Чому їх (нас) так не люблять?

"Сократ винен у невірі в богів, визнаних державою, і в тому, що увів в поліс нового бога. Він також винний у розбещенні молоді. Пропоноване покарання: смерть"

Зі скарги громадян Лікона та Аніта на Сократа

Філософів не люблять.

Звичайно, кожен зараз уперіщить себе в груди і заприсягнеться, що це не так. Принаймні, що ця недолюбов персонально не стосується особисто мене.

Поклавши руку на серце, таки не люблять. Оскільки вправи з філософією ризикують викликати на світло Боже яку-небудь недоречну істину, філософів не люблять можновладці (історія Олександра та Аристотеля – виняток). Смерди також не люблять даремних мудрствувань: їм подавай хліба до хліба, наразі хоча б хліб життєвої конкретики. Представники культів та релігій, що цілком і повністю послуговуються інструментарієм філософів, самого такого філософа не віншують: а що, як раптом у своїх міркуваннях поціновувач істини піде собі ліворуч чи праворуч від вже існуючої доктрини, і тоді потреби пастви доведеться підлаштовувати та перебудовувати під зовсім інакшу концепцію.

Чоловіки не люблять філософію у вустах жінки, рекомендуючи їй у кращому разі "заткатися". Філософський талант деяких, якщо не більшості чоловіків, також під прицілом пильної і невсипущої жіночої критики: їм набридли пустопорожні балачки. До того ж, вона проти того, щоби те, що приваблювало Її, коли вона зустріла Його, зваблювало когось десь у поїзді чи на борту авіалайнера у разі, коли улюблений ладо розгорне там свої віяла міркувань та анекдотів. Філософів не люблять навіть науковці, тому що "любов до мудрості", зрештою, спроможна поставити під удар і гіпотези самих науковців (мудрість, яка вже забезпечує стабільний сімейний добробут). , Зрештою, філософів, не люблять хоча б тому, що нікому не цікаво знатися на людях із людиною, яка багатьом здається розумнішою за тебе, любого. Панівною в суспільстві є думка, ніби "у філософи ідуть" передовсім класичні ледацюги, волоцюги, бомжі, "відстій" тощо.

Сьогодні – Міжнародний день філософії. Символічно, що це – не найбучніше свято в календах. Ще символічніш, що його родовід сягає сивих глибин (420 р. до Р.Х.) дохристової ери та імені Сократа. Те, як поставилися до самого Сократа, що став уособленням живого духу любові до мудрості ще більш символічно: йому запропонували напій із цикутою, – гаразд, що не шибеницю з попередніми тортурами. Імення Ксантіппи, ну просто втілення якоїсь Меґери, стало називним для жінки справжнього митця: дружини, що абсолютно не розуміє цінностей чоловіка. Нарікати було нічого: Сократ жив філософією, тобто нічим з точки зору соціального внеску та просунення по державній чи громадській драбині. Ксантіппі він просто не приносив жадної користі. Самій громаді афінян – заважав. Тому що в період військового протистояння висловлював припущення, що війна – не найгідніше з занятть для юнака. А ще: висміював існуючих богів. Боги богами – античність ніколи не ставилася до своїх кумирів із особливою серйозністю, але Афіни саме знемагали в боротьбі з зовнішнім ворогом. Саме тому Сократові і рекомендували добровільну евтаназію.

Сократ

Однак людина налаштована чудесним чином: ми можемо картати Форда, але послуговуватися його автівками. Чи: ненавидіти філософа-любомудра, але послуговуватися плодами його розумово-письменницької діяльності.

Це давня звичка, однак в основі її – залізний прагматизм. Людина – не Бог, тому вона завжди потребує конкретного продукту. Не самого філософа, який в судженнях може вийти за певні рамки, а його думки, сказаної щойно. За панацею якої можна зачепитися, тому що вона рятівна для моєї душі сьогодні і зараз. Чи тому що, видозмінивши ідею, я можу мати з неї якийсь практичний зиск.

Григорій Сковорода

Сьогоднішній день філософії покликаний примирити обох: мудрість та її виробника. Чи точніше переносника – тому що зрозуміло, що будь-яка думка – плід навчання, роботи з думками інших, тих, хто жив до тебе. Міжнародний день філософії проводиться на нашій планеті у третій четвер листопада з 2002 року за регламентом ЮНЕСКО. Сенс його святкування офіційно полягає в тому, щоб знайти спільну платформу обговорення глобальних соціокультурних перетворень, які відбуваються зараз, долучити людей до філософської спадщини, привідкрити сферу повсякденного мислення для нових ідей і стимулювати публічні дебати мислителів і громадянського суспільства з приводу викликів, що постають перед соціумом сьогодні.
Незважаючи на таку банальну ідею, коли сенс любові до мудрості зводиться навіть в її іменини до пошуку можливого суспільного зиску, філософія, звичайно, вислизає з цих надто вузьких для себе штанців. Чимало колишніх мислителів стверджували, що її суть полягає в подиві. Iнші, як от я, кажуть про чисте задоволення від міркування як такого. Прагнення людських істот цікавитися собою і світом справді виникає, щойно ми розплющуємо очі і вмикаємо належний в нас розум уранці. Однак рефлексія любові до мудрості розповсюджується набагато далі, ніж здатність орієнтуватися в навколишніх предметах, аби не заблукати між власними туалетом і кухнею. Філософія вчить нас мислити про думки, продукувати думки, сумніватися в думках, любити думки.

Існують поради, скажімо, психологові-початківцю, – аби той не наламав дрів з чужою душею. На мій погляд, навчитися філософії неможливо. У мене є знайомі, що закінчили філософський факультет – як правило, філософія таких знайомих насправді бідніша від мудростів вуличних філософів. Сократ, Платон і Лао-Цзи викладали своє мистецтво учням в академіях, однак при тому академією зазвичай слугувала вулиця, гора, схил, берег водойми тощо.

Платон та Аристотель

КІЛЬКА ПОРАД ФІЛОСОФОВІ-ПОЧАТКІВЦЮ

1. По-перше, усвідомте, що Ви все-таки не класичне ледащо (у гіршому випадку – лише асоціальний тип у майбутньому), і що все, чим ви зараз і надалі почнете займатися – насправді справа вашого життя, одкровення про що ви щойно й отримали.

2. Розслабтеся і відчуйте, що все відносно.

3. У процесі своїх оцих міркувань за кавою чи чаєм – а ви вже мали почати споглядати всесвіт довкола та мікросвіт душі всередині – спробуйте уявити, що все, що вас оточує або наповнює – примарне, всі речі і всі судження про них, з якими ви зіштовхувалися досі – помилкові.

4. Постійте, але не впадіть, на одній нозі на кшталт чаплі, якщо мозок все-таки не вмикається, мудрість не приходить, а світ довкола не змінюється.

5. Якщо з філософією досі не склалося, спробуйте почитати книжки. Беріть на віру абсолютно все, що написано в художній літературі, особливо чудесне, сумнівайтеся в усьому, про що повідомляють газети і наукова література. Якщо це вдасться – ви вже майже філософ.

6. Продовжуйте комбінувати читання та спостереження-споглядання за речами, предметами та явищами в оточуючому вас світі.

7. Портрет Кассандри, Дон-Кіхота, Сократа, пророка Єремії, Чаадаєва або ще якогось невдахи – бажаний на вашій стіні в процесі цих вправ. Ви повинні навчитися вірити в те, що життя лузерів – єдино правильне й гідне схвалення в цьому світі.

8. Починайте записувати свої думки і спостереження.

9. Час виходити на сцену: оберіть собі жертву з родичів або сусідів, починайте проповідувати власну філософію.

10. Коли всі ваші мовні та промовні засоби вичерпано (як правило, на це йде 5-25 років), коли в поліційному відділку лежить уже кілька заяв, де вам інкриміновано чіпляння до громадян на вулицях, коли сусіди змінили замок у під`їзді, а діти, дружина і друзі – сім-картки, це свідчить про те, що для вас настав час вступати на філософський факультет. Там ви втратите геть усі попередньо набуті навички. Зате пересвідчитеся: філософів таки справді не люблять. І головне: якщо хоч на якомусь із десяти етапів з якої-небудь причини вам хоч щось не вдається, негайно повертайтеся до власного попереднього статусу та способу життя: у вас іще є шанс зберегти соціальні зв`язки і продовжити власний рід.