Інтерв'ю з лідером групи Mad Heads Вадим Красноокий: "На гастролях дебоширимо, але телевізори не викидаємо"

Ім'я: Вадим Красноокий

Народився: 04.03.1974 в Києві (Україна)

Кар'єра: лідер гурту Mad Heads

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Український співак і актор, фронтмен української рок-групи Mad Heads.

Закінчив зварювальний факультет НТУУ "КПІ". Відразу після закінчення середньої школи створив групу Mad Heads. Автор більшості пісень групи, включаючи пісню "Велика гра" до Євро-2012. Найпопулярніші пісні – "Надія є", "А я на морі".

Знявся у фільмі "Фабрика щастя" (2007).

Примітно, що співак народився в російськомовній родині, а українську вивчив в школі. Також спілкується і пише пісні англійською мовою. Одружений, дружина Оксана – директор групи. Є 11-річний син Данило.

- Вадиме, група Mad Heads після 4-річної перерви нарешті радує слухачів новим альбомом "8". Розкажіть про цей студійник.

- Ми його записували чотири роки і спочатку планували здати ще в 2013-му, але тоді якраз почалися події на Майдані, а потім – війна... Його презентація була б недоречна: у нас адже більшість пісень веселі, позитивні, а настрої у народу були зовсім інші. Ми теж, звичайно, все це переживали і відчули, тому і в творчому плані було складно ними займатися, переписувати. Та й сидіти в студії не хотілося, адже спочатку ми були на Майдані, потім їздили в зону АТО. У результаті вперше в нашому репертуарі з'явилися пісні про війну. Ну і сам альбом тепер уже звучить зовсім інакше, ніж звучав у 2013-му.

- На підтримку альбому у вас запланований тур по 23 містам країни. Як ви вважаєте, люди вже готові ходити на концерти?

- Можливо, ще ні, але сидіти вдома теж не варіант. Всі концерти, які ми за цей час відіграли в різних місцях і умовах, кажуть, що музика людям потрібна. Коли важко, вона допомагає, збирає, перезавантажує емоційно – це я відчув на собі. Пам'ятаю, коли почалася анексія Криму, у мене був шок, а мені довелося їхати на презентацію. Там я зустрів знайомих і незнайомих людей, ми почали спілкуватися, слухати музику, і настрій повністю змінився. І я зрозумів, що це те, що повинні робити музиканти у важкий момент – своєю музикою підтримувати людей.

- Ви брали участь у подіях і Помаранчевої революції, і Майдану. Які відчуття тепер, через роки – немає розчарування?

- Пам'ятаю, після того як закінчилася Помаранчева революція, ми поїхали виступати в Прагу на великий фестиваль. Водій-чех запитав: "Які у вас настрої в Україні?". Ми відповіли, що ніби як все добре, але настає розчарування. А він відповів: "Так, після революції завжди настає розчарування. У нас таке теж було". Я відчуваю розчарування і після першої, і після другої революції. І це при тому, що особливих ілюзій у мене не було. Але ці відчуття зовсім не значать, що революції не потрібні. Звичайно, в ідеалі у суспільства має бути стабільний розвиток, а всі зміни – логічні і послідовні. Але в тій ситуації, яка склалася позаминулої зими, таки її розвиток був неминучим.

- На зорі 90-х ви починали з англомовного репертуару і невідомого українцям стилю рокабіллі. Чому перестали рухатися в цьому напрямку і перейшли на українську мову?

- Не можна сказати, що стрибок був різким – все ж це результат багаторічних трансформацій. Якби я зараз співав ті пісні, з яких ми починали, це б означало, що я ніяк не змінився. Коли ми тільки починали грати, то робили це в першу чергу для себе. У 90-х мені подобався рокабіллі, в Україні такої музики тоді не було, і я хотів, щоб моя група грала саме його. Але на певному етапі ми зіткнулися з проблемою: якщо хочемо співати англійською і бути європейськими зірками, то потрібно залишатися в Європі. А якщо ми хочемо бути в Україні, то повинні робити щось більш зрозуміле для українського слухача. І ми вирішили залишитися вдома. На наше нове звучання слухачі відгукнулися дуже швидко, зовсім скоро з'явилися хіти, та ж "Надія є", куди б ми не приїжджали, в кожному місті збиралася багатотисячна аудиторія, щоб послухати її.

- Ви пам'ятаєте, на що витратили свій перший гонорар?

- Я його отримав, коли ми з барабанщиком їхали в гості до контрабасиста на трамваї і грали у вагоні просто для себе. Ми захопилися, почали співати, а народ став збиратися навколо, і хтось сунув грошей. Ми їх намагалися віддати, а нам продовжували підкидати. Все, що нам накидали, ми пропили відразу ж своєю рок-н-рольною тусовкою. А на що ще ми могли витратити ці гроші (сміється)?

- Зараз молодь поступово відвикає від телебачення, перемикаючись на інтернет. Музканали вже не настільки популярні, як раніше. Як вважаєте, чи є зараз сенс знімати кліпи?

- Звичайно, зараз все дуже спростилося, стало більш доступним. Наприклад, я збирав записи своєї улюбленої групи Beatles на касетах, і в мене пішло кілька років, щоб скласти повне зібрання їх альбомів. Це була ціла пригода – знайти відсутнє. А зараз все це можна замовити в один клік. Мені здається, через таку доступність до всіх робіт музикантів вимоги до відео стали жорсткішими – вони повинні бути більш чіпляючими. Адже зараз не потрібно чекати півдня, поки по ТБ покажуть кліп улюбленої групи – вже досить підійти до ноутбука і в будь-який час побачити його. Тепер завдання артистів – утримати увагу глядача до кінця. І так, кліпи варто знімати, адже вони – візитна картка групи.

- Розкажіть про закулісне життя своїх гастролей – влаштовуєте дебоші в гримерках або готелях, наприклад?

- Ми дебоширимо, але по-доброму. У сусідніх номерах нас, звичайно, чути – ми голосно сміємося, в тому числі по ночах, але не робимо нічого злого. Приколюємося, але обходимося без епічних руйнувань – телевізори з вікна не викидаємо (сміється). Якось ми виступали на заході, де було бармен-шоу. Після нього бармени запросили нас до них в номер допивати залишки. Все було дуже феєрично – вони показували, як усе міксують, ефектно розливали напої по келихах. А закінчилося все тим, що троє музикантів нашої групи вирішили побороти барабанщика. Він тоді тільки прийшов у колектив, і тому ніхто не знав, що він займався дзюдо. Вони втрьох його не побороли, але зате обірвали штору, а телефон розривався від дзвінків з ресепшн через скарги постояльців сусідніх номерів.

- А в гастрольному райдері алкоголь присутній?

- Звичайно, але це не означає, що ми завжди п'ємо перед концертом. Наведу вам приміром розмову з гастрольного автобуса групи. Ми зараз плануємо всеукраїнський тур, де кожен день – це концерт в новому місті, а це дуже велике фізичне навантаження. У нас такого ще не було, і всі хлопці задумалися, як все це пережити. Один музикант говорить іншому: "Слухай, на час гастролей я не хочу пити спиртне взагалі. Як одного тебе прошу, простеж за мною". Другий йому відповідає: "Тоді плати мені за це", на що перший музикант каже: "Добре, тільки якщо я нап'юся – ти мені заплатиш неустойку" (сміється).