Віталій Квітка

письменник

Джордж Буш, якого ми тричі забули

мнения

3 Декабря 2018, 14:19

Хто з людей щонайбільше на нас уплинув? Не ті, кому здавалося, що вони на нас впливають, а ті, хто не мав жодного поняття про те, що впливає на нас.

Освальд Чеймберс

Іноді смерть здається лихом на кшталт торнадо, інколи вона ранить своєю невчасністю, але бувають випадки, як от 30 листопада з Джорджем Бушем-Старшим: здається, що вона прийшла, щоби нагадати щось вельми значуще, але вже добряче забуте.

Зараз і третина українців не вельми добре пригадує, хто це такий властиво – Джордж Герберт Вокер Буш. І це логічно: в добу його 41 американського президентства чимало з тих, хто міг його пригадати, або щойно народилися, або не народилися зовсім. А дарма. Адже насправді бути Україні, чи ні, значною мірою залежало від господаря президентської адміністрації найпотужнішої країни світу. Це Джордж Герберт Буш, зрештою, виголосив 1 серпня 1991 року в Києві в промові "Котлета по-київськи": "Я прийшов сюди сказати вам: ми підтримуємо боротьбу в цій великій країні за демократію і економічні реформи. У Москві я змалював наш підхід. Ми будемо підтримувати тих, хто в центрі, і республіки, які домагаються свободи, демократії і економічної незалежності".

Можна казати що завгодно, але демократію і незалежність (за які ще треба було проголосувати у грудні) нам подарував не його попередник Рейган, а саме Буш з подачі Михайла Горбачова. Іван Драч так і прокоментував Бушову промову у Верховній Раді: "Буш прийшов сюди в дійсності як рупор Горбачова".

Повідомлення про його смерть появилися, дійсно, як ляпас із минулого. Коли помирає рок-зірка, соцмережі та масмедіа, попри пору року, вибухають активністю, як цистерни з бензином. Про смерть 94-річного Буша, крім хіба Сполучених Штатів, заговорили лише десь під вечір 1 грудня, зактивничали – тільки по обіді 2 грудня.

По-перше, дійсно епоха Буша канула в забуття. Після двох віце-президентських (1981-1988) та одного президентського термінів правління у світі без Джорджа Герберта Буша відбулося так багато. Світ буквально луснув навпіл, ментально розгородившись "від" і "до" катастрофи після 11 вересня 2001: і атаку на вежі-близнючки певною мірою "вішали" на непоступливу політику Буша та його сина, президента №43. На сьогодні взаємини з мусульманським світом стали некерованими, а слово "тероризм" – домінуючою фікцією в списку страхопудиськ світу цього. "Осине гніздо" Саддама Хусейна першим розворушив, засунувши руку караючої демократії, саме Буш-Старший, коли чесно. Хтозна, чи мала б світова спільнота саме стільки проблем з Близьким Сходом у ХХІ сторіччі, аби не Бушева спроба його втихомирити наприкінці сторіччя ХХ. Але хтозна, якби не Джордж Герберт Буш, чи не мали б ми нині потужну багатосотмільйонну Нову Золоту Орду з ядерним арсеналом і царем Саддамом Хусейном на його чолі.

По-друге, Буша Старшого, як і Бушів узагалі, за межами Америки радше не люблять, ніж навпаки. Послідовності Білого Дому штибу часів правління Буша Старшого (1989-1993) не вибачили не тільки радикальні мусульмани, а й серби-націоналісти, яким саме Буш та воєнні технології НАТО завадили майже тридцять років тому перебудувати соціалістичну Югославію у Велику Сербію і винищити при цьому всіх незгідних.

Буша ненавидять адепти СРСР: разом із Рональдом Рейганом саме віце-президент США розгойдував того човна, док він цілком не перекинувся. Навіть українці, коли 1 липня 1991 року прямував Києвом, вигукували: "Білий Дім співпрацює з комуністами, але нехтує Рухом". Буш сам дописав фразу "суїцидальний націоналізм" у чернетці промови, яку приготували його помічники, щоб попередити українців про необхідність уникнути того, що сталося в Югославії, Буш узагалі войовниче ставився до будь-яких проявів націоналізму, завжди наголошуючи на рефрмах у пострадянських країнах як ключовому понятті. Саме тому він цілком випадково увійшов в історію як заледве не адепт збереження СРСР.

800px-bush_gorba_p15623-25a

По-третє, навіть у США Джордж Буш – не найзнаковіший президент в історії. Наймолодший пілот ПВС США, політик, що навчався мистецтву врядування біля ніг самого президента Айзенгауера, людина, яка разом із сином впливала на долю планети Земля упродовж 20 років поспіль (за вилученням років президентства Біла Клінтона). І попри такий феноменальний результат перебування на найвищих щаблях влади. Попри чесноти і нагороди. Попри те, що Джордж Герберт Буш дійсно того вартий, все-таки він не потрапляє "за рейтингом" до ряду, в якому вже стоять Джордж Вашингтон, Томас Джефферсон, Франклін Делано Рузвельт, Авраам Лінкольн, Франклін Делано Рузвельт, Джон Фітцджеральд Кеннеді. До "ганебного" статусу Річарда Ніксона чи двоякого значення Вудро Вільсона ймення Старшого Буша не дотягує зовсім трохи. Його затьмарюють практичні сучасники: екс-актор Рональд Рейган, саксафоніст та скандаліст з Овального кабінету Білл Клінтон, перший небілий – Барак Обама.

Напевно, його слід в історії можна порівняти з непоказним Гаррі Труменом. Як і про Трумена, про Джорджа Буша Старшого залишилися суперечливі спогади. Одні вважають його наймастернішим з політиків найвищого рангу для певної епохи, промови та вчинки якого сприяли якраз стабілізації як усередині влансої країни, так і гармонізації стосунків та процесів у світовому співтоваристві. Він розпочав полювання за Саддамом Хусейном та Слободаном Мілошевічем, він же отримав нагороду "За перемогу у Великій Вітчизняній війні Радянського народу" з рук Володимира Путіна, як бачимо теперішнього послідовника вище згаданих всесвітніх політопудал, лякими лякали дітей на американське та європейське Різдво.

Є ті, які вважатимуть, що міна уповільненої дії теперішньої кризи закладена часом невпевненими, часом непослідовними, а часом уже надто рішучими діями адміністрації президента США коленкору 1989-1993. Є, словом, ті, хто хотів би від Герберта Буша більшого.

Джоржд Старший зробив, проте, усе, що міг, і відійшов у вічність після класичної для літніх можновладців США хвороби Альцгеймера. Особисто я вважаю Джорджа Герберта Вокера Буша одним із найкращих за всіма збірними президентсько-людськими показниками президентів США в ХХ сторіччі, може – найсоліднішим у всій другій його половині. Чому? Тому що не кожному випадає в числі перших "розрулювати" таку грандіозну катастрофу, як крах і розпад світового комунізму у Європі. Ви тільки уявіть собі: півмільярда людей із соцтабору, яким несподівано дають волю і здатність опікуватися долями власних новосторених держав (при воєнно-ядерному арсеналі, що зберігається на складах кожної екс-радянської країни). Ні, Буш Старший – радше спаситель, якого нам вдалося не помітити за життя, ніж людина, що "зробила колосальний прорахунок", як написала The New York Times після київської промови, чи будь-хто інший, за кого б ладні були вважати його критики, які завжди знайдуться.

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...