Ставка на лідера

Вже третій рік українські аграрії посідають пальму першості у питанні наповнення валютою державної скарбниці. Вітчизняний АПК стрімко розвивається та виступає локомотивом розвитку економіки. Тим більше – в умовах гібридної війни.

Здавалося б, обсяги експорту аграрної продукції дозволяють Україні спочивати на лаврах, адже людство не перестане їсти, а цифри у мільярди доларів спроможні вразити будь-кого. Однак це хибна позиція, оскільки Україна сьогодні виступає насамперед експортером сировини, виступаючи в ролі придатку до більш розвинених країн світу. Для держави з нашим потенціалом ситуація виглядає ганебною. Відверто кажучи, нам пощастило з високими урожаями зернових протягом останніх, і обсяги експорту дозволили сформувати певний запас міцності. Однак він може швидко зникнути.

Важливі на сьогодні фактори значення АПК у масштабах держави – гарантоване забезпечення населення країни необхідними продуктами, яке не залежить від імпорту. Це спроможність створювати нові робочі місця, у тому числі – з огляду на мобілізаційний ресурс на випадок відкритого конфлікту. Це здатність виступати в ролі контрибутора продовольчої безпеки у світовому масштабі. Україна, яка входить до трійки провідних експортерів сільськогосподарської продукції, повинна забезпечувати зміцнення власних позицій на світових ринках. Насамперед – просуванням продукції з маркою "Зроблено в Україні".

Протягом ближчих років для України виглядає критично важливим здійснити перехід від орієнтації на кількісні показники аграрного експорту до зростання доданої вартості у продукції українського АПК. Ці зміни мають відбутися не лише у державній політиці та фінансових показниках, але і у свідомості суспільства. Доки ми не доб’ємося цього, говорити про ефективне зростання економіки в цілому не випадає. Якщо аграрний сектор взяв на себе роль лідера, то йому не лічить розвиватися екстенсивним методом, навпаки, потрібно демонструвати спроможність до сприйняття нових технологій.

Як у бюджеті-2018, так і в бюджеті-2019 державні дотації на розвиток АПК складають біля 1%, тобто перебільшують 6 мільярдів гривень, але не дотягують до 7. Сума астрономічна для пересічного громадянина та навіть будь-якого підприємства, проте недостатня для ефективної підтримки провідної галузі економіки. Нагадаю, що державні дотації аграріям – нормальна практика у країнах Заходу, але там вони вимірюються у мільярдах доларів або євро. Тому ми повинні не просто захоплюватися зростанням українського експорту, а створювати для його розвитку необхідні передумови.

Нагадаю про українську специфіку, запозичену у наших західних партнерів. Мова йде про оптимізацію та ухиляння від податків. Ніде правди діти – систему оподаткування треба змінювати, робити її стимулюючою. Проте аграрії, і це очевидно, несуть на собі податковий тягар зазвичай дисципліновано, оскільки від землі не втечеш.

Тривала невизначеність з перспективами утворення ринку землі примушує аграріїв бути прагматиками у боротьбі за джерела фінансування. Для збереження та розвитку свого АПК Україні доведеться пройти через непростий шлях модернізації сільськогосподарського виробництва шляхом його стрімкої автоматизації, залучення інвестицій,  передових технологій. Доцільним буде порівняння з використанням ефективних добрив та якісних кормів: зростання буде йти саме там, куди буде вкладено необхідний фінансовий ресурс.

Зрозуміло, що напередодні президентських та парламентських виборів, в умовах економічного зростання, яке практично не відчутне не так пересічним громадянином, як у інформаційному полі країни, боротьба за показники бюджету-2019 буде запеклою. Проте давайте не забувати про стратегічні потреби та національні інтереси України, якій сьогодні потрібен додатковий стимул для розвитку та основа для зміцнення позицій у світі. Досить говорити про потенціал держави, час наповнювати його реальним змістом.