Владимир Шульга

Проректор Харьковского национального университета внутренних дел, доктор исторических наук

"Ковер-самолет" с вертикальным взлетом (укр)

14 сентября, 13:09

Спостерігаю ситуацію: хлопчик, років 10-11, вислухавши казку про Аладіна та чарівний килим, не відриваючись від смартфону, задає татові резонні запитання: "А якщо килим порветься і його залатати, то він злетить? А в нього є вертикальний зліт, чи йому треба розігнатись? А скільки він людей може підняти і взяти вантажу? А якщо зустрічний вітер – то він полетить?"

Реклама

Дивуюсь, звідки у хлопчини такі питання про аеродинаміку та вантажопідйомність казкового "літального апарату". А потім зрозумів, що хлопчина грає в якусь гру, використовуючи літаки, які у грі максимально наближені до реалій – вантаж, зліт/посадка, і так далі.

Намагаюся завести розмову з цим юним знавцем авіації. Питаю, що за гра, що в ній ще є із авіаційних даностей. Виявляється, що розробники гри потурбувалися про те, щоб "юзери", граючи від особи якогось пілота, тримали "в голові" не лише такі речі, як вітер при злеті чи посадці і вага вантажу (озброєння) при наборі швидкості. Там ще й змодельовані моменти погіршення керованості та небезпеки тангажу під час перевантажень, що може відчувати пілот.

І чим далі я спілкувався з хлопчиною, тим більше мені спадало на думку, що такі ігри сьогодні – це повноцінний симулятор польотів для майбутніх пілотів. А якщо їх "загнати" у шолом віртуальної реальності, то бачитимеш та чутимеш все, що коїться в кабіні умовного літака та навколо, хіба що не відчуватимеш фізично. І такі речі мали б виховувати у підростаючого покоління любов до авіації вже безпосередньо у "практичному розрізі".

Мені згадалися "старовинні", якщо вже говорити відверто, симулятори для навчання пілотів – кабіна літака, де на екрані, яким слугують передні вітрові "фонарі" кабіни, виводиться злітна смуга, і пілот смикає за важелі та натискає кнопки, підіймаючи машину у повітря та саджаючи її. Звісно, є більш чуттєві симулятори, які фізично відтворюють навіть "повітряні ями" та нахил корпусу літака. Проте все рівно не полишає відчуття гри. І тривалість практичних навчань у таких симуляторах для пілотів ще донедавна була куди менша, аніж кількість годин, які "налітає" хлопчина у своїй грі на смартфоні чи вдома на потужному комп’ютері.

Реклама

Проте відмінності не лише в цьому. А в тому, що дітлахи чи підлітки, граючи в пілотів, розуміють (і це факт), що навряд чи колись стануть справжніми авіаторами. Чому? Та все тому ж, що мрія стати льотчиком все ще залишається мрією в Україні. Не буду перераховувати всі причини та обставини, чому підлітки не хочуть чи не планують стати пілотами. Але найголовніша серед них та, що молоде покоління не бачить, де можна реалізувати свої знання та влаштуватися на роботу після того, як вивчишся на пілота.

Звісно, сьогодні йде певне відновлення. Принаймні навчання пілотів дещо ожило завдяки тому, що була створена авіаційна система МВС і ця система потребує фахових авіаторів в усіх напрямках. І звісно, профільні виші пропонують молоді опанувати ці професії і згодом реалізувати себе – якщо не в системі МВС, то в цивільній авіації. І до кінця року наші курсанти матимуть змогу проходити навчання на симуляторі польотів гелікоптера Airbus Н225, що буде поставлено згідно з контрактом на закупку вертольотів.

Але авіапідрозділи системи МВС – це лише краплина, порівняно з тією розгалуженою системою регіональних аеропортів, кількості літаків, пілотів та авіаційного персоналу, які були ще донедавна в Україні. Летовища існують і сьогодні, проте у вкрай занедбаному стані. Нещодавно президент Володимир Зеленський відвідав аеропорт в моїх рідних Сумах, після чого заявив, що летовище має бути відновлене. Що кошти на нього можуть знайти. Проте таке відновлення (як повідомили мені фахівці) коштує мінімум 500 мільйонів гривень, а якщо не поспіхом та з новітніми технологіями – мільярд. Де взяти такі гроші? А скільки таких аеропортів взагалі є? Та в кожному обласному центрі в ще декілька в кожній області.

В тренде
Трагедия Ан-26 под Харьковом: в Украине объявлен траур

А тепер давайте просто зробимо проекцію на ймовірне майбутнє. Тобто так, як це б могло бути.

В Україні з’являється національний авіаперевізник, який використовує вітчизняні літаки. Основні бази цього перевізника із авіапарками базуються у найбільших 10 аеропортах України, а рейси виконуються до кожного без винятку обласного центру, а згодом і до райцентрів, де летовища дозволяють приймати літаки принаймні класу Ан-26.

Реклама

Паралельно виконуються рейси за кордон, а для того, щоб виконувати рейси в Україну, закордонні лоукостери зобов’язані обслуговуватись на українських летовищах українським персоналом та мати у екіпажах принаймні одного українця на рейс.

Проеціювати далі? Думаю вистачить для того, щоб молодь зрозуміла: бути авіатором – то престижно у всіх відношеннях!

Чи все вищеописане є мрією та маячнею? Щоб дати відповідь, то спитайте самі себе: а настільки реально те, що сьогоднішні 10-річні дітлахи, бавлячись, виграють повітряні бої в іграх, враховуючи всі абсолютно реальні технічні параметри літаків та умови польотів.

До речі. Є непоганий голівудський фільм про підлітків, котрих готують до війни в умовах високотехнологічної гри. Фільм називається "Гра Ендера". Відкинувши сюжетність війни, просто скажу – сучасні діти вчяться дорослому життю саме завдяки високотехнологічним забавкам. Про плюси та мінуси наразі не підніматимемо питання. Але те, що сьогодні це даність і її треба використовувати – це факт.

Подпишись на наш telegram

Только самое важное и интересное

Подписаться

Реклама

Читайте Segodnya.ua в Google News

Реклама

Новости партнеров

Загрузка...

Новости партнеров

Загрузка...
загрузка...

Мы обновили правила сбора и хранения персональных данных

Вы можете ознакомиться c изменениямы в политике конфиденциальности. Нажимая накнопку «Принять» или продолжая пользоваться сайтом, вы соглашаетесь с обновленными правилами и даете разрешение на использование файлов cookie.

Принять