Історія націоналізації в Україні: які уроки може винести "Приват"

В економічній теорії вважається, що націоналізація (повна або часткова) поряд з адміністративним втручанням є інструментом, за допомогою якого держава розраховує підвищити ефективність власності.

Інструмент цей дуже непростий, з високим ризиком отримання зовсім не того результату, на який спочатку розраховували. Тому в нинішніх умовах він застосовується головним чином як крайній засіб економічної політики.

Націоналізація може відбуватися в різних формах:

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Найжорсткіша з них – примусова, яку часто називають конфіскацією або реквізиція, при якій власність можуть відібрати безоплатно;

- Сама м'яка – добровільна, коли колишні власники погоджуються передати свій актив в держвласність в обмін на гроші або інші активи (як у випадку з ПриватБанком).

У сучасній історії України не було випадків, коли бізнес у його власника держава відбирала в примусовому порядку.

На практиці (і не тільки в Україні) процес націоналізації часто починається з скасування судом результатів приватизаційного конкурсу через розкриті процедурні та інші порушення, з введення (в банк) тимчасової адміністрації.

В українській сучасній історії поки не було випадків, коли бізнес у його власника держава відбирала в примусовому порядку. Випадок з трьома націоналізованими банками ("Родовід", "Київ" і Укргазбанк) – не той, в їх капітал уряд заходив під час роботи тимчасової адміністрації як звичайний інвестор.

Законодавчі та судові спроби націоналізації

У серпні 2014 р., відразу два авторські колективи парламентаріїв зареєстрували в Раді однойменні законопроекти "Про націоналізацію" (4505а і №4505а-1). До подачі цих документів термін "націоналізація" в українському законодавстві відсутній, але він там так і не з'явився, так як бидва законопроекти були відкликані в листопаді того ж р. без розгляду парламентом. Тому питання націоналізації у нас в країні так і залишається неврегульованим, хоча в багатьох країнах Заходу визнається право держави на націоналізацію. Це право підтверджено і в ряді резолюцій Генеральної асамблеї ООН.

У квітні 2015 р. Верховній Раді не вистачило голосів для прийняття закону про націоналізацію в Україні майна держави-агресора і його резидентів, внесений лідером Радикальної партії Олегом Ляшком. Як пояснив Юрій Луценко, тодішній лідер фракції БПП, яка в більшості своїй не підтримала законопроект, він носить декларативний характер і не несе серйозних наслідків для Росії.

Право держави на націоналізацію підтверджено в ряді резолюцій Генеральної асамблеї ООН.

У тому ж квітні депутати від партії Ляшка і деякі інші зареєстрували два законопроекти, спрямовані на націоналізацію майна торгових мереж АТБ і "Брусничка" за, нібито, співпрацю з сепаратистами. Обидва документи донині лежать без руху, тому що більшість депутатів розуміють їхню абсурдність.

Багато місяців тягнеться епопея зі спробою прийняти законопроект (від з'являвся вже в декількох варіантах) про націоналізацію засобів корупціонерів до рішення суду (також відомий як закон про спецконфіскації). Остання за часом невдача – відмова Ради включити до порядку денного законопроект №5142, що трапився на початку грудня. Перед голосуванням з критикою цього документа виступали представники "Батьківщини", які стверджували, що ця норма може застосовуватися до звичайних людей, які не зможуть себе захистити, а також представники "Самопомочі", які говорили, що нереформована прокуратура не повинна отримувати таких повноважень, а також що проти України буде багато позовів до Європейського суду з прав людини.

Свій внесок в процес націоналізації намагається внести і Генпрокуратура. Навесні минулого р. вона звернулася до суду з вимогою скасувати приватизацію держпакетів акцій трьох обленерго, але суд поки не підтримав цю вимогу.

Націоналізація банків

В ході фінансової кризи 2008-2009 рр. стан багатьох українських банків серйозно погіршився. Уряд тодішнього прем'єра Юлії Тимошенко прийняв рішення націоналізувати три з них.

В капітал "Родовід банку" було влито 12,35 млрд грн, з них ще довго мучилися, але 26 лютого 2016 р. банк був визнаний неплатоспроможним і переданий до Фонду гарантування вкладів, який почав його ліквідацію.

Укргазбанк був націоналізований в 2009 р. З моменту націоналізації в його капітал було внесено 9,3 млрд грн. Зараз банк знаходиться в досить пристойному стані. 25 червня 2015 р. до нього був приєднаний неплатоспроможний банк "Київ". Минулий рік Укргазбанк закінчив із прибутком в 260 млн грн. За результатами першого півріччя 2016 р. він увійшов до п'ятірки найбільших банків України за обсягом активів.

В цілому держава витратила 25 млрд грн на порятунок цих трьох банків від банкрутства.

Зараз немає однозначної думки про доцільність таких витрат. Одні експерти кажуть, що тоді було важливим зберегти довіру до банківської системи, і націоналізація допомогла цьому. І вже тільки потім побачили не тільки позитив, а й зворотний бік медалі: корупцію і непрофесіоналізм менеджменту. Через це так і не зміг піднятися "Родовід", а в Укргазбанку спочатку був притягнутий професійний менеджмент, що багато в чому визначило успіх.

"Родовід банк" рятували довго, але від банкрутства так і не захистили. Фото: malakava.if.ua

Нацбанк же в червні 2016 р. випустив звіт, в якому йдеться про те, що "рішення про націоналізацію трьох банків під час кризи 2008/2009 рр. – приклад неефективних державних рішень в сфері роботи з неплатоспроможними банками. Фіскальні витрати на порятунок банків в декілька разів перевищили можливі збитки держави від своєчасної ліквідації цих установ".

Крім того, "банки з державним капіталом є джерелом істотних системних ризиків для фінансового сектора. За час свого функціонування вони не зіграли ролі локомотива економічного зростання, а їх діяльність часто була сфокусована на кредитуванні підприємств, що знаходяться в колі бізнес-інтересів деяких політичних діячів. Розрахунок банків з державним капіталом на допомогу за рахунок бюджету створює проблему морального ризику і не стимулює до поліпшення корпоративного управління та впровадження якісного ризик-менеджменту. Як наслідок, загальна сума витрат на докапіталізацію державних банків з 2008 до 2015 рр. перевищила 74 млрд грн. У кінці січня 2016 р. уряд знову докапіталізував Ощадбанк і Укрексімбанк сукупно майже на 14,3 млрд грн", – зазначили в НБУ.

Схоже, що влада не хоче наступати на старі граблі, тому під час брифінгу 19 грудня міністр фінансів Олександр Данилюк заявив, що в плани держави не входить володіння значною частиною банківського сектора, тому планується продаж ПриватБанку після того, як він буде повністю стабілізований і почне реалізовувати стратегічний план розвитку.

Націоналізація в промисловості

За великим рахунком, прикладів націоналізації в промисловості на сьогодні всього два. Перший вдалий, другий – поки з незрозумілих результатом.

На початку своєї каденції президент Віктор Ющенко виконав передвиборчу обіцянку про перегляд підсумків приватизації найбільшого в країні меткомбінату "Криворіжсталь". Першим рішенням і уряду Юлії Тимошенко стало питання про деприватизацію "Криворіжсталі". І якщо на першому конкурсі переможець заплатив за акції комбінату 800 млн доларів, то на повторному – 4,8 млрд доларів.

"Криворіжсталь" пройшла деприватизацію. Фото: hvylya.net

Після цього на кілька років влада про комбінат практично забула, але в червні 2013 р. два депутати-комуністи зареєстрували законопроект "Про повернення в держвласність цілісного майнового комплексу ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг". Практично в той же час Господарський суд міста Києва раптово відновив провадження за поданим аж вісім років тому позовом до Фонду державного майна. Суть претензії – повернення комбінату переможцю першого приватизаційного конкурсу. Але ця активність депутатів і суду ні до чого не привела.

9 червня 2015 р., держава завершила процес націоналізації Запорізького алюмінієвого комбінату, який був відсуджені у російського холдингу "РусАл" Олега Деріпаськи. Контрольний пакет, який складає 68,01% від загальної кількості акцій, зарахований на рахунок Фонду державного майна України. Це стало можливо після того, як 11 березня Верховний суд підтвердив законність вимог про повернення державі акцій підприємства в зв'язку з невиконанням інвестором своїх зобов'язань. Судова тяжба за підприємство тривала кілька останніх років, а приватизація комбінату пройшла в 2001 р.

Мала, але теж націоналізація

Прикладів "малої" націоналізації в країні також небагато. Наприклад, Львівський апеляційний адміністративний суд 15 вересня 2016 р. прийняв рішення на користь Івано-Франковської облради у справі про націоналізацію пансіонату "Гута", який належав "Роснефти". Раніше Івано-Франківський окружний адміністративний суд прийняв рішення на користь "Роснефти", однак апеляційний скасував це рішення і закрив провадження по справі. Раніше, 27 березня 2015 р. Івано-Франківська облрада проголосувала за те, щоб пансіонат "Гута" перейшов в спільну власність громад області і використовувався як реабілітаційний центр для учасників війни на Донбасі.

25 травня 2014 р. Господарський суд Києва повернув у держвласність 135 га землі, на якій розташована колишня резиденція Віктора Януковича "Межигір'я". "Суд задовольнив два позови про скасування розпоряджень, визнання недійсним державних актів і витребування земель резиденції на користь держави", – повідомила прокуратура Київської області. Суд встановив, що територія була відчужена рішенням Вишгородської районної адміністрації, незважаючи на те, що це землі рекреаційного призначення, які належать до ведення Кабміну.

Словесна націоналізація

Ще відносно недавно за масштабну націоналізацію постійно агітували українські комуністи. Після заборони цієї партії тему несподівано підхопив в липні 2014 року тодішній Дніпропетровський губернатор Ігор Коломойський. Правда, він говорив тільки про націоналізацію деяких активів, "неправильно" приватизованих при президенті Януковичі. Його команда пізніше доповнила перелік активами, що належать оточенню колишнього президента або росіянам.

Через кілька місяців розмови про необхідність такої націоналізації стихли, а 18 грудня поточного року Ігор Коломойський повідомив, що він змушений погодитися на націоналізацію ПриватБанку.