Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Інтерв'ю з Олександром Пономарьовим: "На замовлення пісень не пишу – для мене це не ремесло"

20 листопада 2015, 09:45

Марія Рубан

Популярний український співак розповів про новий експериментальний концерт, про те, як в гуртожитку написав "Зіроньку", чому вже вісім років не презентує нові альбоми і як реагує на приписані йому романи

42-річний співак. Підготував для Палацу "Україна" програму з симфонічним оркестром, друзями-артистами та учасниками "Голосу".

42-річний співак. Підготував для Палацу "Україна" програму з симфонічним оркестром, друзями-артистами та учасниками "Голосу".

- Олександре, ви зараз щосили зайняті підготовкою свого масштабного шоу "Я люблю тебе" у Палаці "Україна" – розкажіть про нього.

- Сюрпризів буде багато! Для мене це перший концерт з великим симфонічним оркестром – я давно про це мріяв. Це буде дуже цікавий музичний експеримент – мої естрадні пісні, 50 музикантів оркестру і, як я їх називаю, госпел-хор – близько 20 вокалістів-учасників проекту "Голосу країни". Ще зі мною виступлять мої колеги – Руслана, Наташа Могилевська, Настя Каменських, Марічка Бурмака, а ведучим буде Анатолій Анатоліч. До речі, концерт можна буде побачити і по ТБ на різдвяні свята (канал "1+1").

- Останній ваш альбом датується 2007 роком. Чим викликана така довга пауза?

- Насправді у мене багато нових готових пісень – на альбому три-чотири вистачить з головою. Але сенс його видавати? Щоб був диск з коробочкою і в "Вікіпедії" строчка – мовляв, у такому-то році вийшов такий-то альбом, щоб ви могли це прочитати під час підготовки до інтерв'ю? Зараз адже їх ніхто не купує, вони нікому не потрібні. Всі пісні з'являються в інтернеті раніше, ніж виходять на дисках. У мене відчуття, що вони взагалі там з'являються в момент, коли я їх пишу (сміється).

- У вас є своя студія звукозапису "Зранку до ночі", на якій записуються багато українських зірок – Ані Лорак, Джамала, "Бумбокс"... З огляду на те, що з багатьма українськими зірками у вас дружні стосунки, буває, що вони просять записати "не в службу, а в дружбу"?

- Природно, для друзів в моїй студії пільгові умови і хороші знижки. Іноді безкоштовно пишу, якщо мені цікавий проект, але це буває рідше. Відверто кажучи, працюють серйозні люди з проханнями записатися безкоштовно не звертаються. А взагалі роботи у нас завжди багато. Днями, наприклад, записували Михайла Єфремова для проекту на "Інтері". У цьому плані життя кипить!

new_image6_106

На "Голосі країни". Подружився зі Стасом П'єхою, однак зараз артисти майже не спілкуються.

- У кожного автора є свій формат роботи – хтось пише вірші і музику в повній самоті да під келих коньяку, а хтось може і в громадському транспорті. Як це відбувається у вас?

- Можу сказати, що це не безперервний процес – я не чую постійно в голові якісь мелодії, інакше просто збожеволів би (сміється)! У мене це відбувається дуже спонтанно і непередбачувано. Приміром, я йшов одного разу влітку вранці на пляж і зрозумів, що мені в голову прийшла мелодія зі словами. Я в паніці судорожно шукав на планшеті диктофон, щоб наспівати і записати, інакше через десять хвилин просто б все забув.

Процес створення пісень складно контролювати, поставити на конвеєр. Є композитори-ремісники, які зранку сідають за інструмент, як спортсмени встають на зарядку, і складають якісь штуки, виходячи зі стандартних вдалих гармонійних сполучень. Мені ніколи ні про що не говорять імена та прізвища композиторів, які говорять, мовляв, я написав стільки-то пісень! Мені назви важливі. Приміром, мексиканка, яка написала "Бесаме Мучо", створила одну пісню за все життя, але вона стала безсмертною. Одна її композиція вагоміша за сотні інших, написані композитором-ремісником.

- А на замовлення ви пишете?

- Досі свої пісні ще нікому не віддавав. Тому, напевно, ніхто й не звертався до мене, щоб я йому щось написав. Але і я б не погодився – це не моє. Пишу те, що мені посилає Боженька, і мені це буде набагато ближче, ніж будь-кому.

1_139

Реклама

На студії. Друзям для запису робить знижки.

- А як з приводу написання музики до фільмів?

- А ось це мені дуже цікаво! Я вже навіть писав супровід до двох ТБ-фільмів. У мене також є одна поки не реалізована мрія: дуже хочу написати музику під час перегляду фільму в реальному часі, як це роблять у Голлівуді. Хочу найти оркестр, який добре вміє імпровізувати, накидати якийсь кістяк, головну мелодію, а потім, відштовхуючись від неї прямо перед екраном, писати саундтрек. Це повинен бути дуже захоплюючий проект! Сподіваюся, дуже скоро в Україні знімуть таке великобюджетне кіно, яке допоможе втілити мою мрію в реальність.

- Ви починали свою кар'єру майже відразу після розвалу СРСР – в Україні часи тоді були не з легких, тим більше для розкрутки в шоу-бізнесі. Яким вам запам'ятався цей період?

- Для початку мені потрібно було вибрати професію. У мене в рідному Хмельницькому було всього три училища – медичне, педагогічне і музичне. Знав, що медиком точно не стану: справа в тому, що як тільки у когось в сім'ї щось боліло, мама хапалася за радянську медичну енциклопедію і вишукувала нам нові болячки, чим і прищепила мені нелюбов до всього цього. Педагогом – тим більше: поведінка в школі у мене як у спортсмена була дуже поганою, так що характеристику мою не прийняли б. Залишилося музичне – туди й пішов. Після цього вступив до консерваторії, а потім поїхав на конкурс "Червона рута" в Донецьку, з чого все і почалося. Грошей у мене, природно, не було. Допомогли друзі – композитор і музикант Андрюша Шусть, який написав мені пісню, і земляк Олександр Мельник. Я виконав цю пісню на конкурсі і переміг. Моєму щастю, звичайно, не було меж! І ось, значить, повертаюся я окрилений після фуршету в готель "Шахтар" і думаю: "Ну, все! Завтра – лімузин, дівчатка, студії навперебій двері переді мною відкривають – я ж на "Руті" переміг!" А наступний кадр, який пам'ятаю – це потертий плацкартний вагон, тамбур, і ми вчотирьох з хлопцями обговорюємо майбутнє українського шоу-бізнесу (сміється).

new_image4_201

З Женею. Спільна з Оленою Мозговою дочка живе у тата.

- Перспективне початок 90-х!

- Після "Червоної рути" ми пожвавилися. Хлопці стали мені говорити: "Саня, треба щось робити, пісні записувати". А я тоді ні поезії української не вмів писати, ні музики... Я знайшов один вірш Ліни Костенко, який мене вразив, написав до нього мелодію. Але як би геніальна не була Костенко, я розумів, що мені потрібно писати щось своє, щоб я дійсно розумів, про що співаю. І ось як зараз пам'ятаю: гуртожиток у Львові на вулиці Зеленій, 96, кімната №61, засмучене чорненьке піаніно... Я сиджу і підбираю слова, як раптом ніби мені хтось в голові починає диктувати "Зіроньку". Після цього я відразу побіг до дівчат-сусідок, адже вже в перших рядках використовував слово "маринарку" і не розумів при цьому, що це означає. Виявляється, піджак! Серйозно, ніби хтось нашептав ці рядки (посміхається).

- І як же вийшло пробитися?

- Після того, як написав пісню, я придумав до неї аранжування, але розумів, що в такому вигляді її навряд чи візьмуть на радіо. Тому поїхав до Києва, до свого земляка Саші Мельника, який працював на студії звукозапису "Комора", щоб він мені допоміг. Пам'ятаю, що мій поїзд прийшов рано вранці. Я приїхав на ВДНГ, де була студія, мені залишалося почекати ще півтори години. У мене з собою був кульочок, який мені зібрала мама – варене яєчко, дбайливо загорнуте в серветочку, термос з чаєм, бутерброди... Який же я тоді відчував кайф – я їв це і уявляв, який я стану великим артистом, коли виросту, отримаю "Греммі", премію MTV (сміється). На тій студії я і записувався, і ночував – жити мені тоді в Києві було ніде, ось і перекантовувався де міг. Потихеньку розкручувався. А заробляти тоді виходило тільки на конкурсах – наприклад, на одному я виграв Гран-прі, і мені вручили $ 5 тис. Так потихеньку я і зібрав собі трохи на життя. А платні концерти почалися десь в 1996-му.

new_image3_253

Щасливий. Забирає з пологового будинку сина.

Реклама

- Розкажіть історію підбору пісні на "Євробачення-2003": тільки днями стало відомо, що ви змінили перший варіант на пісню друга Філіпа Кіркорова незадовго до конкурсу, і через це не вийшло зайняти призове місце. Чи так це було насправді?

- Не зовсім. Дійсно, я довго вибирав пісню: мені прислали близько 50 композицій з усієї Європи. Для однієї з них передбачалося, що виконувати її буду з такою собі хрипотою, як у Джо Кокера, а це абсолютно не моя манера. У цей час я якраз познайомився з Філіпом Кіркоровим, і він сказав, що його знайомий – композитор, який написав пісню Viva la Vida, з якою свого часу перемогла Дана Інтернешнл. Той автор запропонував мені свою композицію. Не скажу, що був сильно вражений, але це було найкраще з запропонованого, тому я її і вибрав. Головна моя помилка в іншому – я не додумався заспівати свою пісню. Всі знайомі-продюсери відмовляли мене від цього, мовляв, потрібно щось хитромудре, якось дивувати. Але зате я домігся головного – того, що Україна вперше в історії взяла участь у "Євробаченні".

- Після цього не виникало бажання знову взяти участь, щоб перемогти?

- У мене було всього два амбітних бажання щодо "Євробачення": щоб наша країна все-таки почала в ньому брати участь і щоб вона там колись перемогла і привезла конкурс в Україну. Обидва бажання задоволені: перша – мною, друга – Русланою. Так що їхати туди знову я не бачив сенсу.

new_image5_144

Хобі. На мотоциклі об'їздив майже всю Європу.

- На проекті "Голос країни" вам вдалося налагодити хороші відносини зі своїми колегами по суддівським кріслам – Діаною Арбеніною, Стасом П'єхою. Зараз спілкуєтеся з російськими артистами?

- Так, зі Стасом ми дійсно дуже добре подружилися і багато спілкувалися поза лаштунків. Раніше, коли він часто приїжджав до Києва, ми постійно зустрічалися в якійсь неформальній обстановці. Мені він дуже приємний, як людина, і я не побоюся назвати його другом. А зараз ми майже не спілкуємося, може, через політику – не знаю, хоча про неї ми ніколи не говорили. Так що відносини змінилися, і не тільки з ним, але і з іншими колегами з Росії.

- У пресі дуже багато різних висловлювань ваших колишніх дружин – в основному негативних. Які у вас зараз з ними стосунки?

- Ми майже не спілкуємося, на жаль. Мені ця ситуація не дуже подобається, адже я хотів би спілкуватися. Нам треба говорити хоча б з приводу наших дітей, це ж їм на благо буде, але нічого не виходить. Чому так склалося – зрозуміти не можу, адже, як мені здається, я все робив для того, щоб у нас все було добре. З Вікою (Вікторія Мартиненко, друга дружина Пономарьова. – Авт.) ми не розмовляємо взагалі, а з приводу нашого Сашки я телефоную її чоловіку – з ним я завжди знаходжу спільну мову. З оленою (Мозговою, першою дружиною. – Авт.) я теж не спілкуюся, лише чую періодично якісь привіти в інтерв'ю, 90% інформації з яких про мене – абсолютна брехня і аналізувати це не буду. Не можу і не хочу говорити погано про своїх колишніх дружин, адже з кожною з них я прожив певний відрізок часу, і кожна мені подарувала дитину – як я можу їх обумовлювати? А ось мої колишні дружини іншої думки – вони допомагають створити мені образ корисливої і самозакоханої людини (сміється). Хоча я намагаюся робити все, щоб вони так не говорили, але виходить навпаки. Приміром, з'являється новина, що я аліменти не плачу на Женю (17-річна дочка від шлюбу з Мозговою. – Авт.), коли при цьому вона живе зі мною і я дбаю про дитину. Маячня - я навіть не знаю, як на це реагувати. Я вже й обурюватися перестав.

new_image7_72

З Русланою. Скоро зустрінуться на одній сцені.

- Півроку тому одна щоденна газета написала про вас матеріал, в якому стверджувала, що ви вже чотири роки зустрічаєтеся з якоюсь Софією, і все тому, що вона вельми заможна дівчина, яка вас забезпечує. Хто ця таємнича Софія?

- Я, чесно кажучи, після тієї новини дуже потішився – ніколи не знаєш, що вигадають про тебе знову! Ні, з цією дівчиною романтичні стосунки мене не пов'язують. Хто знає, звичайно, що нас чекає в майбутньому – може, все ще переграється (усміхається). Але поки вона – просто моя хороша подруга, у мене таких багато. Мені і з працівницями студії моєї приписували романи, і підопічними "Голосу". Ось ви зараз вийдете після інтерв'ю, вас сфотографують, і все – завтра і у нас з вами буде "роман" (сміється).

- Яка ваша реакція на подібні заяви ЗМІ?

- Судитися бажання не виникало – навіщо мені цей бруд? У випадку з "коньячною спадкоємицею", як та газета назвала Софію, вони навіть свого таємничого джерела не назвали. Було б у що вплутуватися – стільки про себе начитаєшся, що просто з часом починаєш на це дивитися скептично. Приміром, одного разу прочитав новину, ніби я якійсь дівчині пропонував завести зі мною дітей. І все це на повному серйозі розтиражували, а я думаю: це ж скільки придумувати потрібно!

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...