Інтерв'ю з Костянтином Бронзитом: "Тугарин Змій так і залишився жити з моїм голосом"

Народився 12 квітня 1965 року в Ленінграді. Режисер анімаційного кіно, заслужений діяч мистецтв Росії, номінант на французьку премію "Сезар" (2001) і премію "Оскар" (2010), член французької та американської кіноакадемії. Відомі мультфільми: "Memento Mori", "Тук-тук", "Пустушка", "Міцний горішок", "На краю Землі", "Альоша Попович і Тугарин Змій", "Вбиральня (любовна) історія". У Костянтина є дружина і дві доньки, які дуже пишаються своїм чоловіком і татом-мультиплікатором.

Побачивши один з мультфільмів Костянтина Бронзита, хочеться переглянути всю його фільмографію. Його роботи настільки дотепні і яскраві, що зачаровують глядача будь-якого віку — навіть дорослих відірвати від екрану неможливо: адже дядькам і тіткам також іноді треба відчути себе дітьми.

— Костянтине, знаю вас як чудового карикатуриста, який перейшов із статичного малюнка до динамічних сюжетів і став мультиплікатором і режисером. З чого все почалося?

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

— Із забавного трюка, який, я думаю, кожна дитина хоча б раз пробувала робити в дитинстві. Якийсь приятель показав мені, як у блокнотику намалювати мультфільм, коли на кожній наступній сторінці вимальовується такий же малюночок, як на попередній, але з невеликою зміною. При швидкому перегортанні малюнок починає ворушитися, тобто "оживає". Це і є прообраз мультиплікації. Як і все, що пов'язано з нею, процес розмальовування сторінок досить тривалий і нудний, а вироблений кінцевий ефект хоч і сильний, але швидко проходить. Тому всі діти, спробувавши цю розвагу раз, більше до неї не повертаються. Я ж з того дня втратив спокій і сон: розмалював десятки блокнотів, забувши про приятелів, про футбол у дворі і про іншу нісенітницю. Було мені тоді шість років.

— Хто був першим глядачем таких блокнотних мультиків?

— Думаю, батьки, але точно не пам'ятаю цього. Але основною аудиторією, звичайно, стали приятелі по двору й однокласники. Захоплення викликав не сам трюк, а те, що я на 60-80 блокнотних сторінках примудрявся розповісти закінчену історію. При цьому залежності від чиєї-небудь реакції у мене точно не було: я просто по-дитячому з головою пішов у те, від чого отримував задоволення, і чиясь реакція мене мало цікавила. До десятого класу я, здається, сам для себе зрозумів, чим же все-таки хочу займатися. Тим більше, що до того моменту вже шість років відучився в дуже хорошій художній школі і вміти малювати був просто зобов'язаний.

Карикатура розвинула в мені вміння швидко винаходити.

— У вашому житті був великий "карикатурний" період. Можна сказати, що він і став таким собі містком до мультфільмів?

— У карикатурі я опинився випадково. Ніколи про такий вид мистецтва не думав. Але сталося так, що на кіностудію "Леннаучфільм", куди в цех мультиплікації я влаштувався відразу після школи, прийшов працювати молодий художник Рінат Газізов. Він показав мені свою надруковану на друкарській машинці книжку карикатур. Мене як блискавкою пробило! Я страшно позаздрив і кинувся малювати таку ж книжку. Це зайняло у мене місяць. Можете собі уявити, наскільки вона за своїм змістом була безпорадна і вторинна. Але після цього Рінат привів мене в клуб, де я познайомився з такими видатними карикатуристами, як Віктор Богорад, Олександр Сергєєв, Микола Воронцов.
Наступні років п'ять-сім творчого життя були щільно пов'язані з карикатурою. Але потім вона стала відбирати всі мої сили і час, і карикатура відійшла сама собою. Хоча, безумовно, вона розвинула моє скетчеве мислення — навчила блискавично щось вигадувати і винаходити. Але все таки режисура — інша професія. Не кожен карикатурист легко стане режисером, так само як не кожен режисер — карикатуристом.

— Чим саме ви займалися, коли влаштувалися на кіностудію "Леннаучфільм"?

— Це були застійні часи, і працівники в таких держустановах строго відповідали штатному розкладу. І якщо там було написано, що мультиплікаторів у цеху повинно бути, наприклад, 30 осіб, то цього правила ніхто не порушував. Коли я прийшов туди, цех був укомплектований, і не важливо, наскільки ти талановитий. Тому мені запропонували місце... комірника, завідувача целулоїдом, калькою, фарбами, пензликами. Мені дуже хотілося зачепитися за студію, і я погодився. Там, у коморі, власне, я і "заощадив" матеріали для свого першого хвилинного мультфільму "Карусель". Далі потрібно було сидіти і чекати, коли в цеху звільниться штатне місце мультиплікатора — хтось звільниться або піде в інший світ. Коли це сталося, я потрапив у цех на посаду асистента мультиплікатора. І ще ремарка: на "Леннаучфільмі" мультиплікація була суто допоміжна — для науково-популярних або навчальних фільмів, коли, наприклад, стрілочки рухаються, щоб показати карту бойових дій під час Великої Вітчизняної війни, або кульки по трубах бігають, позначаючи пересування газів. Але іншої мультиплікації в той час у Петербурзі взагалі не було!

"На краю землі". З такими персонажами ніяка дорога не страшна.

— За скільки часу ви виросли від завгоспа та асистента мультиплікатора до режисера?

— Від завгоспа до режисерського дебюту минув всього рік. Матеріали у мене були, ідея також. До моменту, коли я перевівся у цех мультиплікації, вже щосили малював свою "Карусель" тривалістю в одну хвилинку — вдома, потай від усіх. Це проста історія на тему того, як жаба полює за комаром, за жабою — чапля, за чаплею — мисливець, а за мисливцем — комар. На малювання цієї хвилинки пішло півроку, може, навіть більше. Адже я ще шість років паралельно з роботою щовечора ходив вчитися на вечірнє відділення Мухинського училища на факультет дизайну, щоб потім вступити на Вищі курси режисерів і сценаристів у Москві. Сьогодні можливостей "проникнути" в професію значно більше. Та й самих фільмів з тих пір нароблено ціле море — куди більше, ніж насправді хотілося б мати у власній біографії. Це мінус тієї ситуації, коли рано починаєш творчу діяльність. Тому половину своїх мультфільмів я приховую і намагаюся ніде про них не згадувати.

— На яких мультиках ви виросли? Кого вважаєте своїм учителем?

— У ранньому шкільному віці я просто з розуму сходив від "Тома і Джеррі", "Міккі Мауса". Якимось незбагненним чином по радянському телебаченню раз на тиждень показували нині вже всіма забутий мультсеріал "Майті Маус" — "Могутнє мишеня". Ось це я і дивився з очима у формі блюдець. А потім кидався нескінченно малювати цих мишей і котів. У прямому сенсі моїми вчителями були Олександр Татарський ("Пластилінова ворона", "Падав торішній сніг"), Федір Хитрук ("Вінні Пух"), Толя Прохоров — творець студії "Пілот". Були й ті, хто безпосередньо мене не вчив, але кого я також вважаю своїми вчителями — Юрій Норштейн ("Їжачок у тумані"), Едуард Назаров ("Жив-був пес"). Учитель не той, хто вчить, а той, у кого вчаться.

— Як вийшло, що ви стали режисером саги про богатирів?

— Я режисер не всієї саги, а всього лише першого фільму "Альоша Попович і Тугарин Змій". Практично кожен новий фільм робив новий режисер (по-моєму, по фільмах це дуже помітно). Як вийшло, що я зробив перший фільм? Треба було бути дурнем, щоб відмовитися, адже раніше я нічого подібного не робив! Попереду був цікавий, неоціненний досвід і експеримент над самим собою. Я люблю працювати з новим матеріалом — це одна з причин, чому всі мої фільми такі різні. До того ж історія про такого Альошу здалася мені щиро смішною і несподіваною. Не те щоб я дуже пишався цим фільмом, але все, що тоді міг зробити в тих умовах, я зробив. Скільки ще планується серій, поки ніхто не знає: ось-ось запуск піде, здається, вже сьома. Я сам скоро з рахунку зіб'юсь! Але тут нічого дивного: публіці ці фільми подобаються, і вона явно хоче бачити продовження. Бондіані нещодавно виповнилося 50 років, і сага налічує 25 фільмів. Це ціла епоха. Є до чого прагнути і "Мельниці" — студії, яка робить "Богатирів".

"Думаю, успіх саги про богатирів криється в гуморі, якого у фільмах досить багато. Вони не напружують глядача надмірним пафосом. Герої такі, які вони є — живі, з притаманними їм людськими слабостями"

— Чи є в "Богатирів" ваш улюблений персонаж?

— Я б виділив Любаву. Навіть не самого персонажа, а її голос. Дивовижне влучення у задумані типаж і темперамент! Хіба можна запідозрити, що голос належить зовсім не професійній актрисі? Це голос Лії Медведєвої, дружини одного з моїх друзів, Павла Медведєва (він, до речі, до останнього дня працював монтажером відомої телепередачі "Городок", поки проект не припинив своє існування після смерті Іллі Олєйнікова). Але мало мати відповідний голос — в кіно треба вміти з ним працювати! І у Лії це, на наше щастя, вийшло, як у професійної актриси.

— Чи були якісь складнощі при роботі з "Богатирями"?

— Для мене створення будь-якого фільму завжди було важким, зовсім не веселою, а монотонною роботою. Ще була непроста ситуація з озвученням голосу Тугарина Змія. Я записував своїм голосом чорнові фонограми за всіх персонажів одразу. Це робилося виключно для того, щоб аніматори не простоювали і фільм малювався без зупинок у той час, поки продюсери займаються кастингом. Адже акторів підбирали в режимі страшного цейтноту. Але коли робота підходила до кінця, Тугарин Змій так і залишався без голосу відповідного актора: нікого знайти не вдалося. І те, що персонаж так і залишився жити з моїм голосом, хоч і зовсім зміненим, було єдиним виходом із ситуації. Після цього я вже багато років регулярно займаюся на "Мельниці" чорновим озвучуванням персонажів для серіалів "Лунтік" і "Барбоскіни".

"Пустушка". Б'є недитячі рекорди переглядів.

— Як воно, показувати київського князя в нинішніх загострених відносинах з Україною? Чи є цензура або тиск зверху, як краще і правильніше показувати?

— Ми в цілому всі нормальні люди. І головне, у кожного з нас немає ніяких "загострених відносин з Україною"! Малюючи мультфільми, ми зовсім не думаємо про те, як змінилася ситуація в світі або що не так з нашим київським князем, так само, як з будь-яким іншим нашим персонажем. Яким герой народився, таким йому і жити. Цензури, дякувати Богу, немає. Але це також можна пояснити тим, що наш київський князь, озвучений Сергієм Маковецьким, вийшов неймовірно привабливим! Так, йому властиві багато людських слабкостей, але це те, що робить його не сухою схемою, а правдивим, живим персонажем, якого полюбили глядачі. Страшно уявити, що б це був за фільм, якби автори думали про якусь абстрактну політкоректність — вийшла б схематична агітка з холодними персонажами-функціями, що не викликають ніякого співчуття і переживання у глядача. І наш руський богатир Альоша Попович з першого ж фільму не був би таким інфантильним. Адже саме це і зробило його таким смішним і привабливим!

Ускладнилися мультісторії, але людям це дуже подобається.

— На тлі таких мегамонстрів мультиплікації, як "Піксар" і "Дісней", чим глядача бере російська анімація?

— На тлі всіх інших голлівудських гігантів російська комерційна мультиплікація не витримує ніякої конкуренції. Більшість повнометражних російських мультфільмів за останні п'ять років провалилися в прокаті. Фільми "Мельниці" — щасливий виняток із загального правила. Богатирі, як і Іван Царевич з сірим вовком, якимось дивом дійсно полюбилися глядачеві. Насмілюся припустити, що справа в гуморі, якого в цих фільмах досить багато. Вони не напружують надмірним пафосом.

— Чому мультиплікація зараз затребувана все більше?

— Думаю, мультиплікатори навчилася вирішувати дуже серйозні творчі завдання, схожі з завданнями театру, ігрового і навіть документального кіно. Ускладнилися історії, які сьогодні розказують у мультфільмах, і людям це подобається. Якщо раніше мультиплікація була лише розвагою для маленьких, то сьогодні режисери навчилися досягати високого емоційного градуса, трагічного пафосу, і глядач охоче переживає ці емоції і співпереживає персонажам, хоча всі вони вигадані й умовні. Пушкін свого часу сказав: "Над вымыслом слезами обольюсь". Це якраз про мультиплікацію.

Кадр з "Альоші". Голос Любави зачарував не тільки богатиря.

— Чи не "з'їдають" нові технології на зразок 3D теплоту старих добрих мультиків, намальованих руками? Як ви ставитеся до прогресу в мистецтві?

— Дійсно, є така дуже поширена, але помилкова думка, що сучасні комп'ютерні технології гублять душевне і живе в мультиплікації. Особливо ця думка популярна серед людей старшого віку. Я весь час намагаюся їм пояснити, що будь-які технології — це інструмент у руках художника. Раніше письменники писали гусячим пером, сьогодні вони друкують романи на ноутбуках. Невже ми будемо стверджувати, що роман "Війна і мир" великий тільки тому, що був написаний гусячим пером? Якщо ви бачите перед собою невміло намальований малюнок, ви будете звинувачувати олівець? Якщо ви бачите кострубато зроблений комп'ютерний мультфільм, будете дорікати в цьому комп'ютер? Вони тут ні при чому! Безглуздо стверджувати, що вся мальована мультиплікація чудова, душевна і пронизана теплом просто тому, що намальована руками. Я — за прогресивні технології, які можуть відкрити нові шляхи в будь-якому мистецтві.

"ВБИРАЛЬНЯ ІСТОРІЯ": номінація на "Оскар"

У 2009 році одна з короткометражок Костянтина Бронзита "Вбиральня (любовна) історія" потрапила до п'ятірки номінантів на премію "Оскар". "Думаю, що будь-який творець розуміє, що створювати і думати в цей момент про успіх просто неможливо!, — каже режисер-мультиплікатор. — Ти думаєш тільки про те, щоб те, що ти робиш, вийшло якнайкраще. Всяке буває: сьогодні і фальш може принести успіх і нагороди. Тільки ж себе не обдуриш: важливо, щоб перед самим собою не було соромно за те, що зробив. Про те, що фільм таки опинився в заповітній п'ятірці номінантів, я дізнався з телефонного дзвінка відомого американського продюсера Рона Даймонда. Він подзвонив мені відразу після оголошення мого фільму на церемонії оголошення всіх номінантів у Лос-Анжелесі. У нас була з ним давня домовленість: якщо фільм потрапить у номінанти, він тут же першим мені про це скаже по телефону. Коли на екрані мого мобільника висвітився номер, я вже все зрозумів. Звичайно, це було радісно і хвилююче — можна сказати ще купу таких же банальних слів. Просто треба розуміти, що коли я був звичайним пітерським пацаном і малював свої "мультики" на папері, то навіть не мріяв, що колись буду номінований на "Оскар"! Адже "Оскар" десь там, у них, у небожителів, а не у мене, малює в блокнотиках у комунальній квартирі на Садовій вулиці".

Рука майстра. Розкадровка: так все починалося.