Секс Гелловіну: спроба декомунізації

Колись, на початку 1990-х, коли ми вирвалися з тенет (ланцюгів, обіймів, люблячих рук – тут уже метафора на читацький вибір) розвинутого соціалізму, модно було міркувати про сміх і жах як про буцімто наші помічники. Мовляв, жорстокий радянський режим досі забороняв усі природні людські прояви.

Сексу в Радянському Союзі не існувало зовсім. І це майже правда: цілі покоління будівників комунізму породжувалися за принципом сором’язливого  чуда п’яного прокидання, в народі міцнішав стародавній міф-забобон про журавля та капусту, а на югославський фільм "Чудо невіданное" (півтори години очікування доторку до "плоду забороненого", й повний облом) в провінції запис на продаж квитків розпочався задовго до прокату (хтось же пустив поголос).

Сміх при комунізмі не вітався. Не тільки дідусі, а й онуки ще генетично пам’ятали про його шкідливість, що доводила пращурів до соловків та магаданів. І тому чимало комедій "обрізали" на шляху до глядача. Саме тому фільми Гайдая, жарти Жванєцкого та лагерні дотепи Висоцького десятиріччями сприймалися мало як тодішня спроба державного перевороту.

Реальність побудови світлого майбутнього приховувала стільки натуралістично-реалістичних подробиць не найшляхетнішого штибу, що дісталося навіть жахастикам – "Вій" (1967) досі залишається єдиним трилером, що випадково просмоктався в радянську свідомість крізь сито цензури.

Але психологи початку 1990-х однозначно вирішили: і жах, і сміх, і секс як природно властиві будь-якій нормальній людині – не гріх, а психотерапевтичний засіб.

Терапії, особливо на сторінках та екранах мас-медіа, а також у шухлядах чиновників і просто в дитячих портфелях стало так багато, що душевне здоровля дуже багатьох людей, і передовсім, звичайно, підлітків, моментально затріщало по швах. Це тому, що норми і нормальність нормальної людини нормальна людина нормально запроваджує сама. Насправді вона  здатна не тільки з`їсти тарілку вівсянки на ранок, перевести стареньку через вулицю, простежити за власними калоріями, кинутися за дворічною дівчинкою на пожежі і подарити улюблену губну помаду жебрачці. Нормальна людина штибу початку 2010-х спроможна нормально украсти, вбити, зґвалтувати, забити до смерті ногами на станції метро, налякати до смерті або задушити кульком із супермаркету. Будь-яке з описаних злих діянь може перетворитися або принаймні кимось зі суспільства сприйматися як норма. У разі, якщо все це є частиною розіграшу, жарту, незлобивої гри, що випадково трансформувалася в щось інше.

Ефект забороненого плоду спрацьовує в обидва боки: і в негативний, і в позитивний. Коли Адам з подачі Єви його куштує, він умирає, тобто всі ми з вами замість безсмертя отримуємо здатність умирати. Ми навіть її, смерть, оспівуємо: у віршах, драмах,  релігійних ритуалах. І навіть, як от у Гелловін, в чомусь громадськи канонізуємо, – принаймні її Образи. Коли ж людина забороняє Самого Бога, ми починаємо шукати способи і шпарини, аби порушити табу. Пам`ятаю, скільки вірних піонерів, жовтенят і комсомольців, компартійців та інших ленінців таємно, з жахом Гелловіну в серці, святкували Різдво, Пасху, Трійцю, хрестили своїх дітей тощо. Скільки б вони не розповідали зараз, що у такий спосіб намагалися скинути радянську владу, це неправда – радянську владу ніхто, крім Бога, скинути з нас не міг.

Однак дивує не це. Дивують мовчазні вечорові натовпи, переважно підлітки та діти, що як змовники блукають у радянських провінціях попід кутками, з "вечерею", з колядкою, з ритуалом. Уже тиждень, з кожним роком підготовка, схоже, починається все раніше і раніш, думки сучасних підлітків зайняті одним:  підготовкою до майбутнього Гелловіну. І в цьому вони союзники з "вечірниками" 1980-х. Вони, наші передгеловінські підлітки, такі збуджені, що Гелловін, схоже, замінює навіть секс. І це не дивно: смерть – вона унісексі.  Колись ми реагували на смерть на екрані як на факт, сьогодні ми відзначаємо там лише її спецефекти.

Гелловін – не те щоби заборонений плід-празник. Він просто абсолютно моторошний й абсолютно привабливий у цій своїй моторошності. Він збуджує уяву, розбиває уявлення, змушує душу перебувати у піднесено-зворушливому стані магічного дійства. Словом, як сказали б психологи початку 1990-х, дуже корисний з точки зору терапії. Нашою душею, мовляв, як мішком,треба добряче струсонути: щось там у ній обновиться, обірветься, притреться, переформатується, перетасується, сформується … додам, стане або ж не стане на своє місце, тобто на місце однієї з норм. Норм добра, зла, або, як у нашому постмодерному світі, їх, добра і зла, відсутності.

Але, стоп. Якщо добро і зло відсутні, звідки це все, оцей от моральний, емоційний, душевний і навіть етичний біль? Якщо їх – добра і зла – нема, то пощо плакати, втрачаючи близьку людину, адже з її смертю не сталося нічого, ані лихого ані гарного. І нема чого ображатися на чоловіка чи дружну в РАЦСІ, коли подаєте заяву на розлучення. Адже насправді твій ладо, який дістав тебе до мізків кісток, не міг бути ані лихим, ні гарним. І даремно зі свічкою іти до церкви, – якщо нема битви зла з добром.

Якщо її немає, то навіть жахастики  Гелловіну, Стівена Кінґа та інших трилерних подій у культурі людства, коли ми закохуємося в естетику жахливого, мало чого варті. Це просто стан смерті, в який ми потрапили вже за життя. Вітаю! Але якщо виявиться, що таки є речі, з якими жартувати треба вельми помірковано, то тоді, в цій тотальній залюбленості в "цілком безпечний Гелловін" (пам’ятаєте термін "безпечний секс") приховано велетенську потенційну загрозу. Вона, мов сам початок фільму жахів – приблизно до половини фільму герої можуть перебувати в ідилії. Доки зло піде в наступ.

Це називається загравання з потойбічними силами, про яке – в колонці "Про загравання з потойбічними силами".

Зовсім не всі терапевти в 2018 році радять перегляд трилерів та святкування Гелловіну як релакс. Згідно з однією з психотерапевтичних доктрин, до речі українського походження, всі майбутні захворювання людський мозок "програмує" під час сну. Тому, аби не надійшла команда на твоє персональне самознищення, надзвичайно важливим є перейти в стан сну зі спокійним, умиротвореним мозком. "Що, лікарю, навіть комедійку перед сном не можна?" – "Ні, я ж сказав, – уточнює психотерапевт, – "ящик", в тому числі ящик голови, має відключитися". Можна хіба що прогулятися впродовж двох годин з дружиною, дівчиною або пташкою попід руку. Але – не попід чужими квартирами, в Гелловін, із кабаком усмішки на голові. Усі, словом, людські прояви – природні. Не всі корисні.