Європа: Бібліотека, бар на березі Дунаю, полігон "Україна" та богообрана земля

Що таке Європа? Звичайно, це може бути назва популярної радіостанції або бару на березі Дунаю. Але в нашому розумінні це передовсім конкретний материк, який омивається Північним Льодовитим та Атлантичним океанами з населенням у 740 мільйонів чоловіків, дітей та жінок, який, до того ж, є уособленням вповні конкретних та відчутних здобутків цивілізації. За законами і правилами, що походять із цих здобутків, загалом живе весь світ. Якщо взяти набагато вужче, предметніше до наших українських буднів, Європа — це сподівання одних на входження в новий, схожий на райський світ, євроінтеґрацію. І прокляття решти, які вхопившись за соломинку чи то минулого, чи то інших материків, рік тому піднялися проти Майдану передовсім з огляду на небезпеку власним цінностям з боку цінностей цієї Європи.

Але так вузько — як камінь спотикання — у нас. Набагато побутовіше виглядає термін "Європа" в самій Європі. Європа для європейців це просто така сама непозбутня реальність, якою є двір, у якому ти, прокинувшись нині живеш, і яким для мешканців 1/6 земної кулі був колись Радянський Союз. Зі своїми цінами на все і безцінністю пам'яток спільної історичної спадщини, частину якої не може пригадати і пояснити туристам простий смертний. Зі своїми щоденними клопотами і проблемами – від цін у супермаркеті за рогом до цін у бутіку за квартал від тебе. З переситом однієї продукції – китайських фарфорових чашок з емблемами Євросоюзу та німецьких та шведських автомобілів, і з дефіцитом інших: виробів власного, ще 40 років тому повноводного виробництва, і з головним дефіцитом – відходженням у минуле національного колориту кожної з країн Європи на догоду спільноті насправді проамериканського духу споживацтва. Європа – це наповнення біженцями з мусульманських та пострадянських країн, які завтра стають твоїми громадянами і викуповують ґотичні храми та будинки, в яких народилися відомі скрипалі епохи Відродження, та паралельно зменшення квоти впливу на внутрішні справи власного, автентичного населення. Європа – складні, але дієві і гарантуючі національні та міжнаціональні безпеку закони: в праві, в економіці, в побуті, та в усьому. Європа – це занадто широко сказано, щоб поговорити про неї в рамках однієї публікації. Усе одно щось пропустиш, щось не домовиш, образивши почуття чи уявлення іншого. Європа – словом, це для нас такий ментальний дефіцит, який зобразити на письмі не можливо якось знічев'я чи моментально.

Тому, у переддень Дня Європи, хоч-не-хоч, а лізеш у словник. Міфологічний. Намагаючись, торкнувшись першоджерел, зрозуміти першопричину, збагнути, що ж містить у собі назва корабля, від якої залежить плавання. В тому числі і твоєї родини та батьківщини. Тому що кожен може бачити свою Європу і через цей мікроскоп не побачити Європи в цілому.

Материк, а відтак і цивілізація, до якої ми прагнемо і частиною якого вже є, походить від імені дівчини, яку викрав і полюбив Бог. Дуже вродлива метафора – і, прогортавши сторінки історії, скільки б нині ми не називали цю дівчину Старенькою Європою, ми відзначаємо, що вона, ця метафора правильна, а цей старий світ не такий вже й старий. Тому що, хоча під словом "цивілізація", здається, ми розуміємо всю землю кулю, ми розуміємо, якщо наші очі відкриті для пізнання, що насправді ця куля асоціюється передовсім з Європою. Так, були величні і, археологи й історики кажуть, набагато довершеніші й кращі цивілізації, ніж наша,європейська – від майя та єгипетських фараонів і навіть до Радянського Союзу. У кожній із них бувало щось унікальне – і для людини, і для історії, і для культури. Однак жодна з них, як несумісна з загальним організмом гілка, не прижилася, не плодоносить так сильно, як Європа.

Це європейці, зрештою, відкрили інші материки і створили там нові держави за образом і подобою Європи – решті, якими б довершеними не були ці неєвропейські і часто зачинені самі в собі цивілізації не було діла до земної кулі в цілому. Це європейські вчені минулого, хоч і послуговуючись напрацюваннями решти народів, заклали підвалини більшості наук – і хтозна, скільки тисяч їх кануло у небуття в сувоях, коли 273 року згоріла відома Олександрійська бібліотека. Постійне як вогонь Прометея прагнення до пізнання, прагнення утворення єдиного, по можливості доброго і справедливого простору – це також стремління пані Європи. І нехай з усіх материків були всі ті, хто утворив сучасну систему захисту та співіснування націй, скріпивши останніми печатками її 70 років тому після перемоги над найбільшою на тоді загрозою цивілізації, все одно — ідея ця належить Європі . Це європейці, перепливши океан, й втікаючи від своїх урядів і часто злигоднів, інтеґруючись по всьому тілу землі, зробили найкращі винаходи, побудували найкращі аґрегати і запустили в дію наймасовіші технології – на жаль, не всі з них із метою примирення. Це культура Європи – зразки еллінської та римської літератури, архітектури та музики – стала основою загальної культури і знання її азів причетністю до поняття "цивілізація".

Зрештою, цю широту емансипації, на яку спромігся один материк усього за кілька тисяч років – тому ще три тисячі років тому це питання було спірним, Азія також рулила, можна пояснити, знову ж таки, самою назвою. Адже "Європа" буквально означає "широкоока". І тому погляд її представників, яку б окрему націю чи етнос вони не презентували, ніколи не звужується до мізеру власного маленького світика. Так чи інакше Європа, широко розплющивши очі, прагне пізнання: інших – собою, себе – іншими. Інакше значення слова "Європа" – "широкоголоса". Це слово ніби пролунює між гір Еллади, де воно й виникло, й рикошетить у наші серця. І ця луна широти промовляння кожного з європейських принципів і діянь унікальна.

Однак "широка голосистість" – не просто крик Гітлера, тому що йому хочеться кричати, як і "широта очей" – не просто широко розчинені від подиву поґвалтованої ним Європи очі.

Ця широта бачення і мовлення суголосна з унікальною здатністю так само широко подивитися на саму себе й на кожен зі вчинків, скоєних по твоєму, дівчино, тілу. Маю гіпотезу: любов до свободи слова в Європі така ж хтонічна і є символом родючості новітньої цивілізації (тобто єдності історичного процесу і сукупності матеріально-технічних та духовних досягнень людства, а також — громадянства), як і походження Європи – вона від "широкоголосості", "гласність" як ми казали колись, то її природний стан. Тому-то вийшовши в День Європи на вулицю в європейських прикидах – туніках, із прапорцями, квітами, мріями і гіркими спогадами про кров і розбрат, посіяний заради ідеалів Європи, давайте подивимося на себе, і збагнем, хто ми. Якщо наші голоси такі ж лункі і вільні, як щебетання солов'їв у нічних гаях, біля поїзних полустанків та наших вікон, розкритих широко, неначе очі Європи, якщо наші власні очі так само широко здатні побачити – і правду, і неправду у своїх та в діях ближнього, повірте: тема щезла – ми вже в Європі. Остаточно, давно і безповоротно. І питання інтеґрації – не яблуко розбрату, а невідворотна реальність, до якої так чи інакше прийде кожна країна цієї географічної цивілізації, яка ще не там. І тому нехай цього року цей день стане для нас днем примирення: з самими собою. І з тими, кого, вони – нас, а ми – їх, вважаються ворогами.

Тому що ми – не полігон для випробувань зброї, ми – Європа, богообрана земля. Як дівчина, ця земля потребує любові, а не шрапнелевої та словесної наруги.