Сделать стартовой
26,34
29,34
УКР

Віталій Квітка

письменник

Серце з "блакитної крові", або Дон Кішот українського політикуму

мнение

"Я не демократ", – постійно повторював величний, але забутий український політик доби національних змагів 1917-1921 років, що разом з багатьма та всупереч багатьом намагався вибороти вільну демократичну, теперішню Україну. 

І завжди пояснював, чому. "Колиб я був демократом, тоб то колиб я признавав за демократичним виборцем оці суверенні права і колиб вірив, що громадська правда і громадське добро міряються аритметичною більшостю голосів виборчих, то я мусів би намагатися всіма силами для своїх поглядів оцю більшість здобути. Для цього я мусів би, хочу я чи не хочу, вживати способів своїх противників". Для аристократа до мозку кісток, яким був автор цих слів, подібне "вживання" було неприйнятним.

100 років тому аристократ пощезлої з мапи Російської імперії мав широкий вибір. Будь-хто міг реалізувати себе з меншою чи більшою долею успіху та майбутнього в будь-якому за "смаком" воєнно-політичному таборі. В Добровольчій армії Денікіна чи Колчака, в козацьких з`єднаннях Дону чи Приуралля, у загоні Зеленого, Григорьєва, Махна чи якого-будь іншого степового отамана в Україні, в більшовицьких ордах Троцького та Леніна, помежи шляхетного воїнства відновленої Польщі Пілсудського, зрештою — в соціалістичній армії Петлюри та Винниченка або в уряді Директорії Скоропадського, у війську Юденича чи при чехословацькому корпусі, що з боями пробивався з Сибіру на батьківщину.

В`ячеслав Казимирович Липинський, якому сьогодні виповнюється 137 років, шляхтич мазовецького гербу Бродзіч, здійснив один із найунікальніших і досі мало зрозумілих індивідуальних виборів в історії польської шляхти: він присвятив усе своє свідоме життя розбудові України та українства.

Розробивши чільні засади українського монархізму (!!!), створивши власну партію та підтримавши гетьмана Скоропадського, Липинський потвердив відомий парадокс українства як такого. Дуже часто за творення історії української України найпалкіше бралися етнічні якраз не-українці (ми б сьогодні назвали їх легіонерами). Найкращим, найпліднішим та найвпливовішим прозаїком початку минулого сторіччя в історію увійшов росіянин Микола Фітільов (Хвильовий), найбільшим та найпослідовнішим державником-консерватором є польський шляхтич Вацлав Липинський, а росіянин Дмитро Донцов просто розробив усі засади українського націоналізму, які тільки можна, і вони чільні аж до сьогодні. 

Київ — місто містичне. З причин, можливо, не тільки Лисої гори та відьом — є ще щось інше, те, що просто бовваніє привидами в повітрі, те, що відчуває вряди-годи кожен некиянин, хто відвідає схили Дніпра вперше. Одного разу Вацлав Липинський вирушив на навчання до Київської гімназії, а повернувся на канікули додому в родинні Затурці попід Володимир-Волинським іншою людиною. Коли за столом мама попросила його щось передати, назвавши сина Вацлавом, майбутній адепт українського монархізму ввічливо, але наполегливо спалахнув гнівом: "Не називайте мене більше ніколи Вацлавом! Я — В`ячеслав! І я тепер українець!" Відтоді в історії українського з`явився чи не найпалкіший його апологет. Батьки та оточення намагалися вгамувати "Вацлавові примхи", зокрема влаштувавши шлюб Липинського із польською ультрашовіністкою, яка першої ж шлюбної ночі заявила, що ноги її не буде "серед холопів" (згодом Липинський отримав у спадок дядьків маєток під Уманню, зібравши в ньому, і успішно потім знищену більшовиками, одну з найбільших бібліотек в Україні). 

За слово "Україна" тоді доводилося платити досить значну ціну. Якось В.Липинський виголосив у Кракові промову на тему українського питання. Поступово волосся польського  патріотичного слухача стало сторчма, а під завісу промови зал волав: "Геть!" І "Ганьба!" Шляхтич Липинський зокрема запропонував полякам визнати свої історичні помилки стосовно України та українців, підкресливши, що правдивий польський патріот має нині докласти максимум зусиль, аби допомогти українцям створити та вибороти власну державу — у якості, так би мовити, морально-шляхетної компенсації за всі попередні "непорозуміння" в історії. Залу він залишив з високо підняиою головою, але відтоді у Липинського практично не залишилося друзів, родичі сприймали В`ячеслава-Вацлава насторожено до кінця його життя. Однак промови Липинського щодо "вільної України" лунали не раз перед різними аудиторіями: харизматичний вусатий Липинський, погляд якого, здавалося світиться, вважався одним із найкращих ораторів сьогочасся. (Хтозна, живи ця людина зараз, чи не став би він мега-переконливим експертом на телебаченні!)

Після визволення України від більшовиків, 1918 року В'ячеслав Липинський зблизився з Павлом Скоропадським, майбутнім Гетьманом Української Держави. 29 квітня 1918 року Центральну Раду було повалено, Павла Скоропадського проголошено Гетьманом, а на початку червня 1918 року В'ячеслав Липинський до Відня як посол Української Держави. 1919 року Липинський передав справи посольства своєму заступникові, після короткого перебування у санаторії "Ґутенбрун" у Бадені оселився у Райхенау — гірському містечку у Нижній Австрії. 1926 року за дорученням Гетьмана Павла Скоропадського Липинський переїхав до Берліна працювати у новоствореному Українському Науковому інституті як його дійсний член. 

Берлінський клімат, часті зустрічі й непорозуміння з близькими до гетьманського центру людьми впливали шкідливо на фізичний стан його здоров'я і психологічний спокій. За порадою лікарів покинув працю в Інституті, повернувся до Австрійської республіки, оселився у гірській місцевості Бадеґ поблизу Ґраца 1928 року. Липинський фактично розірвав свої стосунки із Скоропадським; натомість, зблизився з Василем Вишиваним (псевдонім австрійського ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурґа), що зарекомендував себе українським патріотом і докладав значних зусиль до справедливого вирішення українського питання за кордоном. Український союз хліборобів-державників розколовся: прихильники Гетьмана об'єдналися у Союз гетьманців-державників, прихильники В. Липинського 1930 року створили Братство українських класократів-монархістів гетьманців.

Цей екс-офіцер резерву 4-го драгунського Новотроїцько-Катеринославського полку знався із великим українським поетом Богданом Лепким (1872-1941). Липинський  - теоретик українського консерватизму, засновник української державницької історіографії, член Союзу визволення України, фундатор Української демократично-хліборобської партії (1917—1920), Українського союзу хліборобів-державників (1920—1931), активіст Українського інституту в Берліні (1926—1929), Братства українських класократів-монархістів гетьманців (1931). Автор цілої низки публікацій, найвідоміша з яких "Трагедія українського Санчо Панча" (1920). Навесні 1931 року як наслідок хронічної легеневої хвороби було вражене серце Липинського. Він боявся, що може бути похований живцем у стані каталепсії. Після серцевого нападу 26 квітня 1931 року Липинського перевезли до санаторію "Вінервальд", де він помер 14 червня 1931 року. За його волею, було зроблено посмертний прокол серця.

Похований В'ячеслав Липинський 2 липня 1931 року на католицькому кладовищі у с. Затурцях на Волині. За радянської влади усі могили на польському цвинтарі, разом із могилою великого сина України В'ячеслава Липинського, були втрамбовані в землю колгоспною технікою. Та у перші роки незалежності місцеві рухівці розчистили кладовище й встановили пам'ятник на символічній могилі В'ячеслава Липинського. Нині  родинне обійстя Липинських,  відреставроване, відкрито меморіальний музей В. Липинського.
В Україну Липинський повернувся 1993 року: у вигляді маленької книжечки з "Бібліотеки Українця", виданої у Києві приватним багатопрофільним підприємством "Відеосервіс", передмову до якої написали сучасний український монархіст Олександр  Лупанов та в подальшому знаний як відомий політик Микола Томенко. Приблизно до 135-річчя від дня народження першого і, практично, єдиного українського монархіста ХІХ-ХХ сторіччя вийшов друком біографічний роман про Липинського модної західноукраїнської письменниці Тані Малярчук із вельми показовою назвою: "Забуття". 

В Україні, крім меморіального обійстя, ми маємо кілька пам'ятників В'ячеславові Липинському, зокрема в Києві на території МАУП, встановлений у 2007 році. У чотирьох містах (Київ, Львів, Житомир, Дніпро) та в селі Довжик Житомирщини його іменем названо вулиці. 

Дон Кішот політикуму 1917-1920, чи не єдиний, хто під час національних змагів не пролив жодної краплі крові і жодного разу не дістав з кобури пістолета, Липинський залишив спадщину власної думки. Він вважав, що здобуття Україною державної незалежності можливе через попереднє спадкове монархічне правління. Гетьман є своєрідним "національним прапором", живим символом України, довкола якого гуртується все населення, головним же чинником державобудівництва є встановлення правової монархії. Та  ця монархія має суттєво відрізнятися від московської, що спиралася на насильство й необмежену владу царя, а також від польської, де король завжди був маріонеткою аристократії. Найбільш придатною для України є остання форма, класократія з правовою, обмеженою законом монархією.  Це коли здобуття державності залежить від організації провідної верстви, від її згуртованості. Липинський стверджував, що тільки власна держава, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, врятує її від економічного розпаду і кривавої анархії. Ідеологія розглядалася як рушійна сила національного відродження. Коли відродження націй відбувається без національного ідеалізму, без любові до цілої нації в усіх її класах і групах, без того ідейного національного пафосу, того романтичного захоплення образом нової волі й незалежності націй, що йде в парі з відродженням усіх європейських народів, то внаслідок того з самого поняття нації викидається весь його живий творчий зміст.

"Я хочу, щоб була Україна, щоб був український державний лад на моїй рідній землі; і я знаю, що як не буде України, як не буде нашої Української Держави, то я і нащадки мої не зможемо на своїй землі по людськи жити. Але я не вірю, що Україну можна сотворити голосами "плєбісциту". За Липинським, плебс не має грати першу скрипку: лише аристократична еліта.

Читайте самые важные и интересные новости в нашем Telegram

Источник:

Сегодня

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Орфографическая ошибка в тексте:
Послать сообщение об ошибке автору?
Сообщение должно содержать не более 250 символов
Выделите некорректный текст мышкой
Спасибо! Сообщение отправлено.
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь