Ігор Бондар-Терещенко

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик

Врятувати світ чи людей? – 5 книжок про катастрофи

мнения

6 Марта 2018, 08:31

Давно вже помічено, як щойно стається чергове стихійне чи організоване лихо, рятувати світ кидаються зовсім не ті герої, кого ми звикли бачити в кіно. Ані Супермен з Бетменом, ані Людина-Павук чи Жінка-Кішка не з’являються на очі, натомість допомагають роззирнутися на справжню суть речей як не сусіда-пожежник, то випадковий перехожий, що запам’ятав номер летючої тарілки – точно. Майже те саме в книжках цього огляду.

Джон Віндем. День триффідів. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018

1__02.

Цей захоплюючий роман – черговий подарунок від класика сучасної фантастики, який був неодноразово екранізований і став міжнародним бестселером. За сюжетом, на Землі з’явився вид рослин, що може самотужки пересуватися за допомогою трьох "ніг", хоч від початку, будучи завезений з Африки, мав стати черговим джерелом тепла. Натомість далі вже почалося суцільне пекло, і вчений, який займався дослідами з новою культурою, разом з рештою людства тимчасово осліпнув від спалаху Сонця, але потім таки прозрів, побачивши, що сталося із залишком цивілізації. Екологічний тероризм, як виклик планеті, по суті став відповіддю на захоплення людиною ролі "вінця природи" і "царя джунглів" (здебільшого кам’яних), і осліплі "боги", блукаючи вулицями міст, навіть не відають, хто несе їм смерть. Чи врятується хоч хтось після цієї катастрофи, коли прибульці з рослинного світу влаштували справжнє полювання на людей?

"За огорожею було видно, як триффіди скупчилися біля воріт; вони завжди так робили, якщо не тривожити їх кілька годин. Дякувати небесам, двигун завівся одразу. Я ввімкнув низьку передачу і, об’їхавши машину Торренса, врізався просто в ворота. Важкий бампер з тріском відчинив їх. Ми занурилися в гірлянду з дроту та зламаних дощок, збивши з ніг з десяток триффідів, у той час як решта люто хльоскала жалами. Потім ми виїхали на дорогу".

Дж. Г. Баллард. Люди міленіуму. – Х.: Фабула, 2017

2__10

Невеличкий апокаліпсис у самому серці миролюбної Європи стався також у цьому романі. Повірити головному героєві цього гостросоціального і психологічного детективу в те, що він, як представник середнього класу, стане учасником таємної організації, спочатку було просто неможливо. Як і в те, що  такі революції, одна з яких сталася в його житті, взагалі колись бували. З одного боку, анархічні виступи, демонстрація, загони поліції добре знайомі з історії соціального опору, але мова про Лондон, де все це можливе лише в якості панацеї від нудьги і офісної рутини. Лише коли трагедія торкається життя самого героя, його дружина гине, він починає займатися розслідуванням, беручи участь в бунті.

Утім, наприкінці роману він вже сам не може до пуття пояснити супутниці, для чого був увесь цей бунт. Невже для того, щоб на якийсь короткий час на території державного терору, бюрократичної сваволі та поліцейського нагляду була створена унікальна республіка – чи то в стилі утопічного "Міста Сонця" Кампанелли, а чи в дусі комуни хіпі у славнозвісні 1960-ті. У будь-якому разі слова про нездійсненну мрію "сонця без тіней" у фіналі роману пролунали.

Ніл Ґейман. Небудь-де. – К.: КМ-Букс, 2017

3__01.

Автор цього містичного роману свого часу працював з Террі Пратчетом, великим магом містифікації, тож не дивно, що типова англійська історія в результаті витворилася на готичний трилер. На самому ж початку все розвивалася, наче у справжньому гостросюжетному бойовику, коли головний герой допоміг незнайомій жінці врятуватися від найманих вбивць, які гналися за нею. І від цього моменту оповідь несподівано перетворилася на урбаністичне фентезі, тобто роман, в якому живуть утікачки-наречені, ангели, що впали з небес просто в клоаку міста, і таємничі дівчата, які вміють відкривати будь-які двері. Місто, у свою чергу, утворилося з нудного мегаполісу на чарівний багатошаровий світ.

Так, наприклад, головний герой потрапляє до Нижнього Лондона – лабіринту кривулястих вуличок і провулків, каналізаційних ходів та занедбаних горищ. І перед нами розкривається справжній альтернативний світ, в якому ключі, які губляться протягом роману, виявляються відмичкою до раю, а вороги, які трапляються дорогою – Божою карою за гріхи. Але навіть повернувшись з цієї фантасмагорії до звичного офісного життя, головний герой не радіє зустрічі з буденною рутиною, а знову намагається втекти у чергову фантазію.

Олексій Жупанський. Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек. – Видавництво Жупанського, 2017

4__03.

У цьому романі, що нагадує "Обитель зла", вже не цілому людству, а "всього лише" Україні загрожують зомбі – звичні, людяні, майже рідні. До того ж, все це апокаліптичне дійство родом з Донбасу, тож не звикати. От лишень замість Міли Йовович, що змагається з упирями, в романі роззирається столичний журналіст, який приїхав робити репортаж про тривожні будні шахтарського краю. В якому, зважмо, завівся вже не Добрий Шубін, який кличе роботяг на трудовий подвиг в шахту, звідки ніхто не вертається, а такий собі місцевий Басаврюк. Та ще мужички тутешні уникають нових "стахановців", які лише рохкають, мляво пересуваються та видають країні на гора вугіллячко. Крім них тут "повно Пухирів, Харчків і Фарбованих Баб (ці особливо небезпечні), Низьких Демонів, які прикидаються жебраками, Смердюків, які косять під міліціонерів, Нічтожників, що всі як один подалися у таксисти, та іншої урбанізованої нечисті, яка бозна-коли присмокталася до людського соціуму". На що всі вони спроможні, та як жити далі за відсутності в цих краях мужнього керівництва і залізних героїв Голівуду, можна дізнатися самим, подужавши це незвично-апокаліптичний роман із заїздом в альтернативну історію аж до Москви, де так само відбувається щось звично зловіще.

Олег Шинкаренко. Перші українські роботи. – К.: Люта справа, 2017

5__10

Попри авантюрно-сатиричний сюжет цього роману, події в ньому подекуди нагадують не далеке майбутнє, як сподівався автор, а наше техногенне сьогодення. Отже, роботи у даному "романному" випадку вже повсюди – на виробництві, в космосі, навіть у ліжку дружини героя. "Мені дуже подобається один чоловік, але я знаю, що він зовсім не чоловік, а робот, – питаються в жіночих журналах. – Чи здатні роботи на взаємні почуття? Чи може бути поміж нами справжнє кохання? Чи взагалі можливо ство­рити із роботом сім’ю?". Хай там як, але навіть попри те, що війну з Росією, яка в романі досі триває, ведуть ті самі роботи, але їхня діяльність у Верховній Раді, а також разючий контраст з "живими" чоловіками б’є всі рекорди. Доходить до справжнього руху опору і навіть війни, яку виголошує роботам зганьблене українське чоловіцтво. Особливо вражають саме побутові сцени, в яких приватне, замінене на механізоване і штучне, поволі стає надбанням держави, як у "1984" Джорджа Орвелла.

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...