Банківська таємниця у процесі верифікації: розкрити не можна заборонити

Нещодавно Міністерство фінансів оголосило про плани масштабної війни з шахраями в області соціальних виплат та ініціювало процес верифікації отримувачів державної допомоги. Одним з найбільш одіозних моментів для суспільства стало повідомлення про надання Мінфіну права на отримання інформації про банківські рахунки таких отримувачів. Та чи перевищила держава свої повноваження?

Якщо уважно почитати законодавство, то виявляється, що у деяких програмах законодавчо закріплені обмеження щодо статків громадян, які претендують на отримання соцдопомоги. Які це обмеження. Є тільки три види допомоги, пов'язані з кількістю грошових коштів на рахунках одержувача: субсидії, виплати малозабезпеченим громадянам та переселенцям. І одержувачі кожного з них повинні відповідати певним критеріям.

Так, щоб отримувати соціальні виплати, внутрішньо переміщені особи не повинні мати депозит в розмірі понад десяти прожиткових мінімумів (станом на березень це 10 740 -  13 780 грн). Громадяни, які претендують на субсидію, не повинні протягом попередніх 12 місяців робити дуже дорогі покупки або купувати земельні ділянки чи іншу нерухомість на суму понад 50 тис. грн., а малозабезпечені громадяни – на суму 13,3 тис. грн. (десять прожиткових мінімумів).

Отримати такі дані неможливо без аналізу інформації щодо банківського рахунку громадянина.

Як платник податків я хочу, щоб кошти, які я сплачую державі і які перерозподіляються, в тому числі на виплату соцдопомоги, потрапляли в руки справжніх адресатів. Впевнений, що кожен платник податків не зацікавлений за власний рахунок збагачувати нечесних на руку. Без отримання доступу до інформації про банківські рахунки та транзакції, не можливо ані гарантовано встановити майновий стан людини, ані підтвердити, що кошти дійшли саме тій людині, якій призначалися.

І тут кожен має розуміти, що якщо ти просиш матеріальну допомогу у держави, то даєш згоду на моніторинг себе в подальшому на відповідність критеріям на отримання цієї допомоги, в тому числі й банківської таємниці.

Хоч потенційна можливість розкриття банківської таємниці для проведення верифікації обурила частину суспільства, насправді, клієнти банків мають знати, що така інформація вже надається органам фінансового моніторингу, виконавчої служби. Мінфін лише доповнить перелік установ, які мають право запитувати цю інформацію у банків.

Звичайно, де є людський фактор, є й ризик порушень та зловживань. Можливість неправомірного використання персональних даних цілком справедливо може непокоїти будь-якого громадянина. Однак, для убезпечення громадян існує ряд запобіжних заходів. При роботі з даними, що містять банківську таємницю, в українському законодавстві передбачено, зокрема,  використання інформаційної системи захисту, обмеження доступу посадових осіб до даних, пряму персональну кримінальну відповідальність посадових осіб за неправомірне використання даних тощо. Тому при використанні банківської інформації у правовому полі, це не несе у собі жодних ризиків для громадян.

Тож, якщо покласти на ваги з одного боку обмежене та ситуативне розкриття банківської таємниці для ще одного державного органу, а на іншу – можливість перевірити, чи всі близько 400 млрд грн., які спрямовує держава на різні соціальні програми, надходять тим, хто цього потребує, друга чаша має суттєву перевагу. Верифікація та перевірка банківських рахунків завдасть шкоди лише шахраям, які роками обкрадали державу. Чесні ж отримувачі соціальної допомоги і не помітять перевірок, але результат зможуть відчути у своїх гаманцях, коли вивільнені кошти дозволять посилити допомогу тим, хто її потребує.