Віталій Квітка

письменник

Нюрнберґ би їм не завадив, або Ключова календа листопада

мнения

24 Ноября 2018, 10:06

Хто б міг подумати, що, як колись у Совку, за три десятиріччя саме в листопаді ми матимемо ключове ідеолоґічне свято року. Ні-ні, щонайактивніший адепт Ґорбі, найпалкіший "перебудовець" чи навіть щонайсміливіший український романтик-дисидент у 1988-му не зміг би передбачити, як швидко, бадьоро й легко одна система в Україні прийде на зміну іншої. Гноблений раптом стане важливий, а гнобитель вмить ока визнаний за злочинця.

Дмитро Ґордон, і не тільки він пам`ята власні крокування 7 листопада з піонерським "галстуком" на шиї. Він вважає, що на загал за 70 років існування у СРСР система НКВС-КДБ винищила до 1/3 усього населення (якби не це, було б, грубо кажучи, 660 млн, із них 150 млн українців на сьогоднішній день). Але навіть такий тонкий і допитливий інтуїт, як Ґордон навряд чи передбачав, що настане час, коли за популярністю й бучністю саме День пам`яті українських голодоморів успішно замінить так званий "Великий Жовтень" листопада.

Звичайно, що в цей день українці та парламенти країн, що визнали геноцидом наш Голодомор, лише згадують жертви репресивної системи Совка, сумують за втраченими і ненародженими в 1930-х та 1940-х. Однак у нас (і для нас) усе це – не просто спогади. Не просто черговий траур. І не тільки данина людській пам`яті, тому що люди саме на таку пам`ять заслуговують. Те, з якими потугами і надривами ще п`ять років тому проходив цей День (пригадаймо хоча би майданний 2013-й рік, коли зустріч біля Меморіалу Голодомору перетворилася на справжній гімн нескореному українству у вигляді десятків тисяч потоків сучасників, що пливли туди від метро "Арсенальна"). Та те, з яким цинічним нахабством та сама Російська Федерація вперто відмовляється рахувати українські голодомори за геноцид (звичайно! адже визнавши, мала б або сплачувати контрибуцію, або визнавати себе спадкоємицею режиму, що заслуговує на заочний Нюрнберґзький процес, тільки вже над тодішніми комуністами). Скепсис, з яким на власних віллах рештки нащадків колишньої партноменклатури продовжують насміхатися над нашим плачем. Як мінімум, ці три фактори свідчать про набагато більшу, ніж брєжнєвські "октябрі", своєчасність теперішніх календ Дня пам`яті голодоморів.

По-перше, хоча свідків справді небагато, частина з них — поїдені, ці факти українського голоду справді мали місце. Ініційована НКВС, урядом, особисто Сталіним або Каґановичем, а чи просто — наслідок злочинного недбальства, економічної некомпетенності тощо — це не так важливо. Важливо, що низка тодішніх подій призвела до катастрофи на ймення мільйонні людські жертви.

m2zk-10

f234c571-7cb6-4a06-9b02-7f5d8252a6e5_w1023_r1_s

1-25-18-2-148559-2

По-друге, продовжувати сумніватися в цьому, вважати його за якусь там міфотворчість від сучасних українських істориків, чи не визнавати Голодомор — це злочин, хамство і неповага до самих себе. Злочин, тому що саме ця, тризубиста, жовто-блакитна, "щеневмерла" українська держава постала саме завдяки стогонам і плачам з-попід землі, – почутим, відчутим та пронесеним нами, нащадками замордованих, як прапор, через усю незалежність. А якщо постала держава, і ти йдеш проти неї — то хто ж ти, як не злочинець? Тому що будь-який зрадник — злочинець. Хамство — тому що тільки хамовиті люди здатні сумніватися у трагізмі будь-чиєї смерті, відомих чи невідомих, будь-яких нам людей.  Людське життя — унікальне і святе, і цим усе сказано. А неповага до самих себе, тому що, зрештою, ти завжди отримаєш саме таку шану до власної втрати, як шанував горя чужі.

Чому я називаю День пам`яті українських голодоморів передовсім ідеолоґічним святом, так тільки тому, що, на жаль, ідеолоґія в сучасності, в цьому світі гібридних воєн і гібридних же неподобств, як виявилося, має неабияке значення.

А виходить так, що справжній патріот та громадянин у нас постає тільки зараз. І чималу ролю в його поставанні відіграє мартиролоґія. У цьому сенсі мартиролоґія Голодомору, на відміну від решти, від більш сучасніших подій чи стародавніших, є все ж найменш забарвлена в політичні кольори. Це правда, що довкологолодоморну риторику та символіку частіше на озброєння в нас брали більш праві чи більш націоналістичні партії. Але насправді Голодомор як історична пам`ять не може не належати абсолютно всім українським партіям. Тільки тому, що ця пам`ять — і є частина України, зовсім не розірваної на табори України, а цією кровію об`єднаної.

На жаль, помирають ті, що реально пам`ятають факти Голодомору: мій дідусь Іван, друга якого в 1932-му поїли батьки, чи сусідка баба Галя, яка пригадувала, як її родина вижила, тому що їли лише спечених у глині горобців.

golodomor-foto-6-600x394

a1a2ec68-5005-46e0-8fae-fbe1bc862519_cx6_cy5_cw92_w1023_r1_s

На жаль, у кінцевому рахунку у нас залишиться лише інтерпретація від фахівців-істориків.

Однак ефект цього Дня-нагадування залишається ключовим. Навіть якщо зникне його ідеолоґічна складова (це тоді, коли ми, в принципі, забудемо, що за Україну постійно потрібно боротися винятково з автоматом у руках), День пам`яті українських голодоморів все одно, напевне, залишиться щонайголовнішим святом листопада. У цьому — певна Божа іронія. Тріумфували  (колись давно) з приводу жовтнево-листопадового безглуздого кровопролиття; навчилися (сьогодні) вдягатися в справедливий траур, щодо неживих та щодо ненароджених. Так має бути. Персонально і колективно усвідомлювати весь трагізм людських втрат — непросто, але почесно, гідно Людини. Це, зрештою, і навчає людей бути людьми. Будьмо ними в цей невеселий, в траурно-тріумфальний день.

Певною мірою, він важливіший навіть від Дня Незалежності.

За уособленням же трагізму він поступається лише Великодню.

007

У 7 розділі Книги Еклезіястової Соломон на цю тему сказав так: "Краще ходити до дому жало́би, ніж ходити до дому бенке́ту, бо то — кінець кожній люди́ні, і живий те до серця свого бере! Кращий смуток від смі́ху, бо при обличчі сумні́м добре серце!"

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...