Сделать стартовой
26,2
29,26
УКР

Віталій Квітка

письменник

Подвійний тріумф Вербної неділі-2019

мнение

Кожне релігійне свято на наших теренах для нефахівців, ким є більшість формально присвячених Ісусові Христу в дитинстві хрищення громадян, носить досить таки формальний характер. Свобода совісті вважається в нас справою досить приватною та доволі туманною. Просто на всьому цьому нашому етносі все ще лежить печатка посткомунізму, який, звісно, уже виводить релігію з рівня "опіуму для народу", але ще не трансформує релігійні відчуття в живодайний бальзам традиції, що підкріплює зсередини. 

Натомість у кожному святі важливо бачити його невипадковість, вперто шукаючи  справжнього, непідробного (не принесеного ззовні) його змісту. У випадку зі святом Вербної неділі, як і з кожним християнським, слід звертати увагу на всю внутрішню складність його релігійно-фольклорної складової. Як фольклор, теперішнє християнство є досить таки мертва річ, звідки час від часу випливає негативна конотація самої релігійності, адже вона пропонує не більше ніж просте наслідування або мавпування існуючої тисячоліттями традиції, не зовсім чільної смакам та відчуттям постмодерної та постмарксистської епох. Для останнього богом є в кращому випадку ніщо, в гіршому – він сам, для постмодернізму віра і бог є майже правда/майже жарт. Як "зв`язок із Богом" (що принципово визначає саме слово "релігія", але в котексті радше первісного, ніж теперішнього християнства), пропонується побачити в християнстві не просто слова, але елемент цілком дієвий аж до визначальності всього в житті – не тільки конкретно взятої людини, скажімо мене або тебе, але і всієї нації. 

Дуже шкода, що цього року Вербна неділя в Україні припадає на день голосування: церква точно не допоможе проголосувати правильно(тому що це справа фізичного громадянина, не духовного Неба), але вибори вочевидь накладуть на відвідування храму деякий магічний відпечаток одкровенного пророцтва, який змусить на кухнях ввечорі повірити в Божий перст всього, що відбувається навколо.

Насправді Вербна неділя або вхід Ісуса Христа в Єрусалим — подія не просто персонально важлива, але досить показова в багатьох відношеннях. На момент тріумфального в`їзду Месії в Єрусалим, або місто миру, місто храму, смерті, зради, вбивства, страждань і водночас подвійного тріумфу нашого Спасителя, Ісус Христос, розпочавши Своє служіння як Первосвященник та Цар царів, практично майже завершив усі свої справи (крім смерті на хресті) як пророк (усі наступні називатимуться лжепророками) та вчитель. 
Христос (тобто "помазаний\спеціально відряджений виконавець Божої волі") докладно роз`яснив та максимально доповнив під час своїх проповідей (починаючи з Нагорної) суть морально-етичного закону та заповіту між людьми та Творцем, верховним Господом Богом.

Між Небесним Царством (місцем майбутнього перебування Христових праведників) та земним (теперішнім місцем, де жодна людина не здатна стати праведною через гріховність) існує різниця. Це мають конкретно усвідомлювати християни: тоді зараз. Проілюструвавши це в епізоді з грошовою одиницею з зображення цезаря, який офіційно вважався богом, Христос показав відмінність між людським обов`язком перед владою та суспільством та в  нашому духовному житті, яке персонально орієнтоване не в "сюди", а в "туди". 

Не забуваймо: до Вербної неділі Ісус Христос здійснив доволі багато цілком дивовижних та неприродних і навіть протиприродних дій, які прийнято класифікувати як чудеса. Що вказує на надприродну природу та на екстраповноваження Христа. Чого й досить: у Вербну неділю та по ній не буде здійснено жодного чуда (за винятком уздоровлення вуха в храмового спецназівця, відрубаного Петром). А так: ні зцілення, ні воскрешення, ані ходіння по воді, ні вина з води. Відтепер на ці 7 днів Ісус в очах глядачів, які стежать за кожним його пересуванням, перетворюється (аж до плачу в Гетсиманському саді) на майже цілком звичайну, зовсім часом банальну та елементарну людину. Людину, яку можна вбити. Людину, життя якої зовсім не шкода виміняти на життя терориста-убивці. Сьогодні Ісус під вигуки збудженої юрби-громади в`їжджає в головне місто головних подій. Не на білому коні, як Жуков на Червону площу, а на віслюку, "синові під`яремної". Не під грім гармат та спалахи феєрверків.

Але все одно цей в`їзд є надто тріумфальним. Для того і для цього часу. Євангелії від Матвія та від Марка розповідають про віти дерев, Іванова — про постелене під Його ноги пальмове віття. В пальмах, в одягові, які стелять попід ноги Цареві Царів, Ісусові Христові, його співвітчизники — вся сіль свята. "І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою", – це 8-й вірш 21-ї глави Матвія. Я десь читав про епізод із життя британської королеви. Єлизавета мала відвідати якесь селище. Коли ж дверцята автівки відчинилися, ноги королевми мали одразу ж вступити в калюжу з холодною водою. І тоді високопосадовий британський офіцер, не вагаючись, зірвав з себе щойно отриманий у кравця китель із аксельбантами і простелив попід ноги королеві.

"Багато ж народу стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зелень, натяту в полях", – це вже з 8-го вірша 11-ї глави Маркової Євангелії.  "А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус, то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!" (Євангелія від Івана 12:12-13) Вони  - ці "багато", ця "безліч" – бачать те, що побачив і британський офіцер: царя, і навіть суперцаря. Навіть більше: обіцяного царя з самого неба(читай: царя з іншого виміру), якому вдасться втілити тут всі потойбічні високі Божі стандарти, всі найсправедливіші зі щонайсправедливіших закони. Радість їхня — величезна. Тому-то й діють – із надзвичайною оперативністю та заповзятістю, ще й із небувалим нехтуванням як для зазвичаю власним, кровію та потом нажитим, майном. 

Пальми та верби зазвичай ростуть там, де чимало води — де просто має бути вода. Ісус одного разу біля криниці в Самарії говорив: "Я — вода життя". Хто хоче пити — іди і пий воду життя задарма, а не за стільки, скільки вона цілком справедливо коштує спекотного літа в майже безводній пустелі. Метафора спраглості – це метафора людської неможливості отримати хоч яке-будь вдоволення від дій та рішень: своїх та своїх речників. Навіть зараз одяг асоціюється з тим, хто його носить, він – як шкіра, як друге (чи перше?) "я". Наші пращури передавали одяг у спадок — особливо верхній, кожухи — з покоління в покоління: головним чином тому, що в давнину якісний одяг виготовлювався геть не фабричним чином і коштував часом шалених статків, але також задля того, щоб люди сповідували відданість певній традиції. Недаремно віно наших прабабусь прирівнювалося до золота, складаючись зі спідниць, хутра та кольорових монист. Дві тисячі років тому хітон розіп`ятого Христа – як у ціну теперішнього авта: римські воїни, присутні на страті, не цураючись поділять цей раритет поміж собою.

Аби постелити віття, потрібно витратити дорогоцінні час та сили. Аби постелити попід ноги одяг, потрібно повністю довіряти та абсолютно сподіватися на того, кому ти під ноги стелиш одяг. Дивно, що ті самі люди, що постелили одяг та пальмове віття, проголошуючи "Осанна-Слава!", менш ніж як за тиждень закричать: "Ганьба йому! Розіпніть Ісуса, випустіть нам злочинця Варраву!" Дивно, але цілком природно для людей.

Така ціна питання земного царства. Навіть сьогодні, аби простелити вербу поперед Богом подумки, ми маємо принаймні збігати до найближчого метро, аби придбати вербні котики в бабунь-продавщиць, що обліпили парапети. І в той же час, як і у справі з Ісусом, коли ти чуєш сьогодні "Браво!", ніхто не гарантує тобі спокійного життя уже через кілька днів, коли ти політик чи просто наближений до важелів земного царства.

Сьогодні Ісус тріумфує. Це передовсім тріумф щирої людської жертви задля чогось та палкого сподівання на щось попереду. Із ним тріумфуємо ми: тому що це заради нас Він іде на хрест, де очищує кожного з тих, хто повірить у нього, від нашої персональної неправедності, замінивши її на завтрашньому позапланетному суді Своєю, Божою Чистотою, Святістю, Праведністю. Я закликаю вас до спільного тріумфу. Однак "ранок похмілля" після надмірних сподівань на надмірне "вже тут і вже зараз" – настане. Готуючись до найкращого, приготуйся до найгіршого. Така вже на практиці технологія людського щастячка: воно подвійне, в його склад входить на певному етапі й лихо.

Читайте самые важные и интересные новости в нашем Telegram

Источник:

Сегодня

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Орфографическая ошибка в тексте:
Послать сообщение об ошибке автору?
Сообщение должно содержать не более 250 символов
Выделите некорректный текст мышкой
Спасибо! Сообщение отправлено.
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь