Віталій Квітка

письменник

Мир на Землі краще від Діда Мороза

мнения

22 Декабря 2015, 07:10

Прибігла донька, дещо збуджена й трохи налякана. Виявилося, в школі сказали: Діда Мороза будуть скасовувати. Пропонують обирати: образ і легенди про Діда Мороза прибрати, залишити у майбутньому  – Святого Миколая або Санта Клауса.

Мої доньки, вагаючись, міркують, що краще все-таки Санта – затишок кольорових фільмів впливає на глевку як вата свідомість. Хоча, якщо такий вибір справді актуалізується, всі ми теоретично мали б проголосувати за Миколая, десь на денці душі, а може навіть і вище, розумію: можна було б у принципі і не ставити ні себе, ні дітей перед таким вибором. Дід Мороз – не Ленін, можна не влаштовувати голосного морозопаду.

Тим більше, що, схоже, Дід Мороз уже давно здогадався, що на нього очікує у цій країні. Принаймні, засніженого грудня зі своїми експресивними імпресіоністичними візерунками на шибах давненько вже я не пригадую.

Я взагалі починаю забувати новорічний настрій як такий. 2014-й у контексті злощасної ялинки, що спонукала Революцію, зустрічався під "Лет іт бі" з Майдану у виконанні Руслани (до речі, наша перша євроспівачка, куди вона поділася після розкішного майданування?). 2015-й теж зустрічався під канонаду зі сходу – веселого було мало, а гарцювати гопака,не даючи шансу на сон сусідам під підлогою, і розкішно підіймати келихи за щастя, коли десятки тисяч у твоїй-не чужій країні його позбавлені – якось нечемно. (Навіть Данилко/Сердючка якось прохопився: я –людина свята, радості, а як можна творити свято радості, коли йде війна?)

От і зараз: годинник невпинно прямує до позначки високосного року, продавці товарів та новорічних розваг та пустощів уперто нагнітають позитивний настрій, священники з кафедр просять не думати про апокаліпсис, антихриста й іншу диявольську хрінь, але одне вперте відчуття не залишає. Ми, мабуть, назавжди і безповоротно втратили оці свої колишні новорічну безтурботність, щире відчуття щастя, що настає, здатність вступати в невідомість років із юначим запалом незнищенної надії.

Надія виявилася знищена, і її, іноді зранку, щойно прокинувшись, потрібно вигадувати на один день, який іноді триває довго, як рік. Загалом складається враження, що третій рік поспіль ми живемо один-єдиний безповоротно довгий рік і що ніяких інших мажорних років не настане, доки не календарно, у наших серцях, не закінчиться цей рік, мінорний.

У Фейсбуку натрапив на оголошення, в якому т.з. "ДНР" запрошує до себе на Новий Рік туристів. На банері розкішно-промовисте "Не нужен нам берег турецкий", а далі: приїздіть сюди, на Донбас. Пити, веселитися, тупо кохатися? Заклик спрямований, звичайно, не на громадян України, але все одно вражає своєю фальшивою піднесеністю духу і примітивним радінням від того відчуття каліфів на годину, що передають слова: "о мить, ти ще існуєш, ти не зупинилась". Якось в "Сегодня.ua" після збитого турецького літака я пожартував на цю тему. Однак у наш абсурдний час будь-який абсурд – не абсурд уже, він, виявляється, не тільки має право на життя – пафосно процвітає. Я пригадав Донбас у мирну, не руїнну добу, і не зміг згадати, де там взагалі, крім кімнат друзів, можна якісно, весело і гарно зустріти Новий Рік.

Не думаю, що навіть тепер, через два роки після початку цього "великого шухеру" в країні, є  привід істотно радісно келихуватися шампанським і на решті території України.

Не думаю, і що Новий Рік, на відміну від Діда Мороза, який схоже, на догоду євроінтеграції, скоро-таки піде у відставку, можна скасувати – адже не можна заперечити самої дати зміни одягу.

І це правда, що ми повинні б до цієї зміни якось готуватися: готувати страви, кроїти костюми, підтасовувати настрій.

Однак моторошне відчуття, що ми перетворилися на такий-собі Ізраїль, що відтепер не один новий рік салюти нам замінить канонада у місці, де сходить сонце, списки поранених і сумні обличчя матерів, не залишає.

І що ближчає Новий Рік, то насправді глибша туга. Ні, не за втраченим, як колись. За ще не віднайденим попереду.

Ми не проти залишити війну у 2015-му. Не проти того, щоб поміняти злидні на євровізу, якою більшість не зможе скористатися. "За" те, щоб звірства, подібні тим, що у нас у останні кілька років, не тільки у нас – ніде у світі і ніколи в історії – більше не повторилися. І водночас ми розуміємо: на мапі цього Божого Промислу, що відбувається над стражденною Україною, особисто ніхто з нас не може змінити жодної риски. І, за інерцією, це безумство відсутності свята, ще триватиме якийсь час.

Усе, що ми можемо: бути людьми. Точніше, залишатися ними. А якщо якогось лиха – а розпач і війна не найкращий порадник – забули, як це "бути людьми", то мусимо шукати порад на цю тему в книгах.

Думаю, цей Новий Рік я я зустріну уже не під композицію Джона Леннона -  а з Біблією в руках. Знаю, там, а не в піднесеному бокалі, вигуку "Смерть ворогам!", чи ще чомусь із втраченого ще вчора сьогодення, я достеменно знайду її, надію 2016 року: для себе, для всіх інших, для дітей, які, може, і проживуть без Діда Мороза, але не хочуть жити без миру у своїй любій країні.

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...