"Велика шахівниця" президента Молдови Додона

13 листопада минулого року на президентських виборах у Молдові переміг Ігор Додон – проросійський кандидат, лідер Партії соціалістів Республіки Молдова, а з 2011 року ще й Голова Федерації шахів Молдови. 23 грудня 2016 року він офіційно обійняв президентську посаду.

Року цілком достатньо, щоб скласти уявлення про те, як грає свою партію президент Додон, кого прагне обіграти і як це впливає на світову геополітичну шахівницю. Проте, щоб краще зрозуміти його гру і передбачити наступні ходи, доречно поглянути на історію його становлення як політика та сходження до владного Олімпу.

"Додон. Початок"

Свою кар’єру нинішній президент Молдови почав ще за часів правління там Партії комуністів Республіки Молдова, очолюваної тодішнім президентом Владіміром Вороніним. Додон цілком успішно сходив щаблями політичної кар’єри: у 2005-2006 роках був заступником міністра економіки, у 2006-2008 – міністром економіки, а у 2008 навіть сягнув посади віце-прем’єра. У цей час говорити про політичні погляди Додона не доводиться. За часів Вороніна, який повністю контролював уряд та мав більшість у парламенті, головною передумовою для кар’єрного зростання була особиста лояльність до всесильного на той час лідера і з цим завданням молодий політик Додон справлявся непогано.

Воронін навіть розглядав кандидатуру Додона в якості претендента на посаду прем’єр-міністра. А коли у червні 2011 року комуністам знадобився кандидат у примари (мери) Кишинеу, який став би достойним опонентом молодому і амбітному представникові Ліберальної партії Доріну Кіртоаке, цим кандидатом став саме Ігор Додон.

Щоправда, кампанію не можна було назвати яскравою. Додон жодного разу не зустрівся з Кіртоаке на дебатах, а слоган "Додон – рішення для Кишинеу" не знайшов відгуку у серцях жителів міста і, нехай з невеликим відривом, вибори Додон програв. Проте, схоже, саме ці вибори поклали початок подальшому політичному сходженню Додона як політика.

"Додон – сходження"

Після фіаско на виборах у примари Додон вирішив порвати з комуністами і вже у листопаді 2011 року розпочалась його політична кар’єра в якості лідера молдавських соціалістів. Ситуація була більше ніж сприятливою. З одного боку, постійні чвари у лавах проєвропейської коаліції в Молдові призвели до того, що її виборці розчарувалися. З іншого боку, Партія комуністів після поразки Вороніна на виборах 2009 року теж поступово втрачала позиції, звільняючи електоральну нішу для соціалістів.

На парламентських виборах у 2014 році Партія соціалістів здобула найбільшу кількість голосів і здобула у молдавському парламенті 25 зі 101 мандату. А вже у 2016 році Додон став кандидатом у Президенти і переміг свою проєвропейську опонентку – Майю Санду.

Стратегія Додона грунтувалася на протиставленні соціалістів корумпованій "проєвропейській коаліції", заграванні з Росією, обіцянками розвернути Молдову від ЄС до Євразійсього Союзу. Ще до інавгурації він відвідав Москву з візитом. Після того – неодноразово зустрічався як з Владіміром Путіним так і з "нев’їздним" до Молдови віце-прем’єром РФ Дмітрієм Рогозіним, який курує в російському уряді молдавський напрям.

Подейкують, що перемозі проросійського кандидати сприяла не так "рука Москви" як те, що в ході кампанії Додон мав підтримку від лідера Демократичної партії Влада Плахотнюка. Мовляв, ділові відносини між ними сформувалися ще в ті часи, коли вони разом працювали "під крилом" Вороніна. Потім, у 2011 році Додон підіграв проєвропейському Альянсу в обранні президентом Молдови Ніколае Тімофті (Воронін тоді навіть заявляв, що ціна питання була три мільйони євро, які Плахотнюк начебто заплатив Додону), а у ході президентських виборів вони разом "зіграли" проти непідконтрольної їм Санду. І відтак, нині Додон – президент Молдови, з яскраво вираженим проросійським курсом виконує для Заходу роль "червоної ганчірки". В той же час – Плахотнюк де-факто контролює уряд та силові структури Молдови та декларує проєвропейські погляди і позірно є чи не єдиною противагою Додону.

"Гра" Додона та Плахотнюка

Якась доля істини у вищесказаному є. Назвати Плахотнюка "проєвропейським" політиком було б перебільшенням. Він справді веде свою гру і ця гра полягає в тому, щоб бути "європейським обличчям Молдови" на тлі проросійського Додона. Проте, питання, наскільки Плахотнюк пише сценарії для Додона, і наскільки Додон сприймає Плахотнюка своїм куратором – відкрите.

Рейтинги Партії соціалістів високі і вже наступного року на чергових парламентських виборах вона має шанси здобути в парламенті більшість. Натомість рейтинг самого Плахотнюка та його політичної сили – Демократичної партії Молдови – стабільно низький. Навіть адмінресурсу, який, ймовірно, застосовуватимуть на мажоритарних округах на користь Демпартії (у Молдові змішана пропорційно-мажоритарна виборча система) може виявитися замало, щоб переломити цей тренд.

В разі якщо "ставка" Плахотнюка не зіграє, Додон має всі шанси перетворитися з "короля" – фігури слабкої і залежної – у Президента з "воронінськими" повноваженнями. І тоді всі ті декларації Додона про проросійський курс Молдови, що і в Брюсселі і в Києві, подекуди наївно, сприймаються як елемент спектаклю, який він разом з Плахотнюком розігрує для зовнішніх глядачів, можуть перетворитися на сувору реальність. Наділений широкими повноваженнями президент Молдови зможе здобути інструменти для реального розвороту держави у бік Росії, легалізації постійної присутності російських військ у Придністров’ї, підняти питання вступу Молдови до Євразійського Союзу. Що ж до Плахотнюка, то в разі переконливої переваги на парламентських виборах, Додон легко зможе забути про інтереси свого умовного "куратора", як колись без вагань забув про роль Вороніна у своєму політичному страновленні. І тоді Росія отримає додаткового пішака на геополітичній шахівниці, Плахотнюк ризикує втратити все, а народ Молдови надовго залишиться в тіні "русского міра".

Хотілося б, щоб такий сценарій не застав зненацька тих, хто недооцінює "гросмейстерські якості" Голови Федерації шахів Молдови...