Інтерв'ю з колишнім головним редактором "Дождя" Михайлом Зигаря: "Чув, Медведєв злий на мене через мою книгу"

Михайло Зигарь народився в Москві в 1984 році. Російський журналіст, письменник, головний редактор телеканалу "Дощ" (2010-2015). З 2000 по 2009 роки працював у видавничому домі "Коммерсант". Спеціалізувався на репортажах з гарячих точок: висвітлював війни в Іраку, Лівані, Палестині, розстріл в Андижані, заворушення в Сербії і Косово. У 2015-му випустив книгу "Вся кремлівська рать: коротка історія сучасної Росії". На основі десятків інтерв'ю співробітників Кремля і близьких до нього людей Зигарь намагався описати логіку політичного життя Росії і еволюцію Володимира Путіна в контексті відносин з Америкою, Україною та іншими країнами.

Фото: facebook.com

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Михайле, нещодавно в своєму інтерв'ю ви сказали, що заморожений конфлікт на Донбасі – це саме те, що хотів отримати Кремль. На основі чого ви зробили такий висновок?

- Як правило, я розповідаю не про свої висновки, а про те, що говорять мені мої джерела. Склалося переконання, що нинішня ситуація влаштовує обидві сторони: коли немає ні бойових дій, ні миру, коли нічого не зрозуміло. Для російської влади ця ситуація вигідна тим, що тепер є надійний і стійкий важіль тиску на Україну.

- А ваші джерела не ділилися тим, які можливі кроки обох сторін щодо Донбасу?

- Наскільки я знаю, ніяких планів немає. Ця тема перестала бути пріоритетною. Безпосередньо їй президент приділяє мало уваги. Навіть в минулому було лише тактичне реагування, так що і зараз ніякого планування немає. Десь близько року тому серед радників Кремля ходили розмови, що в Україні ось-ось станеться палацовий переворот і діюча влада буде повалена.

- За час роботи на "Дожде" і після неї політики не пропонували вам написати іміджеві книги-біографії про них?

- Ні, нікому навіть в голову не приходило звертатися до мене з усіма цими дурницями. Всі завжди бачили, що я при ділі і що мені є чим себе зайняти, що я цим захоплений, мене важко збити з пантелику і кудись перетягнути.

- Ви очолювали редколлектів "Дождя" п'ять років, за час якого траплялося чимало екстремальних ситуацій. Назвіть найбільш бурхливий день роботи на каналі.

- Це було в січні 2014 року, коли стався блокадний скандал, який став початком серйозних проблем на телеканалі. Тоді "Дождь" відключили більшість кабельних і супутникових операторів. Це був всього один день, але тоді я дійсно подумав: це кінець. Ми тоді спілкувалися з моєю колегою, яка висловила дуже точну думку, мовляв, "Дождь" вирішили знищити тому, що не можуть створити нічого такого ж хорошого. Але день цей пройшов і стало ясно, що ми можемо все побороти.

- У п'ятницю в Києві ви презентуєте свою книгу "Вся кремлівська рать". Чим будете брати українського читача?

- Ця книга про те, чому в Росії відбулося все те, що сталося за останні 20 років. З одного боку, всі знають, що траплялося в Росії і, здавалося б, кожна деталь вже вивчена і обсмоктав з усіх боків. Але причин цих подій ми не знаємо. Політичним журналістам зазвичай не вистачає часу, щоб докопатися до справжніх причин. Багато найважливіших моментів залишилися невідомими. Книга саме про це.

- Вона побудована на інсайд, розповідях людей, доступ до яких отримати дуже складно. Як ви змогли розташувати їх до того, щоб вони поділилися інформацією?

- Я дуже давно працюю журналістом, 10 років редактором, а останні п'ять років – головним редактором. Завдяки тому, що ті ЗМІ, в яких я працював, якісні, очевидно, мені вдалося створити собі репутацію: раз ЗМІ працюють чесно, значить, і їх редактор теж працює чесно. Тому багато джерел мені довіряли. Оскільки більшість розмов було в форматі off-record (спілкування при вимкненому диктофоні. – Авт.), вони не турбувалися і розповідали мені якісь речі в основному на правах анонімності. Останнім часом в Росії політичні ньюзмейкери говорять або чесно, або під запис. Так що мені довелося пожертвувати другим варіантом, щоб отримати інформацію.

- Які дзвінки або погрози надходили від ваших спікерів, а також людей, яких ви згадуєте в книзі після її публікації?

- В основному відгуки були хорошими: я навіть не очікував, що прийом у книги буде таким позитивним. Ті, хто був ображений або їм щось не сподобалося, – а я знаю, що такі є, – безпосередньо мені цього не заявляли. Якщо мені дзвонили, то говорили, що на подив все дуже точно описано. Ніяких погроз мені не надходило. І, до речі, рішення про відхід з "Дождя" я прийняв сам, а не після спілкування з кимось із героїв моєї книги. Може бути, вони мною і не задоволені, може, хтось потирає руки, але це абсолютно моє рішення.

- У своїй книзі Дмитра Медведєва ви назвали "Лже-Дмитрием". Від нього була якась реакція?

- Я не знаю, яким чином він відреагував – я з ним не спілкувався. Є дуже багато чуток. Наприклад, є версія, яку не раз висловлював головний редактор "Эха Москвы" Олексій Венедиктов, ніби Дмитро Медведєв якось образився на мене за цю книгу і був дуже злий. Частково я пов'язую з цим той факт, що мене відлучили від щорічного інтерв'ю з ним, яке я брав в ролі головного редактора "Дождя" поряд з іншими журналістами провідних телеканалів.

- Про вашу книгу дуже добре відгукувалися Борис Акунін і білоруська письменниця-нобелівський лауреат Світлана Алексієвич. А що вони говорили вам не для рецензії, а особисто?

- У нас теплі взаємини. Якісь приватні розмови передавати недобре, але все було дуже приємно і по-дружньому. Акунін мені давав різні поради, як краще займатися літературною діяльністю, – як класик початківцю колезі. І всіляко заохочував мене, говорив, що бути письменником – це справжня незалежність і дуже правильний рід занять.

- Зараз дуже популярна тема особистого життя політиків, наприклад, позашлюбних зв'язків Путіна. Чому ви не торкнулися цієї теми?

- Мені це не цікаво. Мені здається, це взагалі не відноситься до того, що описував я. Це ніяк не вплинуло на російську політику.

- Яка ваша думка з приводу гучного фільму британського телеканалу Бі-бі-сі "Таємниці багатства Путіна"?

- Це, на жаль, дуже сумний приклад, дуже віддалено має відношення до журналістики. Фільм ні про що: там немає не те, що нового, а взагалі чогось серйозного. Нічого процитувати, нема за що вхопитися, нічого використовувати як сировину.

- Чи доходять такі матеріали до середньостатистичного росіянина?

- Такі, як цей фільм Бі-бі-сі, немає. Адже якщо це не цікаво знають журналістам, то телеглядачам і поготів.