Як стати правопорушником на рівному місці

Іноді не залишає відчуття, що постійно існую всередині якоїсь комедії. Не тому, що це комедія. Навіть не тому, що все оточуюче кумедне. Ні. Тому що інакше не можна: або комедія, або – ніяк.

Узяти хоча б мораль, або правоохоронні органи. Чому ми перетворюємося на злочинців, скажімо? Ні, це не питання світоглядного, системного вибору. Це запит риторично-жлобського характеру. Одна з правильних відповідей: тому що народжуємося. Хтось гада, що приходимо в світ цей, щоб порадувати Бога, батьків, країну.

Але це вторинний аспект нашої персональної місії. Першопричина усілякого народження зовсім навіть не секс, ні, певною мірою ми народжуємося лише, щоби в майбутньому було ким поповнити лави потенційних злочинців, правопорушників, контрабандистів та інших антиноміністів. Принаймні так змушена гадати будь-яка поліція чи міліція, бо якщо навпаки, то з нею за нашими постсовковими стандартами щось запевне не так.

У моєму дитинстві не існувало негативного ставлення до міліції, а детективи – сучасні книжкові та телевізійно-кінематографічні – видавалися слабкою копією життя і тому були нецікаві. Радянська мєнтура була всемогутня, розкривала абсолютно всі злочини, так би мовити, у зародку. Мозок авторів жанру детектив плавився: писати не було про що, доводилося ідейно вигадувати. Міліція злилася з народом, народ – зі злочинним світом, утворивши дублюючу зеківську державу з паханів, понятій тощо; але міліція, зрештою, стала частиною обох держав.

Зараз не так. Зараз навіть не так, щоб правоохоронні органи з державою по один бік, а народ і зеки – по інший. Наш полісмен нагадує рибалку, який тільки сидить і очікує: коли ж нарешті порядний громадянин здійснить порушення і перетвориться на непорядного. Коли, наприклад, я запитую у віконечко чергової частини щось у поліціянта, я ще порядний, але якщо мені не сподобається його відповідь, маю шанс трансформуватися в позазаконний бік: скажімо, пославши правоохоронця куди-небудь, але неадресно.

Гумор гумором,та ідеально у нас, схоже, працюють лише паспортні столи. Абсолютно кожному з паспортистів можна давати героя України, і то буде майже справедливо. Спочатку, щоправда, ми дали Європу і безвіз, потім – попідкорочували штат працівників паспортних столів, а тоді, додавши електронні черги (у певних районах записатися досі не можливо навіть за рік) – коли народ повалив паспортизуватися та обкарткуватися – ми й перетворили паспортистів на героїв, що героїчно розгрібають Авгієві стайні.

Ви лише подивіться на тих, хто став у чергу за зовнішнім, виїзним паспортом. Кого вони нагадують? Правильно, більшість – людей, які мучаться в цій країні востаннє чи в передостаннє. На нас, на тих, хто в черзі за звичайним внутрішнім паспортом, вони дивляться, як на тих, хто чомусь вирішив проміняти Париж Європи на Соловки рідної країни. Часто вони займають цю чергу задовго до початку роботи паспортистів, лаються, сперечаються, але знають: є ради чого. "Празднік-то какой сєводня, а ми вмєсто церкві – в паспортном...", – причита одна подружка на плечі іншої. І тут з`являється в буквальному сенсі брудний мужик, намагаючись пірнути паспортизуватися без черги. Не вийшло. Відгріб справедливості. Розвертаючись, щоб прийти завтра, пита в жіночок, що зрадили церкву заради паспортини: "Ви взагалі довго тут?"- "Дві години вже, пропускаємо електронну чергу" – "Ну щоб же вам... тут ще дві години як мінімум!" – благословляє матом спина мужика. Слово, навіть промовлене людською спиною, за силою втілення нагадує почуту молитву: через дві години я залишаю паспортний, а сердобольні жіночки – ще в черзі, до того ж – якраз перерва.

Нагадую: це була ідеальна картинка роботи майже ідеальних органів. Що, якщо існує менш ідеалістично налаштоване правоохоронство? Що, якщо в якій-небудь "бурсі", прийшов такий собі "чарівник" Марвін із другом і забрав речі дітей: паспорти, видані попередньої осені, абсолютно всі кредитки, всю належну готівку. До речі, не кажу "украв", тому що правоохоронці можуть мені пояснити: це ще не відомо, чи вкрав, потрібно довести. Навіть якщо камери зафіксували, як Марвін із другом, нахиливши голови, рахують скромний "улов", а поліція – на місці невдовзі вже на місці. Бо: "Хто ж його посадить, він же пам`ятник?" перекладається у подібному разі так: "Хто ж його упійма, він же Марвін?"

Теоретично все правильно: іде слідство, і нехай собі воно триває. Та якщо врахувати, що:

1) навесні у цих самих дітей ЗНО,
2) на ЗНО вони мають прийти лише з паспортом,
3) слідство може тривати довго, відповідну довідку правоохоронці зараз надати не зможуть,
4) через кілька діб в Україні почнеться те, що ми називаємо "новорічними святами", і триватиме воно, з невеличкими перебоями на аншлаги в паспортних столах, приблизно до Дня Валентина,
5) зареєструватися на ЗНО потрібно ж найпізніше до кінця березня,
6) цьогоріч відповідне міністерство потурбувалося: перескладати ЗНО або складати його тим, хто не прийшов на нього наприкінці травня, на відміну від попереднього сезону, не дозволено,

то виходить, що варіантів у підлітків залишитися в межах правового поля малувато. На тестове ЗНО, на яке потрібно зареєструватися до кінця грудня, такі студенти вже не потрапили. Щодо травневого ЗНО, то або підлітки шукають, чекають, отримують довідку з поліції і виготовляють паспорт, ризикуючи не встигнути зареєструватися електронно і залишитися без повноцінного диплома на виході з "бурси", або... фактично мають порушувати закон: паспортизуватися негайно, як причину вказавши втрату паспорта за темних обставин. Усе! У цій точці Всесвіту, так би мовити, наші порядні взяли і перетворилися на громадян непорядних: їх можна штрафувати, тому що, навіть упійманий, Марвін в результаті просто виходить на свободу.

Хтось скаже, що все це дрібниці. Крім того, не всіх же поперед Новим роком пограбують. Але я скажу: а ось чому наші "закордонно від`їжджанто" радіють, лишаючи рідні терени назавжди і напризволяще. Там, у "гребаній" Еуропі їх штовхатимуть на те, щоб виконувати закон, а не змалечку вчитися, як його порушувати, бо інакше – ніяк. Я вже не кажу про те, що діти залишаються без стипендії: жодні банки без паспорта не видадуть їм жодних карток. Там, у Еуропі ідуть назустріч у навчальних закладах: там не роблять із питання перездачі ЗНО "священної корови", не заганяють непомірними шкільними програмами, які часом нагадують курс другого-третього року навчання в університеті. Я вже не кажу, що по учбових перевантаженнях наші безпосередні нащадки вже у двадцять років нагадують утомлених життям буквоїдів-стариганів, що потребують як мінімум тривалого і багаторічного оздоровлення, а за нашими канонами ці, даруйте, втомлені психи і потенційні правопорушники лише стартують, отримують "путівку в житті".

Там, у Еуропі, як здивувався один знайомий місцевий священник,"панує якась дивовижна атмосфера, коли в суспільстві намагаються плекати добро і любов, ставлення до інших так, як хотіли б, щоб ставилися до них". А у нас на вулицях рідко зустрінеш усмішку, не те що добрий учинок. Скажімо, не без винятків, але.

"Марвін, кажете? Ні, не впіймають. Це просто неможливо. Це "зальотні". Такі люди моментально лягають на дно", – кваліфіковано коментує ситуацію з передноворічними крадіжками дідусь із внутрішньопаспортизаційної черги. На голові в нього біло-синій "півник", зморшок і доброї посмішки стільки, що й за відсутності бороди я розумію: це і був Санта. Він якось дивно тут з`явився і чарівно зник (видача, а він на видачу, паспортів нині по обіді, а зараз 8-ма ранку). У мене досі стоїть перед очима його, майже єесівська доброта. А ще – фраза, почута кимось від поліціянтів: "А ви смітники по крадіжці перевіряли? Отож-бо...".

У будь-якому разі: будьте обережні напередодні свят, ті, хто хоче запозичити ваші особисті речі, чигають у найнесподіваніших місцях.