Інтерв'ю з художнім керівником театру-студії "Чорний квадрат": "Час – найцінніша валюта в світі"

Ім'я: Анатолій Неєлов

Народився: 7 листопада 1968 року в Києві

Творець київського театру-студії імпровізації "Чорний квадрат". Його називають учителем, причому не тільки в "Чорному квадраті", а й у житті. "Театр в дитинстві особливо не любив, – згадує Неєлов. – У школі нас примушували ходити в ТЮГ. Там дорослі бородаті дядьки грали підлітків, тітка за 50 грала школярку – для мене це було нерозумно і нечесно. У мене абсолютний слух на правду. Якщо актори грають фальшиво, для мене це як залізом по склу. Потім випадково опинився в театральній студії Анатолія Чиркова, де займалися Влад Троїцький, Олег Скрипка. Там я побачив, що театр може бути цікавим і живим. Вступив до університету Карпенка-Карого до режисера Віктора Кісіна. У мене була ідея створити не просто театр, а щось справжнє".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

— Анатолій Миколайович, коли людина каже: "Я не розумію театр", як думаєте, що це означає?

— Це все одно що сказати: "Я не розумію життя". Ну не розумій ... Життя і театр – тотожні поняття. Театр розуміти не потрібно – можливо, це прояв соціопатії, але не думаю, що це не заважає комусь жити. З цього приводу в нашому спектаклі "Тамара і демон" є фраза: "Подобається вам чи ні, скажу вам прямо: всі люди – психи". Чесно, мені по барабану, як людина ставиться до театру, це її проблеми. Адже що таке робота режисера? Я повинен приготувати борщ на 600 осіб, при цьому борщ буде один, але комусь в ньому мало капусти, а кому-то багато, комусь не вистачає м'яса, кому-то його багато. Тому ти не розраховуєш, що борщ сподобається всім. Головне, щоб людина, яка його з'їла, захотіла ще.

— У цьому секрет театру імпровізації?

— Імпровізація – це створення твору в момент його виконання. Неважливо, ти зараз складаєш текст на ходу або це текст, який ти граєш вже 20 років. Хороший імпровізатор взагалі не додає ні букви. Він народжує твір тут і зараз. Імпровізація – це коли актор говорить: "Я тебе не люблю" раз 20 або 200, а я думаю: нічого собі, він же говорить з глибини серця! Питання не в тому, що фраза повинна бути складена заново, питання в тому, що фраза повинна бути живою. Саме тому є дуже чіткий поділ на спектаклі академічні та живі.

— Тобто театр імпровізації – це живий театр? Якесь масло масляне…

— Давайте так. Життя і імпровізація – тотожні поняття? Ні. Імпровізація – це завжди цілеспрямований процес. У житті відсутність мети – найгірша з доль. Не можна імпровізувати, не володіючи метою.

— Але ж кожен театр прагне до такої мети!

— Імпровізація ширше, ніж театр. Люди або живуть життя, або проживають її як твір. І неважливо, що при цьому не буде написана книга, не буде знятий фільм. Реальність завжди одна і та ж, важливо ставлення до неї.

— Саме тому, запрошуючи нових акторів, ви говорите їм: "Вік не перешкода"?

— Чим старша людина, тим більше у неї життєвого досвіду, тим швидше вона навчається. Ніякий 17-річний красень не переграє Льошу Курилко. У театральних інститутах є обмеження за віком з однієї причини – щоб старпери, які ведуть заняття в Карпенка-Карого, могли впливати на молоді незміцнілі уми. Набагато цікавіше, якщо людина з двома вищими освітами мого віку хоче вчитися. Я працюю з ним в партнерстві – жодного домінування. Він знає, які дива творять багаторазове повторення і завзятість. 35-річний студент знає, що час – це єдина цінна валюта в світі. Він не буде витрачати її на сумніви. Кожна неефективна година – це мінус шматочок життя. Коли роблю вистави, задаю одне питання: чи маємо ми право забирати у глядача вечір? Коли актори намагаються відповісти, мовляв, хочу щось сказати глядачеві, я говорю: "Навіщо?! Перестань займатися собою. займися глядачем".

— Тобто ви підстроюєтеся під глядача?

— Я зобов'язаний! Ми працюємо для нього. Інакше буде так, що і молочник скаже: я буду робити молоко з сіллю, мені подобається і мені пофіг, що споживачеві не подобається. Немає глядача – немає нас, він наш господар. Мистецтво управляти глядачем – це стратегія. Спочатку ми йому покажемо щось легеньке, зі словом "секс" в назві, а потім він прийде на виставу "Вечеря в чотири руки" про Баха і Генделя.

— Однак в афішах театрів все частіше зловживають темою сексу, а в постановках з'являється все більше мату...

— Культура мату – тонке мистецтво. У мене мат в контексті, він частина структури. А мат заради мату – це бруд. Але категорична заборона на використання мату – це святенництво. І те й інше – дві сторони однієї медалі, перебір. Чи може бути мат на сцені? Так. Чи повинен? Ні. Чи може бути часто? Ні в якому разі. Чи має він право на легкі вкраплення? Звичайно. Це наша реальність. Деякі режисери помилково вважають, що це наближення до народу. Насправді це віддалення. Мат повинен бути драматургічно обгрунтований.

— А слово "секс" у заголовках?

— У нас був чудовий спектакль "Метаморфози", і він взагалі не продавався. Ми назвали його "Огризки життя, або 19 сантиметрів любові" – і народ пішов. Повний зал! У самому ж спектаклі ми не поміняли ні слова. Тепер в назві намагаємося натякнути, не використовуючи слово "секс". Наприклад, "Роздягайся, будемо говорити".

— Народ вже чекає від "Чорного квадрата" сексу, хоча його там і немає. Саме тому ви не ставите класику?

— Вона не продасться. Ми не беремо у держави жодної копійки, при цьому не тільки платимо зарплату акторам тощо, але і допомагаємо хлопцям в зоні бових дій. Зараз ось машину швидкої допомоги для солдатів купили. Бізнесом же театр назвати складно.

— Театр не вбило ні телебачення, ні кінематограф, ні інтернет. Як думаєте, чому?

— По-перше, театр – це живе спілкування. Ніяка соцмережа не дасть вам те, що дає театр безпосередньо. Це почуття спільності, коли ти сидиш з натовпом незнайомих людей і ви мислите в унісон. Коли хороший спектакль, серця 600 осіб починають битися однаково. Такого єднання на психоенергетичному рівні більше немає ніде. Тому театр матиме успіх завжди. А по-друге, хороший театр говорить про ті проблеми, які хвилюють глядача. Чехов був гостро сучасним автором. Люди, які дивилися "Чайку" або "Дядю Ваню" у МХАТі, бачили себе. Сучасний же академічний театр вихолощує цю сучасність з вистави, створюючи непотрібну проблематику сучасній людині, яка живе в іншій швидкості. Тому "Чорний квадрат" ніколи не конкурує з академічними театрами – це безглуздо і марно. Ці театри вироджуються.

— Та годі вам! Вижив ж до сих пір і нас переживе.

— Я тобі навіть більше скажу – там бувають і гарні вистави! Але там в першу чергу думають про себе, про самовираження. До того ж якщо театри від держдотацій перейдуть на самоокупність, то виживуть не всі. Часом театри ставлять класику через кризу драматургії. Адже письменників, які пишуть для театру, одиниці. Ми можемо поставити класику, якщо будемо впевнені, що вона буде мати відгук зараз. У 1990-х ставили "Сто тисяч" Карпенка-Карого – гроші, підміна, шахрайство, шахрайство. Тоді подібне було часто-густо, і спектакль мав успіх. Мені не цікаво все, що модно. Головне – коли зроблено по-справжньому, з душею, щиро і яскраво, самобутньо.

— Тобто Гамлета ставити не будете?

— Шекспір – дуже сучасний автор, "Гамлет" в "Чорному квадраті" збере аншлаги. Але я не відчуваю цієї необхідності, є інші матеріали. Навіщо мені Шекспіра ставити? Зараз включи інтернет – і подивися всі геніальні постановки "Гамлета".