Віталій Квітка

письменник

Політична парадигма Різдва-2018

25 декабря 2017, 07:18

На Різдво горить ялинка,

Реклама

Свічечки блищать...

Дітки бігають круг неї,

Ніжки тупотять.

Реклама

Дід Мороз прийшов у хату

І поклав мішок,

А в мішку всього багато

Для малих діток.

Реклама

Стали діти розбирати,

Рвуть мішок із рук...

Зацікавивсь і спустився

Над мішком павук.

Олександр Олесь(1878-1944)

В тренде
Скандал с вакцинацией медиков в Александровской больнице. Что происходит?
Реклама


Третій тиждень поспіль, коли не більше, ввечорі по хліб краще не виходити: Різдво вчувається в повітрі, тому-то супермаркети нагадують казкові Рукавички. Десь так, ідучи зі щасливим буханцем, обганяючи і переганяючи містян, раптом чуєш позаду: "... і от вони хочуть навпіл розділити Україну!..".

Жіночий голос, стривожений, російськомовний.

Мимохідь хочеться повернути голову, щось заперечити, посперечатися собі, позазирати в вічі — просто поглянути, хто ж це там, позаду. Але ліньки...І раптом тебе кидає — морозне повітря як ностальгійний спогад тому причина — кудись далеко в дитинство. У такі самі, похолодні і навіть буревійні, дуже засніжені і дуже зимні дні. 6 січня...бредеш крізь пелену раптової завірюхи, повернувшись спиною до вітру, ліворуч в руці – молодша сестра, праворуч тримає за руку старша. І так — крок за кроком у Різдво...З трьох, які потрібно було пройти, святкових кілометрів лишається якихось 750 метрів — і треба ж, сніг, крижана січка просто в обличчя! І ось, нарешті: от вони, дідусь і бабуся, і Різдво, і 20 баксів (тоді 20 радрублів), і можна погріти руки при грубі...

Саме таким — у чомусь дуже навіть із року в рік політнекоректним щодо радянської влади, дуже навіть протестним виглядало Різдво в СРСР. Про нього ніколи не згадували на уроках ні діти, ані вчителі. Але раз на рік, усупереч радянській пропаганді — і діти, і навіть горді педагоги (вони ж теж чиїсь, зрештою, діти), забувши агітацію про "релігію як опіум для народу", вся Україна мерщій бігала колядувати, носити вечерю, зустрічати старі нові роки та влаштовувати вертепи. Ніхто не знав, чому у нас — 6 січня, а не 25 грудня, як у "клятих" капіталістів, але всі знали про особливість Різдвяного дня 6 січня, свідоміше, ніж путівки в Бердянськ чи Ялту, плануючи зустрічі з ріднею на цілий рік наперед. Тоді, в добу фактичної заборони на православ`я, юліанська православна дата, точно так само, як у час уній, Петра Могили, татаро-монголів тощо, об`єднувала націю. Змушувала всіх нас пережити щось особливе: іноді скандально-заборонене, інколи просто здійснюване "за традицією, на автопілоті". Але це правда: усі ми завжди, навіть до незалежності Вкраїни, любили Різдво, ніби, підсвідомістю хоч, відчуваючи, що Христос таки переміг — диявола, влади, цей світ — переміг усе на світі: разом із крижаними кришталевими віхолами та морозами.

Так сталося, що зі здобуттям Незалежності і повноти свободи слова та свободи сумління те 6 січня, що раніш об`єднувало, з часом почало трохи роз`єднувати. Не в останню чергу до цього спричинилися спритники-політики. Однак треба згадати і негативний влив традиції як такий. Тому що якщо факт, що всяка традиція — це загалом добре, то це добре — все ж не завжди добре. Україна, як і решта православного світу, "за традицією" і за інерцією цієї традиції рогом вперлася в "правильність" 6 січня. Ніби головне — дата, а не зміст свята.

Однак сенс Різдва полягає в святкуванні дня народження Ісуса Христа, Спасителя світу і кожної людини зокрема. Це свято є направду традиційним: але дата Різдва не вказана достеменно в Священному Письмі. Ми не маємо достоврних відомостей навіть про рік народження Ісуса, не кажучи вже про місяць або день. Климент Олександрійський (150— 215 рр.) писав не без іронії про тих, що покладають точну дату народження Христа на 20 травня (чи 20 квітня) 28 року Августового урядування, себто на третій рік нашого сучасного літочислення. Сам він указував на 17 листопада того ж року як на день народження Ісуса Христа, але, на жаль, не залишив жодних вказівок на те, чим цю дату обґрунтовував.

Пізніше день народження Христа пов'язували з початком весни, який за юліанським календарем припадав на 25 березня, бо на цей день, мовляв, припадало народження світу.

У той же час на сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво, і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що означає "З'явлення" чи "Богоявлення", у перших сторіччях християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на Землі, тобто його народження.

У перші століття деякі Церкви, передусім Західна, з ознакою Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, а й поклоніння трьох мудреців, чудо в Кані Галілейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресіння Лазаря, бо всі ці події — це свідчення Богоявлення — появи Бога на Землі. І якраз святкування великої кількості подій із життя Ісуса Христа разом з ознаками Богоявлення було однією з головних причин, через яку Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо — як день народження Ісуса.

Уперше у історичних джерелах, що збереглися, 25 грудня як дата народження Христа вказана Діонісієм Філокалом у Хронографі 354 року, який у свою чергу спирається на джерела 336 року, написані за рік до смерті Констянтина Великого. У восьмому розділі твору, серед списку римських консулів записано: "Христос народився під час консульства С. Augustus та L. Aemilianus Paulus 25 грудня, у п'ятницю, 15 дня нового місяця". З цього джерела також зрозуміло, що ця дата була святковою для літургійного служіння у Римі, проте відколи вона встановлена перед 336 роком — невідомо. Не збереглися також джерела, що вказували б на те, що протягом трьох перших сторіч християни мали окремо встановлене свято Христового Різдва. Рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийнято на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі в 431 році.

Можна сказати, що сьогодні в Україні певною мірою істина відновлюється і святкується: 25 грудня віншуємо як Різдво Христове, як це було півтори тисячі літ тому. Хтось бачить у цьому елемент слабкості ("зрадили вірі пращурів", хоча така зрада сумнівна). Хтось помічає у черговій червоній даті календаря перемогу проєвропейських правил, цінностей і культурних звичаїв (хоча навряд чи такий контекст питання дозоляє радіти). Хтось Заходу — над Сходом (що взагалі-то – маразм).

Міркую, що в день Народження Спасителя Посланця Божого просто переміг здоровий глузд: Різдво знову об`єднує нас довкола своєї великої політичної парадигми. Парадигми перемоги любові над ненавистю, добра -над злом, Христа — над сатаною, України (і нас самих) — над самими собою. Дуже хочеться сподіватися

Подпишись на наш telegram

Только самое важное и интересное

Подписаться

Реклама

Читайте Segodnya.ua в Google News

Реклама

Новости партнеров

Загрузка...

Новости партнеров

Загрузка...
загрузка...
Хочешь быть в курсе последних событий?
Подпишись на уведомления. Показываем только срочные и важные новости.
Хочу быть в курсе
Я еще подумаю
Пожалуйста, снимите блокировку сообщений в браузере!

Нажимая на кнопку «Принять» или продолжая пользоваться сайтом, вы соглашаетесь с правилами использования файлов cookie.

Принять