Віталій Квітка

письменник

Святкове двоєвладдя, або Хто примирить Клару Цеткін із Тарасом Шевченком?

мнения

9 Марта 2018, 11:49

Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем;

Стоїть Катря серед поля,

Дала сльозам волю.

"Катерина", Тарас Шевченко

З учорашнього дня в Україні задомінували живі квіти. Попри ожеледь, нечищені тротуари, дощ, що перетворює шлях у супермаркет на подвиг, квіти продають, возять і носять, вже куплені, скрізь. Цього року особливо впада в око засилля юних тюльпанів.

Хоча в лютому 2017-го Український інститут національної пам'яті розробив пропозиції щодо декомунізації календаря державних свят: замість вихідного дня 8 березня (Міжнародний жіночий день) було запропоновано встановити вихідний Шевченківський день (9 березня).  Однак поки що Восьме березня ше не декомунізоване: сусідить собі в календарі з шевченківськими святами.

"Єдиний день, коли нарешті можна відпочити, привести себе до ладу та побачитися з рідними" – чуєш вуличне резюме з вуст жіночки, яка поспіша з перукарні. І, попри всю декомунізацію, розумієш всю правду цього вислову, який міг би стати крилатим.

frauentag_1914_heraus_mit_dem_frauenwahlrecht

"У повній відповідності з класово-свідомими політичними профспілковими організаціями пролетаріату в кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який в першу чергу слугує агітації за надання жінкам виборчого права. Ця вимога має бути висунена як складова частина всього жіночого питання в цілому і в повній відповідності з соціалістичними поглядами. Жіночому дню слід повсюдно надавати міжнародний характер, і він всюди має бути старанно підготовлений", – написано в Резолюції II Міжнародної конференції жінок-соціалісток (Копенгаген, серпень 1910 р., понад 100 учасниць із 17 країн), запропонованої Кларою Цеткін.

Якщо ж бути "історично чесним", 108 літ тому задумане як правово-феміністичне, і втілюване в комуністичних державах як "ідеологічно правильне", Восьме березня під кінець доби "холодної війни" та "розвинутого соціалізму" насправді ідейно виродилося. І схоже саме цьому ідеологічному виродженню Міжнародного жіночого дня ми маємо завдячувати сьогоднішній тенденції до його бучного панування.

Можна сказати, що в СРСР Восьме березня було найменш заполітизованим і тому фактично найулюбленішим народним святом. Навіть на тогочасний "сімейний" Новий рік було прийнято згадувати партійні з`їзди та піднімати келихи за "соціалістичну мудрість" генсеків. Однак якби на Міжнародний жіночий день хтось спробував підійняти келиха (хоча такі ідіоти, звісно, траплялися), його б просто затюкали п`яні колеги. Реально Восьме березня, свято жінки і легалізованого родинного пияцтва, було якраз днем торжества не комуно-соціалістичних, а ідеалів свободи. На цілий один день можна було передихнути, зробити паузу між лещатами пятирічок.

Частково боротьбістський відтінок свята був угамований самою реальністю СРСР. А вона передбачала не тільки рівноправність у сенсі вільного та безшлюбного сексу (за доби Олександри Коллонтай, у 1920-ті), але також рівноправну працю жінок на досі чоловічих посадо-професіях: в полі — на тракторах, що слугували танковими прообразами, а на засланні — в шахтах, із вагонетками у руках. Крім того, в Радянській Росії (читай, СРСР; в Україні – з 1919-го) жіноче виборче право запроваджено 1917 року – на три роки раніше, ніж у США, на 27 років раніше, ніж у Франції та на 54 років раніше, ніж у Швейцарії. Отже, часом де-юре, про права жінок, чоловічий сексизм чи патріархат в СРСР — принаймні до ІІ світової – вже не йшлося. Жінка зразка 1939 року, народжена після 1917, це абсолютно незалежна, впевнена в собі особа, яка на рівних із "сильною статтю" може стрибнути з парашутом, поцілити в копійку зі ста метрів зі звичайної трилінійної гвинтівки виробництва 19 сторіччя чи посадити легкий літак на нічному аеродромі. І це не кіноміф: я особисто ще застав таких жінок (одна з них — моя бабуся з татової лінії), – і вони були дивовижні, помітно епічніші, ніж їхні кіновідповідники.

9 березня, однак, на зміну тюльпанам та трояндам, згідно українському календарю, має прийти доба кулішу, кобзи і вишиванок: день народження Кобзаря плавно переходить у роковини його ж смерті. 

shevchenko-1-e1457510142525

Для України Тарас Шевченко не просто пророк, письменник, художник, філолог чи етнограф. Великий Тарас — це, практично, наша іделогічна ікона. Його пророцтва, вислови, дух, вірші і картини — з яких лине нестримна любов до України – особливо чільні в добу боротьби за відстоювання незалежності, ідентичності та національної гідності. Словом:

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Кобзар, колись згадуваний на вимогу злоби дня (не аристократ, а злидень) та традиції, абсолютно легальний за Совка (але не віншований офіційними червоними календами), Шевченко в добу незалежної України — хоч неканонізований, але все ж неофіційно шанований громадськістю святий. Звичайно, коли питання стає руба, як із початку 2014-го — бути Україні як такій, чи ні — ймення Шевченка, як і його роковини, та й власне, все, повязане з ним, набувають "гарячішого" сенсу.

От і маємо тепер парадокс: свято імені Клари Цеткін в національній свідомості починає ідейно конкурувати з Шевченківськими днями.

Я не знаю, як склалися б особисті стосунки в нашого Тараса та Клари (народилася через 8 літ по смерті Кобзаря). Та гадаю, що в багатьох аспектах подібні взаємини були б гарними, конструктивними і правильними. Тому що Тарас Григорович з величезним пієтетом ставився як до жінки, так до її прав: про це свідчить поезія Кобзаря – і "Причинна", і "Катерина":

Чорнобрива Катерина

Найшла, що шукала.

Дунув вітер понад ставом —

І сліду не стало.

Мало хто з письменників відчути драматизм жіночої долі — вироку безправної матері, сестри, дружини – як Тарас Григорович Шевченко.

Однак сьогодні в Україні "дружба" Клара Цеткін з Тарасом Шевченком, звісно, під сумнівом. Так, адепти Восьмого березня, співгромадяни, які бояться, що їхнє улюблене свято скасують, відверто кажучи, частенько ставляться до віншування Шевченка не надто коректно. "Я навчалася в російській школі, – повідомила знайома у крамниці, – і мені той ваш Шевченко вже, чесно кажучи, в печінках...", отак от: уроки про Кобзаря вона згадує, як каторгу. Їй, як і тисячам інших, просто приємно мати зайвий вихідний — але аж ніяк не завдячуючи при цьому Шевченкові...

Є інша сторона українського суспільства. І вона рішуче налаштована щодо всього, що хоч приблизно нагадує радянське минуле. Для адептів України заради України в контексті українського (і жодного іншого) минулого Восьме березня — це не жіночий день, а плювок в обличчя і танок на цвинтарі по трупах-жертвах комунізму — є то Цеткін, Берія, Андропов, Сталін чи хто б там завгодно.

Гнів останніх не менш зрозумілий, ніж жах перших. Однак на запитання: чи знайдеться хтось, кому вдасться ментально примирити ці два свята — від Клари та від Тараса (вона — ностальгія за Совком, він — за майданом, козацьким гуляй-полем) — відповіді немає. І тому все, що залишається, це, завдяки мудрому рішенню нашого уряду про вихідну серію, гуляти по повній аж до понеділка. А там уже розберемося: де зерня Тарасове, а де – Кларине.

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...