Дмитро Ливч

проектний менеджер EasyBusiness, експерт Реанімаційного Пакету Реформ

Поки суд та діло: скасувати земельний мораторій через ЄСПЛ

мнения

29 Марта 2017, 09:00

Як Європейський суд з прав людини може посприяти вирішенню проблеми семи мільйонів громадян України

Україна як місце, де мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення обмежує 7 мільйонів громадян уже 15 років, здобула не найкращий імідж за кордоном. Світ потроху починає дізнаватися про заборону через активність землевласників у Європейському суді з прав людини. Інституція веде розгляд колективної заяви п’яти пайовиків щодо неконституційності мораторію. Маємо ще 50 сформованих пакетів документів, частина з них вже надіслана.

"Перше покоління землевласників потроху вимирає"

Історії землевласників зазвичай починаються так: "Я набув / -ла у власність право на земельну ділянку (пай) у селі такої-то області, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від такого-то числа. […] Моє право власності на вказану ділянку позбавлене економічного змісту внаслідок того, що держава зберігає чинними обмеження, встановлені п. 15 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України…" Це шматки опису проблеми зі справ, надісланих до Європейського суду із прав людини. Більшість історій – саме про успадковані земельні паї, адже подекуди маємо справу вже із другим поколінням власників. Перші так і не отримали економічного змісту для їхніх земель!

Деякі із землевласників під час розмов досить сумно окреслюють ситуацію: "Ми – вже друге покоління, а перше потроху вимирає. Напевне, вони так і хочуть, чекають, поки більшість вимре. У Земельному кодексі є поправка, що земля померлого власника без спадкоємців відходить державі". Їхні побоювання не є безпідставними, проте ситуація залишається незмінною протягом 15 років: заборона чітко відображає нехтування їхнім правом власності. Землевласникам важливо, щоб їх чули, а держава, визнаймо, за усіма поважними справами інколи забуває прислухатися.

Поняття відумерлої спадщини насправді прописане у законі "Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли". Раніше ця сфера була неврегульованою, і траплялися правові колізії, коли, наприклад, пай померлого власника із Тернопільської області відходив місцевій раді Житомирської за місцем смерті. Тепер же ж, земельні паї переходять у комунальну власність територіальної громади, де розташоване майно. За оцінками Проекту USAID "АгроІнвест", частка земель відумерлої спадщини в Україні складає близько 15%.
Прив’язаність до землі

Умовний шістдесятирічний землевласник Петро може мати землю, успадковану від батьків, але вона – у Вінницькій області, а він – у Києві. Петро розповідає, що хотів би обробляти землю, але якби вдалося обміняти її на паї у Київській області, щоб не доводилося так далеко їздити. Чекайте, скажете ви, він просто хоче вхопити ласий шматочок земель у Київській області. Не поспішайте, скажу вам я, цей обмін обов’язково здійснюватиметься з урахуванням ринкових умов або через угоди продажу ділянок у Вінницькій області та придбання у Київській. Головне – зрозуміти, що такий логічний ланцюжок подій неможливий тепер, бо існує мораторій на продаж. І врахувати нарешті проігнорований мораторієм принцип територіальності, надати фермерам і землевласникам невід’ємну для сучасного світу мобільність. Прив’язаність до землі, звісно, у нашій крові, але все ж варто оцінювати реальність за сучасними мірками.

На додачу до цього пайовики, які хочуть обробляти власні землі, зіштовхуються із проблемами відсутності техніки, фрагментованих земель (яка ефективність сіяти пшеницю на 70 сотках землі?), а також тиску агрокомпаній – мовляв, здавай в оренду, бо альтернатив немає.

У більшості випадків їх і справді немає, тож землевласникам доводиться погоджуватися на невисокі орендні ставки – у середньому 70-100 доларів за гектар. Можна тільки уявити, скільки кожен із пайовиків недоотримав внаслідок п’ятнадцятирічного існування мораторію і відсутності ринку – це, звісно, в економічному вимірі. Якщо ж додати соціальний і психологічний виміри, то міфотворці постаралися на славу: переконувати людей, що задля їхнього ж добра їм варто почекати із тим, щоб розпоряджатися власністю – це справа для професіоналів вищого пілотажу.

Для чого уся ця міфотворчість

Поширені міфи "Землю скуплять за безцінь", "Ми позбудемося національного багатства" або ж "Не віддамо наші родючі ґрунти іноземцям" змусили людей сприймати вільний ринок землі як щось загрозливе, спровокували їх на конфлікт із власними інтересами і змусили йти на компроміс та п’ятнадцятирічне чекання замість запуску прозорого ринку й повноцінного розвитку агросектору. Бо суть проблеми не в тому, щоб продавати землі, а в тому, щоб відновити порушені права. Погодьтеся, продаж земель і право на продаж суттєво відрізняються. Проте міфотворці добре постаралися, й тепер, коли хтось починає розмову про право на продаж, розмова автоматично переноситься на рівень власне продажу. Як свідчать результати дослідження міжнародного досвіду, проведеного аналітичним центром EasyBusiness, статистично не більше 20% землі після скасування мораторію у країнах, що відкрили ринок, власники вирішили продати.

На фоні міфологізації та невпинного захисту національного багатства, що нібито є захистом власності пайовиків, а насправді – здебільшого порожніми обіцянками і словами, утворився чорний ринок земель, де ділянки успішно продаються і купуються. У цих операціях, звісно, не обходиться без корупції, а самі угоди, як приклад, експлуатують механізм дарування або довгострокової оренди, подекуди навіть довічної.

Сюди варто додати ще один аспект – орендний. Як я вже вказував, орендні ставки в Україні є заниженими. Тож відсутність ринку на руку не тільки тіньовим гравцям, а й неефективним агрохолдингам, що не планують консолідувати придбані землі, не мають активів для їх купівлі, а лиш орієнтуються на миттєвий прибуток із цьогорічного врожаю. Саме вони виснажують землі і, якщо користуватися усталеними для міфотворців висловами, "знищують національне багатство".

Вийти на міжнародний рівень

Політичного консенсусу у справі мораторію поки що немає, хоч наприкінці минулого і на початку поточного року її обговорення пожвавилося – не тільки у колі експертів, а й серед депутатів. 55 народних обранців підписали звернення до Конституційного Суду, щоб визнати положення Земельного кодексу про мораторій неконституційними.

Проте є інший шлях скасувати заборону, не політичний, а міжнародно-правовий – через Європейський суд із прав людини. На думку експерта із правових питань Анатолія Мірошниченка, "мораторій, хоч і передбачений законом, проте неправовий, суперечить конституції і Європейській конвенції із прав людини". Такий підхід, коли права 7 мільйонів громадян обмежуються без будь-якої компенсації та раціонального пояснення, на його погляд, неприйнятний.

Заяви п’яти землевласників, про які я вже згадував вище, пройшли первинне сито Європейського суду із прав людини і були прокомунікованими. Цю інформацію повідомили урядові як відповідачеві. EasyBusiness є третьою стороною, тож до персональних історій землевласників ми додаємо конкретні аргументи.

До прикладу, кожен землевласник недоотримує близько 25% доходу від ділянок сільськогосподарського призначення. Або ж щодо юридичних трактувань – положення Земельного кодексу конфліктують зі статтями 22 і 41 Конституції України. У першій із них ідеться про неможливість звуження змісту й обсягу наявних прав та свобод при ухваленні нових законів або внесення змін до чинних. Запровадженням мораторію держава таки звузила право власності пайовиків і не дотрималася прописаних постулатів. Стаття 41 констатує непорушність права приватної власності, проте мораторій робить із неї лише вивіску, позбавлену економічного змісту, звужену до формального, а не повного володіння. У цій статті також ідеться про обов’язковість компенсації за примусового відчуження. Це формулювання означає, що відібрати право власності, навіть у прихованій формі, без компенсації – незаконно. Проте в Україні це сталося і продовжує відбуватися досі.

Спілкуватися із землевласниками

Експертне середовище та самі землевласники усвідомлюють: те, що Європейський суд із прав людини веде розгляд колективної заяви, не гарантує позитивного результату. Процес може тривати кілька років. Але варто враховувати не лише юридичний аспект, а й соціально-політичний – це висловлення громадянської позиції українських землевласників щодо захисту своїх конституційних прав на міжнародному рівні.

Колективній заяві та комунікуванню справи у Європейському суді із прав людини передував етап консолідації позиції землевласників. Аби налагодити з ними комунікацію, ми створили платформу farmland.in.ua – так про нас дізналися власники земельних паїв, а ми почали їм допомагати. За рік через платформу нам вдалося поспілкуватися із понад 500 землевласниками.

Коли телефонуєш їм, то по той бік слухавки знаходиш людей, які готові поділитися персональними історіями – як саме мораторій впливає на них, як часто не вистачає грошей, як важко пенсіонерові даються перемовини з агрохолдингами. Дехто різко реагує на політичні перипетії, дехто звинувачує політиків – представників аграрного лобі, дехто хоче сам створити невелике господарство, проте не має жодних стимулів, окрім власного ентузіазму. Земля для них – поки що мертвий актив, який не може стати заставою для старту фермерського господарства.

Як не жити із мораторієм далі

На розробленій платформі ми не тільки створили покрокові інструкції, що допомагають землевласникам відстоювати порушені права, а й даємо їм знати, що вони зі своїми проблемами не сам на сам, що у них є підтримка – як і серед інших пайовиків, так і серед експертів. У проблемних сферах, які спричинює мораторій, землевласники впізнають свої будні – закритість ринку, обмеження конституційних прав, низька ліквідність землі як активу, низькі орендні ставки й загальний рівень доходів. Найважливішим фактором тут є відсутність можливостей, які зможуть бути реалізовані тільки у випадку функціонування відкритого ринку.

_01_198

Серед них не тільки продаж, а й обмін, оренда за ринковими цінами, створення фермерських господарств і зростання ділової активності у сільській місцевості, стимулювання розвитку банківської системи й відповідно позиціонування землі як активу, можливість кредитів під заставу земельних ділянок, зростання доходу й купівельної спроможності, а також підвищення рівня мобільності землевласників.

Платформа об’єднує землевласників, долає межі областей і дає можливість відстоювати порушені права. На ній можна знайти форму заяви й інструкцію із її заповнення, кожен може стати учасником до нового колективного подання у Європейський суд із прав людини.

Проблема мораторію настільки складна і зачіпає стількох гравців, що вирішувати її можна лише комплексно. Одним із інструментів є надання проблемі міжнародного розголосу через заяви до Європейського суду із прав людини. Скасування заборони під силу не тільки політичним методам, хоч залишати їх осторонь не варто. Досягти політичного консенсусу було б найпростішим рішенням, проте воно затягується і відкладається, тож доводиться йти іншими шляхами.

Поки суд та діло, поки влада не наважується відмінити неконституційну заборону, кожен із 7 мільйонів землевласників може взяти ініціативу у власні руки, зробити свій внесок і подати позов до Європейського суду із прав людини. Поки нам залишається активно комунікувати справи і чекати на звершення правосуддя, як на рівні держави, так і в міжнародному дискурсі.

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...