Сделать стартовой
26,2
29,26
УКР

Віталій Квітка

письменник

Хто ви, останній гетьмане?

мнение

Є у Києві, по вул. Старовокзальна, 12, мурал (принаймні, був минулого року). На всю стіну сидить такий собі джиґіт із кинджалом, з орденом Святого Георгія на грудях, із глибоким поглядом, в якому зачаїлася думка. Позаду — зеленіє весна дерев, попереду, перед очима, там, звідки на нього дивитеся ви — вічність...

26 квітня 1945 року рано-вранці в баварському місті Меттен помирав головний генерал визвольних змагань України 1917-1921 років, та офіційно останній український гетьман, Павло Петрович Скоропадський. Про останні миттєвості сімдесятрічного "короля" вільної України з присмаком легенької німецької окупації відомо не багато. Більше — про похорони. Пригадує дочка, Єлизавета Кужім-Скоропадська:"26 квітня до Меттена в`їхали американці...Вранці того дня помер мій Батько...Скільки я не питала щодо труни й священика, монастирські сестри нічого не знали...Не зважаючи на всі заборони, я вийшла з лікарні...Я пішла на цвинтар і там на носилках знайшла Батька без труни. Він був загорнутий в сіре церковне покривало.Грабарі рили могилу...Через деякий час грабар знайшов священика греко-католика...Він звернувся до мене по-українськи: "Мені одна жінка сказала, що на мене чекає українка". Я попрохала поховати мого батька... Спочатку він сказав, що не знає, чи зможе він це зробити, і запитав: "А хто Ваш Батько?" Я відповіла: "Гетьман Павло Скоропадський!" Він був дуже вражений: "Я його поховаю, це для мене велика честь". Син Галицької землі отець Григорій Онуфрій дістав труну, простеньку дерев’яну домовину, пофарбовану чорною фарбою... То були останні хвилини в моєму житті, коли я ще могла надивитись на свого Батька... Вираз його обличчя був спокійний...Мені здавалося, що він мені усміхається...".

Під час Другої світової Скоропадський, користуючись своїм впливом, визволив чимало українських патріотів, зокрема і Степана Бандеру. У середині 1920-х разом із В`ячеславом Липинським обгрунтував теорію "Української дідичної, класократичної, трудової монархії-гетьманства", теорію українського монархізму. Менше ніж за рік від початку свого гетьманування, провівши ряд реформ, зокрема культурно-просвітницького та економічного характеру, Павло Скоропадський поклав булаву, 14 грудня він оголошений Симоном Петлюрою "поза охороною закону". Якщо порівнювати українських гетьманів із президентами, це було одне з найкоротших "президентств" – 7,5 місяців. Якщо ж брати до уваги походження Скоропадського, внутрішню напругу доби, ХХ сторіччя, потенційну потугу перетворень і те, що на деякий час, хоч і силою німецького багнета, життя в Україні було дисципліноване, принаймні усунено революційну анархію, то постать останнього гетьмана заслуговує нав епітет блискавичного генерала — хіба що народженого не в свій час і не посеред властивого собі оточення.

Павло Скоропадський, нащадок Івана Скоропадського, обійняв в українській історії унікальне місце. Він навіть народився в Німеччині, у Вісбадені. Він навіть розмовляв до п`яти років винятково німецькою. Шестирічним, приїхавши в дідівський маєток, що був у Тростянці на Полтавщині, Павло вперше почув українську мову. У Тростянці під керівництвом діда Івана разом із братом Михайлом майбутній останній гетьман України займався дивними як для вісбаденського аристократа справами. Сокирами зводили зруб з солом'яною стріхою просто в дідівському ботанічному саду, орали волами з плугом поле, яке потім засівали, молотили зібране зерно прадідівськими цепами, поруч, там же продавали його — дід Іван Михайлович у такий спосіб учив любити українську землю та працювати на ній. Дід учив онуків мислити, знаходити відповіді на складні запитання. Під час цих полтавських штудій дитинства Павло навіть забув німецьку мову...

Що змусило георгіївського кавалера та орденів святої Анни, Володимира та Станіслава, діючого генерала російської армії, героя російсько-японської війни Павла Петровича Скоропадського перейти не на бік білої гвардії, а стати на захист абсолютно нелегітимної і нікому не відомої України, не відомо. Причина — в волах, книгах, дідівських оповідях, або ще глибше. Принаймні невдовзі по тому, як у Петербурзі сталася Лютнева революція, нащадок Василя Скоропадського, рідного брата 14-го українського гетьмана Івана Скоропадського, Павло Скоропадський розпочав українізацію військових частин Російської імперії, що перебували на українських теренах. Лавр Георгійович Корнілов, творець добровольчеської армії Півдня, до речі, схвалював ініціативи Скоропадського. Щоправда, Антон Денікін був із цього питання вже дещо іншої думки: "Я викликав до себе генерала Скоропадського і запропонував йому стримати різкий хід українізації..." Однак найбоєздатніший 34-й корпус російської армії, в якому відбулася заміна офіцерів на проукраїнських, уже було перетворено на 1-й Український. З серпня 1917 року 1-й Український, ставши в районі станції Шепетівка, взявся за активне роззброєння дезорганізованих більшовиками військових частин, що прямували з фронту на Росію.   

16-17 жовтня 1917 року на з'їзді Вільного козацтва в Чигирині делегати від п'яти українських губерній та Кубані обирають Павла Скоропадського отаманом Вільного козацтва. Після більшовицького перевороту в Петрограді в листопаді 1917 року, побоюючись впливу авторитету Павла Скоропадського, просоціалістична Центральна Рада змусила визнати свою зверхність, і надалі генерал виконував накази командувача Українського фронту генерал-полковника Дмитра Щербачова, що підпорядковувався Генеральному Секретаріату. У листопаді 1917 року 2-й гвардійський корпус, вояки якого підтримали більшовиків, на чолі з Євгенією Бош рушив із Вінниці на Київ для розгону влади Української Центральної Ради. Скоропадський отримав наказ Петлюри та Щербачова: розбити заколотників. Оскільки збільшовичені частини мали низький рівень дисципліни, частини червоних Українським стрілецьким дивізіоном Скоропадського майже без бою були миттєво роззброєні, повантажені до ешелонів і відіслані до Росії. Скоропадський на той час не займав ніякої політичної позиції. 

Генерал зіштовхнувся з прохолодним ставленням до себе з боку Генсекретаріату. Ще з літа 1917 року уряд Центральної Ради, занепокоєний великою популярністю аристократа-землевласника генерала Скоропадського, чинив йому перешкоди в керівництві корпусом: припиняв або затримував надходження до 1-го українського корпусу озброєння, одягу, харчів тощо. Наприкінці року через неспрацювання з новим військовим секретарем міністром Миколою Поршем та головнокомандувачем військових сил в Україні полковником Юрієм Капканом та через власні незадоволені амбіції Павло Петрович іде у відставку. 1-й Український корпус, який міг стати ядром української професійної армії, після відставки свого генерала, просто розчинився в українських степах.

27 січня у Бересті було підписано Берестейський мир, а 29 квітня 1918 року, коли Михайло Грушевський якраз виступав із промовою в цирку, внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні, в країну увійшли німецькомовні армійські легіони. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, в сутичці з січовими стрільцями загинуло лише троє вірних гетьманові офіцерів. У Софійському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана. Тоді ж було опубліковано "Грамоту до всього українського народу", де Гетьман заявляв: тимчасово беру на себе всю повноту влади. Центральна Рада й усі земельні комітети розпускалися, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно "забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці". До Сейму мали діяти "Закони про тимчасовий державний устрій України", видані того ж дня. Проголошено встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Згідно з Законами, уся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася в руках Гетьмана. 

В України відкривалися непогані перспективи. Універсалами Скоропадського були створені Українська Академія Наук, українські університети — у Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій, вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ.Гетьман намагався силою влади й помірними реформами зліквідувати революційні зміни. Держава здобула міжнародне визнання серед союзників Німеччини. Встановивши дипломатичні зв'язки з Німеччиною, яку гетьман відвідав з офіційним візитом у вересні 1918 року й де він провів успішні переговори з кайзером Вільгельмом II, Україна здобула більшу свободу дій у своїй зовнішній політиці, зокрема згоду німців на розбудову регулярної української армії. Було встановлено політекономічні зносини з Кримом, Доном, Кубанню, 12 червня 1918 року підписано перемир'я з Радянською Росією.

Проблема полягала лише в національній армії. Не розформованою залишалася тільки Запорізька дивізія. У липні 1918 року було створено Сердюцьку дивізію під командуванням полковника Віктора Клименка в кількості 5 тисяч вояків, у серпні того ж року почали формувати Окремий загін Січових стрільців. Універсалом відновлено стан українського козацтва, створено Генштаб, до збройних сил намагалися залучати лише тих громадян, які продемонстрували "безумовну відданість ідеї незалежної України". Але в порівнянні з воєнними викликами часу цього всього виявилося надто мало. Доводилося робити ставку на німецьку воєнну адміністрацію, що виявилося найкращою агітацією супроти будь-яких ініціатив гетьмана. Реставрація старих порядків Російської імперії, спроби повернути поміщикам землю, обов'язкова передача селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня на промислових підприємствах до 12 годин, заборона страйків — усе це також не сприяло популярності Скоропадського.

Розпад Австро-Угорщини та листопадова революція в Німеччині ліквідували і союзників останнього українського гетьмана. А з 14 грудня час почав свій відлік у бік події 26 квітня 1945 року у Меттені. Що ж, разом із Мазепиною, постать Павла Скоропадського залишається (і певно, лишиться) найсуперечливішою в українській історії.

Читайте самые важные и интересные новости в нашем Telegram

Источник:

Сегодня

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Орфографическая ошибка в тексте:
Послать сообщение об ошибке автору?
Сообщение должно содержать не более 250 символов
Выделите некорректный текст мышкой
Спасибо! Сообщение отправлено.
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь