правлять кажани – хоч і не вампіри, але до конкурентів у вигляді комахоїдних тваринок ставляться "по-дорослому", що нагадує, звісно, гоніння на християн у давні часи. Так само присутня у повісті тема Раю, який, виявляться – наче за  екзистенціалі́змом Сартра і Камю – можна здобути на землі, оскільки людина (чи пак, кажани, бо люди всі самотужки, а не внаслідок техногенних катастроф, так би мовити, вимерли) сама керує своєю долею. Головна героїня шукає, і, можливо, знайде, а дітям залишається ознайомитися з черговою екзотичною моделлю світобудови, прикрашеною стародавніми, але не старомодними міфами. У принципі, весь цвіт станіславського феномену в літературі, молодшою галузкою якого вважається творчість Малярчук, перехворів свого часу на такі антропологічні пошуки, коли чи то смереки, а чи мурахи могли правити світом, але цього разу, судячи з назви книжки, для цієї тематики настають ще більш темні, "нелюдські" часи безбожного існування.

Вольфґанґ Шивельбуш. Речі і люди. – К: Ніка-Центр; Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018

5__04.

Даремно ми вважали, що історія наших стосунків зі світом споживання, речей і взагалі міщанським побутом високого градусу завершилася легкокрилою казкою Жана Бодріяра. Своєрідною реплікою на "Суспільство споживання" французького Мікі Мауса філософії (постмодернізму) сприймається ця книжка найоригінальнішого історика нашого часу, в який мова про найновіший феномен "надспоживання". Насправді це не новий термін, і перевиробництвом нас уже лякали, але цього разу відомий німецький історик культури, вперше звертається до царини економічних теорій і уявлень. У центрі його нової розвідки – поняття споживання, яке дослідник виводить за межі вузького економічного контексту і виявляє його філософські і навіть міфологічні якості. Усе це нагадує обмін речовин між людьми і речами. Тож не дивно, що в контексті розмови філософія виявляється пов’язана з економічною теорію та історією медицини, біологією, алхімією, хімією і навіть анатомією.

"У випадку споживання їжі все зрозуміло, – розпочинає свою розповідь автор. – Їжа з’їдається, перетравлюється, засвоюється, тобто знищується у її початковій формі і перетворюється на речовини в тілі споживача. А от як уявити собі споживання речей неїстівних? Стіл, стілець, спідниця, черевики – вони не з’їдаються, наче бутерброд, а натомість використовуються і споживаються". Дізнатися можна, лише прочитавши цю на диво цікаву і актуальну книжку німецького історика-чарівника.

Ніл Деграсс Тайсон. Астрофізика для тих, хто цінує час. – К.: КМ-Букс, 2018

3__05.

"Ми досі не знаємо, як виник цей мікро-мініатюрний космос, проте відомо, що з тих пір він міг тільки розширюватися", – вважає автор цієї книги, розповідаючи легко про складні речі. Великий вибух, квантова гравітація, радіоактивний розпад, субатомні частинки – все просто, оскільки розказано неупереджено, з енциклопедичним, як всі вже здогадалися, лаконізмом і без ліричних вставок. Утім, без літератури не обійшлося. Тому що бозони, наприклад, названі на честь індійського вченого Шатьєндраната Бозе, слово "лептон" утворено від давньогрецького "лептос", що означає "маленький" або "легкий", і навіть кварк має свою "літературну" історію. Фізик Мюррей Гелл-Манн в 1964 році висунув гіпотезу про існування кварків як складових нейтронів і протонів, вважаючи, що сімейство кварків складається всього лише з трьох членів. А все тому, що в "Поминках за Фіннеганом" Джойса чайки викрикують загадкову фразу "Три кварки для містера Марка!" У самого автора не менш "веселий" настрій, особливо, коли він розповідає про наші завданнях у сфері освоєння Всесвіту.

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...