Курятник з очерету, зате защіпка з "нержавійки", або Чому високі технології не використовують в Україні

Епіграфом до сьогоднішнього допису хотілося б обрати слова великого Кобзаря:

"Учітеся, брати мої! Думайте, читайте!

І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь!"

От скажу вам, друзі, відверто: починаєш читати новини про технології в Україні, і бачиш ледь не суцільну "перемогу". Тут тобі і дрони, і новітні пристрої для військових, й Е-декларації до купи з майже запровадженим електронним урядом, і … Та ще бозна що, встигай лиш осмислювати.

Читаєш і думаєш: "Яка краса. Наша держава виходить на рівень Європи, використовує новітні технології, впроваджує, застосовує, розробляє…".

А потім виходиш на вулицю, звертаєшся до якоїсь приватної фірми… До однієї, другої, третьої… І, чесно кажучи, тетерієш. А де ж ті, бодай не найвищі, а принаймні нині розповсюджені технології у відносинах між фірмами та клієнтами?

Ну гаразд, державні органи – там все складно, і впровадження високих технологій там в черзі після подолання корупції, бюрократії, та ще чогось…. Але ж приватні компанії? Невже їм подобається паперова тяганина, довідки, квитанції, доручення, та багато іншого непотребу, який давно в цивілізованому світі замінив спеціальний софт для управління відносинами з клієнтами – CRM-система.

Себто система, яка призначена для автоматизації стратегій взаємодії з замовниками (клієнтами), зокрема для підвищення рівня продажів, оптимізації маркетингу і поліпшення обслуговування клієнтів шляхом збереження інформації про клієнтів і історію взаємин з ними, встановлення і поліпшення бізнес-процесів і подальшого аналізу результатів.

Поцікавився я, скільки ж українських компаній використовують нові технології, ту ж таки CRM-систему. І знайшов відповідь. Виявляється, лише 6% (!!!) українських компаній користуються цією системою, а решта – спілкуються з клієнтами за старими шаблонами. Принаймні такі дані оприлюднено компанією GfK Ukraine після проведеного дослідження.

Дивина? Отож бо й воно. Але здивувало не це. Оскільки можна було б подумати, що ця система дорога, її встановлення потребує нового обладнання, а грошей на це у кризові часи не вистачає, і таке інше. Нічого подібного! Виявилося, що основна проблема у запровадженні нових технологій, не лише вищезгаданої системи, а й взагалі – це опір працівників. Саме так. Майже половина людей, котрі працюють на підприємствах та в організаціях, просто не хочуть, щоб щось змінювалось. Як то кажуть: "Приїхали!"

Звісно, куди краще (з точки зору деяких працівників) йдучи на роботу в понеділок, зайти до цілодобової "наливайки", хильнуть гарну чарку з похмілля, та почвалать до свого робочого місця, знаючи, що нічого там не змінюється, а всю роботу ти знаєш до автоматизму. Можливо я гіперболізую. Але цей фактор далеко не останній. Адже переважна більшість працівників в Україні застрягла не те, що в минулому десятилітті, а в минулому столітті!

А звідси – замкнене коло. Бізнес не розвивається, бо не оптимізується та не пристосовується до світових стандартів та новинок в технологіях. А чому не оптимізується? Бо не впроваджує нові технології. А чому не впроваджує? Бо нікому з ними працювати, знання персоналу "застарілі" і люди не хочуть навчатись. А чому знання застарілі? Бо не впроваджуються нові технології, які б навчали персонал.

Тому й маємо курятник з очерету, зате защіпку з нержавійки. Себто почали продавати товари та послуги в Європу, отримавши доступ до ринків, але саме виробництво та компанії в Україні – сильно відстають у плані науково-технічних нововведень.

Цим дописом я нікого не хочу образити. Адже кожен працює та заробляє так, як може, і так, як вміє. Проте коли оці критерії "як може та як вміє" об’єднуються у великі трудові колективи – отримуємо потужне гальмо у розвитку країни. Адже рівень наукового прогресу сьогодні вимагає працювати не "як можу та як вмію", а так, як цього вимагають новітні технології, так, як треба задля обслуговування нових засобів виробництва. А це означає постійне навчання та самовдосконалення.

Пам’ятаєте недавній мій допис про те, що буде за двадцять років із нинішньою молоддю? Нагадаю, що за прогнозами експертів, вже дуже скоро до будь-якого молодого спеціаліста будуть висувати просто космічні по нинішнім міркам вимоги. Тобто молодий спеціаліст має бути фахівців одразу у кількох сферах, а такі прості речі, як комунікація за допомогою комп’ютерної техніки, сучасних програм, вміння ними користуватися та обслуговувати на початковому рівні – навіть не обговорюються. І цей процес не те, що неминучий, він – невідворотній.

Тому дуже раджу нинішнім працівникам середнього віку не опиратися науковому прогресу, а стрімко навчатися, опановуючи нові професії, здобуваючи нові знання у релевантних до свого фаху галузях. Адже одного чудового дня роботодавці різко змінять своє ставлення до впровадження новітніх технологій, оскільки цього вимагатиме світова інтеграція. І тоді багато хто може залишитися без роботи.

Ну а щоб не завершувати на дещо негативній ноті, заспокою: наразі ще є час для самовдосконалення. Принаймні два-три роки – так точно. Існує чимало компаній, курсів та шкіл, які пропонують свої послуги для всіх, хто бажає опанувати новітні технології, що впроваджуються в бізнес-сфери. І доки в Україні ще 94% компаній працюють за старими схемами відносин з клієнтами, є час та можливість перерости себе та обігнати своїх колег у стремлінні до самовдосконалення.

Більше того, переконую вас, друзі: вивчення сучасних технологій – це не лише потрібно, а й вельми цікаво. Невже вам не хочеться розмовляти із сучасною молоддю "на рівних", їхньою мовою нових слів та понять? Невже не хочете бути частиною світового співтовариства, яке використовує новітні технології щодня і у кожному аспекті свого життя? Напевно, це і має бути потужним мотиватором!