Ігор Бондар-Терещенко

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик

Таня и Андропов с аккордеоном – 5 книг, которые развлекут (укр.)

3 ноября 2020, 14:19

Розважити ці книжки зможуть хоча б тим, що навіть попри такі страшні теми, як КГБ чи Освенцім, сьогодні все одно пишуться вірші. А вже розрадити авторам усіх нас буде вільно тим, що на усе це нема ради, бо дехто, як дізнаємося з цих історій живе так, що за гріхи йому навіть Бог доплачує. Можливо, за розваги під час чуми?..

Реклама

Микола Жулинський. Акордеон.

Л.: Піраміда, 2020

Герой цього роману був остарбайтером, сидів у Освенцімі, емігрував до Америки, звідки тепер просить сина привезти з України акордеона. На якому не вміє грати, але хіба це проблема для людини, яка живе повним життям? Ще в з першої книжки, в якій герой приїхав до сина в Київ, це було зрозуміло. "Ми хвилюємося: коли він вийде, той батько? І нарешті – виходить! Через плече – магнітофон, яскрава сорочка, гавайська, червоні штани, червоні черевики, парик, зуби – вставлені, вийшов сміється, магнітофон реве якісь буги-вуги... Ми думаємо – зараз батько буде плакати, ридати, цілувати нас, море сліз буде. А він: "О, то хто? То ти, Вадику? Чого ти такий лисий?! А це Стах? Чого ти такий малий і вже пузатий?!" Такі самі буги-вуги маємо й у новому "майже романі" Миколи Жулинського, як він сам його означив. Бо, справді, яка це література, якщо все чудово й докладно списано з життя? Утім, хист у тому – і це вже в автора не забереш – як саме списати: "Burlesko", "Cresendo" чи "Agitato", як синкопують текст назви розділів цієї незвичної книжки.

Реклама

Таня Малярчук. За такі гріхи бог ще подякує.

Чернівці: Меридіан Черновіц, 2020

"Народний сюрреалізм", як свого часу визначали стиль прози цієї авторки, наймолодшої представниці "станіславського феномену" прикарпатської літератури, насправді був нічим іншим, як каталогізацією реальності. Екзотично-етнографічної як на урбаністичного читача, який сприймав її за казкову. Світ розбирався на атомарні складові, з яких складався авторський всесвіт, без будь-яких культурно-цивілізаційних підказок. Навіщо знати щось про світ, якщо можна ним бути – приблизно така була суть стратегії Малярчук, яка цього разу заново відкриває закони світобудови вже в поезії. Перераховуючи, ясна річ, все, чим можна оперувати в описі чергової "поетичної" реальності. "Плечі потрібні щоб носити наплічник / руки щоб триматися за тебе коли злітає літак / очі щоб їх заплющувати коли говориш дурниці / живіт щоб його втягувати якщо спідниця / з минулого затісна і щоб боятися / коліна щоб безтурботно їх схрещувати". Сприйняття цього прийому читачем не міняється навіть з переходом у "поетичну" форму. "Смієшся з моїх віршів / називаєш їх верблюдами а не верлібрами / я ж називаю верлібри колібрі / бо висять у повітрі / і так швидко тріпочуть крилами / що здається ніби крил зовсім немає". Насправді в авторки все є, навіть нова збірка віршів, ілюстрована авторськими таки колажами і присвячена всім "чоловікам, які відпустили живою".

Адель Хаиров. Подкова Тамерлана.

Реклама

В тренде
Отдых будущего: как будет выглядеть первый космический отель

К.: Каяла, 2020

Речовий світ дитинства і юності у цій книжці – це шістдесяті і, відповідно, сімдесяті роки минулого століття, і оскільки час тоді, по суті, застиг на цілі десятиліття, то й розглянути його можна було без особливих зусиль. Він тягнувся, немов струмінь меду в поезії Мандельштама, і встигали не тільки розповісти солодку казку, але й прожити пару життів – непомітних і нечутних, відчутних лише на дотик. Подібна "тактильна" специфіка властива й поетиці автора, він лише побіжно – навіть не в оповіданнях цієї збірки, а десь на периферії своєї журналістської долі – міг зауважити, який він насправді старий – пам’ятає навіть чорнильниці в школі і ще купу речей з дитячого життя. Хто ж їх не пам'ятає, скажете, особливо той, хто жив в епоху кукурудзи і копійчаної води з автомата, героїв-космонавтів і лікарів-шкідників. Хоча, яка там Терешкова, коли "забрался на телегу, взял в руки вожжи, крикнул "но‐о-о", и тут же перестал мечтать о скафандре Гагарина и захотелось стать извозчиком, таким как Самат".

Георгий Почепцов. КГБ Андропова с усами Сталина: управление массовым сознанием.

Реклама

Х.: Фолио, 2020

Мова у черговому дослідженні київського автора, експерта в області інформаційної політики та комунікаційних технологій, про те, як в Комітеті держбезпеки СРСР було створено спеціальний підрозділ – П'яте управління, яке займалося творчою інтелігенцією, тобто тими, хто будував віртуальний світ радянської людини. Цей віртуальний світ був не просто ще однією середовищем існування, а й захистом, яка закривала радянської людини від впливу західного віртуального світу. "Холодная война была как раз таким столкновением виртуальных миров, когда с одной стороны наступал Штирлиц, а с другой — Джеймс Бонд, – нагадують нам. – Виртуальный мир идеален для продвижения любых пропагандистских смыслов, поскольку в нем зритель или читатель находятся в развлекательной сфере. Эмоционально увлекаясь приключениями героев, мы автоматически отключаем рациональность. Поэтому в этом состоянии мы можем, не ощущая, получить подтверждение правильности нашей модели мира, или, наоборот, стимулы для ее разрушения".

Юлія Гудошник. Боже[Я]вільна.

Чернівці: Видавництво 21, 2020

Цей роман – справжній подорожній щоденник українки, яка шукає своє місце у світі. Ці пошуки ведуть її світами: від німецького гуртожитку до тайського острова, від китайського селища до американського мегаполіса, від данської столиці – до японського храму. Кожна подорож дає їй мудрих наставників і відкриває секрети щастя. Це твір про внутрішню свободу, про ненаситну жагу жити та мистецтво бути щасливим. "Чому я так гальмую у словах, думках, ідеях? – починає авторка свою оповідь, ще будучи в Україні. – Ця пекуча нестача тепла зробила мене якоюсь лялькою. Звідки така амнезія? Думаю, просто мій організм спить. Так він намагається захиститися. Бо як тільки я прокинуся й усвідомлю, що насправді відбувається зі мною і моїм життям, то, як мінімум, вилізу на дев'ятиповерхівку. А там уже все просто. Мені ще нема й двадцяти, а такі думки виникали вже енну кількість разів. А далі що? Так прожити до старості навряд чи комусь удається. Людина зривається раніше чи пізніше. А я навіть не знаю, як мені зірватися. Емоції сплять. Мозок дрімає. Зате ніжність до світу розпирає. І нема на кого її витрачати".

Подпишись на наш telegram

Только самое важное и интересное

Подписаться

Реклама

Читайте Segodnya.ua в Google News

Реклама

Новости партнеров

Загрузка...

Новости партнеров

Загрузка...
загрузка...
Хочешь быть в курсе последних событий?
Подпишись на уведомления. Показываем только срочные и важные новости.
Хочу быть в курсе
Я еще подумаю
Пожалуйста, снимите блокировку сообщений в браузере!

Нажимая на кнопку «Принять» или продолжая пользоваться сайтом, вы соглашаетесь с правилами использования файлов cookie.

Принять