Чому нападник на Мустафу Найєма легко втік з України та чому поліція у цьому не винна

Підозрювана у нападі на Мустафу Найєма, людина, яку розшукувала поліція, вже за дві години після інциденту вилетіла з України через аеропорт "Бориспіль".

Нападника на Найема ідентифікували завдяки соцмережам, активістам та журналістам. І доки поліція Києва його оголошувала у розшук, зловмисник, чи то пак, підозрюваний, просто втік, абсолютно вільно пройшовши через службу авіаційної безпеки (САБ). Чому? Тому що система авіаційної безпеки не працює за такою схемою, як "ідентифікація зловмисників через соцмережу". А як же вона працює та в чому ж тоді проблема?

А проблема в тому, що служба авіаційної безпеки України ще на початку 90-х років була передана зі структури МВС до приватних структур, оскільки були дуже великі нарікання на роботу тогочасної міліції. Та й не вписувалася тоді міліція зі своїми застарілими методами в прогресивну структуру авіації.

Але разом із цією "реформою" Україна отримала дуже велику проблему. Вона виражається, зокрема, не в тому, що нинішня САБ в Україні здійснюється у приватний спосіб, із задіянням приватних структур. А в тому, що ця приватна структура НЕ МАЄ ЖОДНОГО ДОСТУПУ до баз даних та облікових розшуків МВС, СБУ, Прикордонслужби чи Інтерполу. Не має – від слова зовсім.

Робота нинішньої служби авіаційної безпеки здійснюється та оплачується за рахунок аеропортового збору при покупці квитків і так далі. Тобто простими людьми. І за оплачувану роботу вони мають право вимагати її якість! Що і як робить САБ – питання відкрите. Але завдання САБ в першу чергу виявляти підозрілих особистостей, потенційних чи вже реальних зловмисників. Тобто тих, хто не має права виїхати з України, а тим більше в’їздити до України.

Адже прикордонники, котрі вже після служби авіаційної безпеки проводять перевірку, можуть не випустити або не впустити до України лише тих осіб, котрі порушують законодавство України, стосовно котрих є певні рішення спецслужб, наприклад СБУ, чи за рішенням суду, і ці особи є в базі прикордонників.

Роблячи невеличкий ліричний відступ у релеватності теми, зазначу, що напередодні фіналу Ліги Чемпіонів, що відбудеться в Києві, складається взагалі непередбачувана, складна та потенційно небезпечна ситуація. Оскільки в числі вболівальників, котрі будуть приїздити до України, я переконаний, є величезна кількість людей, які є в базах того ж таки Інтерполу, в місцевих базах правоохоронців європейських країн. Це футбольні фанати-хулігани, котрі є так званими "небажаними елементами" для перетину кордону, оскільки несуть потенційну небезпеку правопорядку. Але їм не заборонено перетинати кордон України, оскільки немає постанови суду чи рішення СБУ.

Якщо, наприклад, взяти таку країну, як Ізраїль, котра теж фактично знаходиться в стані війни, то там існують потужні та жорсткі умови авіаційної безпеки. І таких "небажаних візитерів" миттєво ідентифікують в аеропортах, вимагаючи надати всю детальну інформацію про те, де вони проживатимуть, які місця чи футбольні матчі планують відвідати і таке інше. І ця інформація передається до правоохоронних органів.

А в Україні? В Україні все набагато складніше. Точніше – простіше. От, до речі, у мене є інформація, що останнім часом СБУ часто проводить так звані ситуативні експерименти. Якщо коротко, то співробітники спецслужб перевіряють надійність служби авіаційної безпеки, проносячи в аеропортах до літаків вибухівку. 

Так от: лише в аеропортах Борисполя та Харкова співробітники САБ виявляють цю вибухівку, та й то – лише у 50% (!!!) випадків. У решті аеропортів – відсоток такого виявлення дорівнює нулю. Уявляєте? Із понад десятка українських аеропортів, майже всі – це просто "канали для терористів".

Тобто владі нарешті треба зрозуміти, шо наші громадяни, котрі сідають у літак, можуть лише сподіватися на Господа, оскільки про безпеку мова не йде.

Повертаючись до початку допису. Те, що підозрюваний у побитті Найема вільно втік з України – це лакмусовий папірець ситуації з безпекою в аеропортах та повна її невідповідність до авіабезпеки, яка існує у тій таки Європі чи США.

У світі існують жорсткі правила авіаційної безпеки в аеропортах. Навіть якщо там працюють приватні охоронні структури,  то вони дуже тісно співпрацюють із правоохоронними органами. Настільки тісно, що навіть інколи взаємодія відбувається швидше, аніж між підрозділами правоохоронних органів.

У США, наприклад,  працює система розпізнавання обличь служби авіаційної безпеки, яка має взаємодію не лише з поліцією, а й ФБР та ЦРУ. І якщо хтось із правопорушників намагається покинути США чи в’їхати на територію, то шансів у нього немає. До речі, структури авіабезпеки у США, у переважній кількості аеропортів, теж приватні.

Чи варто казати, що в Україні такої системи не існує навіть у "Борисполі"?

Та що там розпізнавання обличь. А кругові сканери? Де ви їх бачили в українських аеропортах? Я веду до того, що вся система авіаційної безпеки за роки перебування у приватному секторі просто застаріла, як морально, так і технологічно. Звичайно, на новітнє обладнання для САБ потрібні кошти, інвестиції, зміна законодавства.

Питання ж не у системі біометричного контролю, що зараз працює. Адже вона працює стосовно тих, хто вже є в базі "заборони" у прикордонників. Але ж є маса людей, котрі знаходяться під так званою "жовтою карткою та можуть бути потенційно небезпечними для правопорядку.

Та й справа, зрештою, не в Найємі. Адже будь-хто з простих громадян може потрапити в таку ситуацію. Це через те, що Мустафа Найєм народний депутат та відомий журналіст – інцидент отримав резонанс. А 99,9% схожих випадків просто не афішуються.

І тому, коли сьогодні лунають закиди, що, мовляв, правоохоронці такі-сякі, проґавили зловмисника, випустили з країни, то питання, в першу чергу, особливо нардепові, треба задавати самому собі та своїм колегам по парламенту. Адже в Україні досі навіть НЕ ІСНУЄ Закону про аеропорти. А питання авіаційної безпеки – це одне з перших, що має бути прописано в цьому законі. Оскільки за існуючої моделі звинувачувати правоохоронців просто безглуздо. Доки вони шукали зловмисника та ідентифікували його через соцмережі, той залишив Україну, а служба авіабезпеки просто випустила його, банально не знаючи, хто він такий.

Нинішня система авіабезпеки, яка, повторюю та наголошую, – не має доступу до жодної з баз правоохоронців, оскільки за законом, як приватна структура не має на це права, – це не просто анахронізм. В умовах фактичної війни в Україні цю систему необхідно докорінно змінювати. І не просто змінювати, а й значно покращувати у кілька разів по відношенню до сьогодення, в тому числі й матеріально, оснащуючи новітніми високотехнологічними системами. Можливо, знову передати до структур МВС. Адже створити нову патрульну поліцію "з нуля" – вийшло! Тому, переконаний, вийде і у системі авіабезпеки.

Переконаний, що якби заходи з авіаційної безпеки у "Борисполі" здійснювались правоохоронцями Нацполіції, то шансів у нападника на Найема втекти майже не було б.