Віталій Квітка

письменник

Брат-2: незалежна Литовська Республіка

мнения

16 Февраля 2018, 16:31

16 лютого Литва (уперше назва "Литва" зафіксована у німецьких хроніках 1009 року) та литовці всього світу празнують, мабуть, щонайбільше (Велике Князівство Литовське існувало у 1236-1795рр.) за кілька останніх сторічь своє свято —  минуло 100 літ литовської незалежності.  Повторно першими незалежність Литви 26 серпня 1991 року визнали Україна та Республіка Польща. До складу ООН і ОБСЄ Литовська Республіка ввійшла в 1992, до складу НАТО — у 2002-му, а до Європейської Спільноти — 2004-го.

Однак уперше про незалежність Литви 16 лютого 1918-го оголосила Литовська Таріба (Рада Литви), а 23 березня 1918 року Німеччина її визнала.

Насправді ж в оцій сторінці історії Литовської незалежності не все відбувалося так уже й безхмарно. 11 грудня 1917 року, невдовзі після початку Брестських перемовин, Таріба прийняла декларацію про відновлення незалежності Литви та "вічні союзні зв'язки Литовської держави з Німеччиною". "За" проголосувало 14 членів, 2 утрималися, 4 проголосували "проти". "Протестники" Й. Вілейшіс, С. Кайрис, С. Нарутовіч, Й. Сміглявічюс 18 січня 1918 представили свій варіант акту незалежності, який проголошував свободу Литви від будь-яких союзних зобов'язань та надавав Установчому сейму компетенцію вирішення долі держави. Лише під їх тиском Таріба 16 лютого 1918 прийняла "Акт про незалежність Литви", цього разу підписаний всіма 20-ма членами Таріби.

Утім, номер газети "Летувос Айдас", в якому опублікували Акт незалежності, німецька влада конфіскувала, а друкарню Мартіна Кухти, в якій Акт незалежності був видрукуваний окремим листом, закрили. 21 лютого канцлер Німеччини повідомив Тарібу, що німецька держава не може визнати незалежності Литви на інших засадах, ніж зафіксовані в грудневій декларації. 28 лютого президія Таріби заявила, що обидві декларації не суперечать одна одній, груднева декларація встановлює основи майбутніх відносин Литви та Німеччини, і що Таріба згодна на визнання незалежності відповідно до принципів декларації 24 грудня 1917.

Лише після 23 березня 1918, коли імператор Вільгельм II визнав незалежність Литви, ситуацію було врегульовано. 4 квітня 1919 Державна Рада прийняла другу тимчасову Конституцію Литви, яка встановлювала введення посади президента. Першим президентом Литви обраний Антанас Сметона.

Звичайно, що попереду на Литву та литовців очікувала спроба Москви утворити буферну маріонеткову Литовсько-Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку (Литбіл) 27 лютого 1919 року, німецька 1941-1944 та радянська окупація 1940-1941 та 1945-1990 років. Але прецедент литовської державності у форматі новітньої республіканської демократичної країни в історії було закладено саме 16 лютого 1918.

Певною мірою — це також наше з вами свято. Тому що принаймні двічі в історії державна самостійність Литви відіграє ключову для України роль. У період Великого Князівства Литовського за Вітовта Великого Литва (з Україною у її складі) — найпотужніша і найбільша європейська держава з кордонами від Балтії до Чорного моря. Якби у 16 сторіччі коронація Вітовта пройшла вдало (зляканий польським емісаром кінь скинув князя, Литва не отримала свого короля, а отже і віддалених проєвропейських історичних перспектив — поступово Велике Князівство було поглинуте Речю Посполитою), хто зна, в якому напрямку розвивалася б історія Європи. Свобода релігії, мови (офіційною у Великому Князівстві була староукраїнська), лояльність та симпатія до українців — феодалів та простолюдинів, спільна перемога над тевтонідами 1410 року у Ґрюнвальдській битві (та хіба тільки в цій!) — лише дещиця спільних чеснот україно-литовської історії доби Середньовіччя.

Однак Литва та її прагнення до самостійності, самовизначення і власного вектору розвитку відіграють особливу роль в литовсько-українських взаєминах нині. Голос офіційної Литви в ЄС — завжди "за" Україну і повсякчас "проти" будь-яких проросійських ініціатив у Європі — прикметна риса сучасної Литви, очолюваної Далею Ґрибаускайте. Звитяга і сміливість Литви в сучасній геополітиці та протекційна політика у відношенні України вочевидь випливають не просто зі статусу Литви як ЄС-члена чи як учасника НАТО. Занадто вже багато спільного в нашій із Литвою пострадянській історії, аби долати нинішні колії всесвітньої історії різними шляхами.

Крім того, литовська мова — найближча до української після слов`янських. І якщо справедливо було колись вважати братом геополітичного сусіду росіянина чи білоруса, то литовця сміливо можна наректи "братом №2". А коли справедливо, що насправді "брати" і "друзі" перевіряються якраз у біді, то для України 2000-х (особливо в останні чотири роки) Литовська Республіка — певно, взагалі ледь не родич №1. Навіть у стосунках з Польщею нам не вдалося добитися такої взаємосимпатії та взаємопідтримки (вони дещо затьмарені чварами польських та українських націоналістів під час та після Другої Світової), як із маленькою, але принциповою у відношенні суверенітету — власного та чужого -  тримільйонною країною з південно-східних берегів Балтики. Йдеться не тільки про набої, медикаменти, шпиталі та спічі чільників під час нашої неоголошеної війни, не лише про спільні проекти в культурі чи історичні розвідки. І навіть не про те, що литовців, як і українців, вряди-годи через напучування прокремлівської аґентури вважають у Європі ледь не "нацистами": це все через затяту литовську антипатію до всього комуно-соціалістичного (як і на заході Вкраїни, воно все у печінках їм із 1940 року!).  Так сталося, що чим далі на горизонті цезароцентрична РФ, тим ближчає до нас вільнолюбна Литва. І ці україно-литовські взаємини мають, здається, тенденцію тільки збільшуватися.

Що ж, можливо сьогоднішнє свято стане початком чергового кола глибокої, щирої та вірної дружби між двома нашими народами, гідними достойного європейського майбуття. Хоча ми із литовцями і не маємо спільного кордону — та виявляється, часом кордони справді неначе прокладені в людському серці. Приємно, що десь там, за перетинкою пульсуючої невпевненої в собі Європи, завжди чутне щире безкомпромісне Литовське Серце.

На фото: вигляди на столицю Литви Вільнюс з вежі Гедимінаса

dsc_1851

dsc_1862

dsc_1869

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...