Віталій Квітка

письменник

"Страсті" довкола мільярдера Трампа, або Чим Трампоманія може закінчитися для України?

мнения

11 Ноября 2016, 03:46

США закликали Росію не вторгатися до України. Росія каже США, що не вторгатиметься, а тоді голосно сміється!

                                   Дональд Трамп

Іноді здається, що такі речі, як, скажімо, обрання Дональда Трампа 45-м президентом Сполучених Штатів – не що інше, як елемент інформаційної війни проти України. Не одна вкраїнська дружина добу-дві поспіль проплакала, намагаючись відчути, наскільки ж цей американський вибір не на нашу користь. Настрій вкраїнських медіа в цьому відношенні балансує на такій самій суперечливій і чорно-білій, як Трамп, межі: від повного мінору й дочасної зневіри в майбутній політиці Трампа до абсолютного мажору і впевненості, що войовничі американські республіканці Україну в жодному випадку не здадуть. Тема "страстей" довкола Трампа така ефіри всепоглинаюча, що часом складається враження, що 8 листопада ми, а не мешканці зовсім іншого материка зробили вибір. Щонайоптимістичніший після ознайомлення з тональністю коментів висновок такий: дуже добре, що Трамп, а не Гілларі,тепер американці на власній шкурі дізнаються, що таке мати свого Януковича…

У принципі, завжди можна знайти щось спільне між двома різними довільно взятими людьми. У цьому випадку легко можна побачити, скажімо, Трампову подібність із Януковичем – за високим зростом та широкою посмішкою (у Трампа, правда, вона щиріша); за на загал популістською тональністю передвиборчих спічів, де він говорив про своєрідне повернення стабільності – відчуття того, що США – сильна світова держава. Є чимало спільного і між Трампом та Путіним: приміром, любов до грандіозних видовищ на кшталт воєн та конкурсів краси; прагнення й уміння відпочити та поспортувати з шиком, пожити в недешевому палаці; обрати набагато молодшу і модельнішу супутницю життя; а ще – показна любов до величі власної армії та релігійних традицій. Або: вміння гарно й ефективно попіаритися в місцевих ЗМІ. Однак такі чи подібні роздуми, навіть якщо номінувати ці аналогії як негарні характеристики, самі по собі ще нічого не означають.

Їхня важливість проявляється тоді, коли лихі прогнози – приміром, про можливість щирої й тривалої дружби Трампа і Путіна – справджуються (вітальні телеграми-"блискавки" адміністрації президента з РФ про це ще не свідчать; у Росії вже випущено золотий айфон з рельєфним зображенням Трампа, вже шукають можливості пожартувати модель американському обранцю долі). Однак в силу того, що офіційно команда Трампа візьметься за справу зовнішньої та внутрішньої політики тільки 20 січня 2017 року, мінорні тенденції в світовій політиці нового американського вибору вбачати явно передчасно.

Звичайно, образ Трампа доволі неоднозначний і вельми суперечливий. Як і Рональдові Рейґану, йому не чуже акторство. Як і Бушу-молодшому, – обмежені розумові здібності під час створення телеметафор. Трамп схильний до епатажу і дешевих телетрюків, різкуватих і неоднозначних при їх оцінці висловлювань (в дусі чи не Жириновського).

Водночас йому виявилося до снаги зачарувати не тільки журналістів, а й передових релігійних лідерів власної країни. Хоча світило протестантської теології Джон Мак-Артур після оприлюднення результатів виборів сказав: "Якщо хоч один євангельський християнин проголосував за Дональда Трампа, значить в Америці не лишилося жодного християнина", схоже, з тих чи інших причин християни США за Дональда Трампа таки проголосували. Не в останню чергу тому, що крім жінок, відвідувачів казино та букмекерів, Трамп зумів очарувати і найвпливовіших пасторів США: його підтримали і Джон Бівер з Колорадо, і син Біллі Грема Фредерік з Північної Кароліни, техасець Кеннет Коупленд і "москвич" Рік Реннер – люди, з подачі яких голоси за Трампа віддали мільйони вірян-американців. Між тим, хоча Вікіпедія називає президента США №45 – пресвітеріанином, під Трамп неодноразово називав себе ким завгодно…навіть атеїстом.

Демократів із команди Гілларі Клінтон досі дивує, що всі прогнози і екзит-пули виявилися помилковими, їм – і багатьом в Україні, адже проукраїнські позиції в останні кілька років підтримували аж ніяк не люди з команди Трампа  – невтямки, як людина, яка, в принципі, не є ні професійним політиком, ані військовим – отримала таку високу довіру з боку американців.

Звичайно, Трамп вдало зіграв на ідеї реставрації традиційних цінностей, паралельно підкупивши земляків тезою, що в універмаги потрібно повернути вислів "Щасливого Різдва!" (хоча його відсутність там нічого з точки зору відродження духовності чи релігійності не означає: ця фраза все одно на рівні нашого "З Новим роком!"), пообіцяв воєнним – війну, а мирним – мир.

Зазвичай і як правило передвиборчі гасла – хоч у нас, хоч будь-де, навіть у США – нічого або майже нічого не означають. Американські президенти на відміну від пострадянських, звичайно, намагаються реалізувати низку власних ключових, найбільш доступних для преси спічів, і все одно ці обіцянки в плані реалізації потім ще менш ефективні, ніж навіть рішення колишніх радянських партійних з’їздів. Не те, щоб від Трампа треба було б очікувати всього того – доброго або поганого – що ми побачили під час виборчих перегонів у його персоні. Просто не потрібно на це особливо зважати. Бо за умови відсутності точного знання, що ж насправді коїться в наступного президента США в голові щодо України, доводиться вдаватися до опосередкованих даних.

За таких обставин, коли люди нам практично не відома і навряд чи докладні дані стануть доступні нам у найближчі кілька років, варто дивитися в корінь питання – на те, ким власне людина є.

Тому що якщо майбутній президент – спецагент, то він 100% діятиме підло і підступно, як спецагент. Якщо ж це власник кондитерської фабрики, то можна очікувати вчинків рівня власника шоколадної фабрики, а ніяк не армійського генерала чи академіка наук. Отож, якщо людина "торгаш", напевно потрібно прогнозувати від неї вчинків "торгаша".

Я б на відміну від деяких аналітиків особливо не переймався б тим, що, мовляв, невдовзі, після безпосереднього зіштовхнення з Путіним, рожеві окуляри з очей Трампа спадуть, як у Меркель і решти компанії. У Трампа і Путіна надто багато спільного – приміром, у галузі державницької гігантоманії і людського гедонізму. Хоч Путін і не може повторити крилатий вислів від Трампа: "Ніхто не читає Біблію більше, ніж я".

Що ж до найбільш "питання" так би мовити, питання України, то дозвольте зробити кілька прогнозів – і нехай краще вони не справдяться, аніж залишаться не почуті. Бо "Ми розглянемо це. Так, ми розглянемо", – подейкував Дональд.

Я думаю, в кулуарах або ні, Трамп діятиме в "українському питанні" прагматично.

Гадаю, якщо це буде можливо, він спробує провернути геополітичну фінансову операцію. І спробує продати Україну, отримавши максимальний зиск (я не виключаю і варіанта зворотної ініціативи, яка може йти від РФ).

Про що свідчить таємнича Трампова фраза: "… якщо Україна вступить до НАТО – класно, якщо не вступить – також класно"? Вона, звісно, може свідчити про повну відсутність мозку в голові наступного президента США, і тоді "Боже, бережи Америку!". Але я не думаю, що людина, що здатна керувати бізнесом вартістю у 4,5 мільярди навіть суто гіпотетично може бути такою дурною. А в цьому випадку вище згадана фраза про Україну містить прихований сенс.

Американський сценарій для умиротворення України  і Росії може виглядати так:

а) ми, США, визнаємо Крим як російську територію, а т.з. "ДНР" та "ЛНР"– або як автономію, або в рамках України; в обмін на цю останню ініціативу Україна назавжди чи принаймні тимчасово затикає пельку щодо Криму;

б) Росія пафосно забезпечує у відповідь передачу бойовиків разом із Гіркіним і Моторолою включно Україні – проводиться гучний антитерористичний процес, тиснуться спільні руки, щодо Росії, як уже буцімто з учасника антитерористичної операції скасовуються всі санкції;

в) як кредит ми, США, постачаємо в Україну необхідне обладнання для відбудови зони бойових дій і побудови відповідних укріплень на кордоні з Росією та відповідної розбудови місцевої армії: Україна з Росією підписують чи принаймні оголошують "вічний мир і дружбу";

г) як варіант закріплення стосунків провадиться гучна – приміром, у тій же Сирії – спільна військова операції за участю США,Росії та України.

Вигоди для Росії: санкції знято, імідж покращено, майбутній всесвітній бізнес у ВПК і не тільки забезпечено. Висновок: імідж наддержави не втрачено.

Вигоди для України: напруга війни знята, євроінтеграційні процеси продовжилися, загроза прямого нападу з боку Росії ліквідована, тривають подальші кредитні вливання в тепер уже "надійну" фінансову зону. Висновок: імідж держави вельми перспективної – у перспективі наддержави – відновлено. 

Вигода для США: Америка – знову перша, цього разу – як миротворець; з учасників прихованого конфлікту, у разі тривання якого існував би ризик США виступити на стороні однієї з них, Росія та Україна продовжили залишатися в ролі тих, хто потребує активного донорства з боку США і навіть є можливість в ситуації тривання загрози ісламського тероризму перетворити ці дві країни на співжандармів і поплічників у боротьбі супроти привида світового терору. Висновок: імідж наддержави США повернено.

Якщо план нового голови Білого Дому приблизно такий,як я передбачаю, логіка фрази "вступить Україна в НАТО чи ні – це все одно класно!" містить уже не тільки пиху (мовляв, нам байдуже), але конкретику: якщо за такого приниження Україна все таки вступить до НАТО – то класно, якщо ні – то є цілком зрозуміло, і ми б, американці, за таких пропозицій нікуди не вступили б. У будь-якому випадку залишається ймовірність дотримати слова, даного Дональдом Трампом каналу АВС: "Путін не зайде в Україну. Він не зайде в Україну. Просто, щоб ви розуміли. Він не зайде в Україну, зрозуміло? Позначте собі. Запишіть…".

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...