Станіслав Боклан: "Зіграв би сепаратиста, якби мене потім прибили"

5 листопада 2014, 10:45

Марія Рубан Марія Рубан

Актор, який зіграв головну роль в "Поводирі", розповів про те, як бореться з образом героя-коханця, як американці допомогли йому "осліпнути" на зйомках і незнайомців, що пристають в магазинах з доларами

Актора Станіслава Боклана сьогодні можна побачити в тисячах місць по всій країні: його обличчя зображено на постерах фільму Олеся Саніна "Поводир" про розстріл кобзарів у 30-х роках, який виходить в прокат 12 листопада. До цього були довгі роки роботи в київському Молодому театрі, зйомки в серіалах ("П'ять хвилин до метро", "Три сестри"), повнометражних картинах і вже гучному "Поводир". Здавалося б, саме про роль сліпого кобзаря сьогодні повинен в першу чергу говорити Боклан. Але варто було нам зателефонувати Станіславу, як він відразу сказав: "Про "Поводиря"? А давайте не про нього — я його ще сам не бачив".

Реклама

— Станіславе, як же ви, актор, який зазвичай грає в серіалах заможних героїв-коханців, переконали режисера Олеся Саніна, що зможете зіграти сліпого кобзаря? Подейкують, він вас взяв без проб...

— Так-так, без кастингів. Насправді, коли Олесь запропонував мені цю роль, я відмовився. Я все життя граю сексуально стурбованих чоловіків, бандитів усяких, негідників. Подумав: як я стосуюся цього фільму? Але Санін підійшов до мене вдруге. Каже: "Довірся мені, я знаю, що роблю". Він так переконливо це говорив, що довелося повірити. Адже це не перша наша з ним спільна робота. Ми з Саніним працювали на фільмі "Матч", де я грав бургомістра. Можливо, він встиг поспостерігати за мною там. А може, просто побачив в інтернеті фотки, де я лисий і неголений (сміється). Бог його знає, що на думці у цих режисерів.

— І як "герою-коханцю" було вживатися в образ сліпця?

— Олесь мені давав багато історичних книг про кобзарів, про ту епоху. А ще в зйомках були задіяні незрячі актори — я спостерігав, як вони себе ведуть, як сприймають світ. Крім цього, я працював в спеціальних лінзах, які зробили на замовлення в Лос-Анджелесі. Я в них дійсно ставав сліпим: не бачив нічого, так що продюсеру доводилося водити мене по знімальному майданчику. Та й чого приховувати щось: те, що я здаюся незрячим в кадрі, в чому заслуга оператора, який в потрібному ракурсі мене показує, дівчат, які гримували мене, костюмерів і так далі.

Реклама

— Вас стали помітно рідше запрошувати в російські проекти. Це якось пов'язано з патріотичним духом "поводиря"?

— Я не знімаюся там не через участь у "Поводирі", а через те, що у мене багато роботи тут і мені це цікавіше, ніж їздити в Москву і грати бізнесмена, закоханого в дівчинку. Я повинен був зніматися в одному проекті в Криму, але через всі ці події проект вирішили закрити. Як мовиться, все, що відбувається — на краще. Будемо вірити, що і це на краще, в тому числі відсутність російських проектів.

— Зараз в Росії знімають стрічку про так зване звільнення Донбасу. Змогли б ви, скажімо, зіграти сепаратиста?

— На жаль, я не можу подзвонити пану Путіну і сказати, що він не правий. Тобто я, звичайно, можу, але чи візьме він трубку? Дуже шкода, що і серед акторів стався розкол. Адже можна грати сексуального маніяка, але при цьому любити свою державу. Роль сепаратиста, говорите? Так, я міг би її зіграти. Але тільки, щоб мене, гада, в кінці прибили. Я б, звичайно, спробував своєю грою виправдати цю роль, але наші — українські війська — все одно б перемогли. А в російському проекті про звільнення ДНР — ні, не зіграв би.

— Ви працювали в театрі і знімалися в кіно і серіалах з десяток років, але популярність до вас прийшла далеко не відразу. Ніколи від цього не шкребли на душі кішки?

Реклама

— Популярність — це ви маєте на увазі, що борди з моїм обличчям по містах розвішані? (сміється). Я адже яким був, таким і залишився: ношу одяг, який купує мені дружина, і їм їжу, яку вона для мене приготувала. Я не так вже й часто буваю в поліклініках або ЖЕКах, щоб відчувати всю "сіль популярності". Насправді, ця частина життя мене найменше хвилює. Мені, навпаки, зручніше, коли в побуті я не привертаю багато уваги, коли можна спокійно на дачі сидіти з вудкою і в тебе не будуть тикати пальцем, що, мовляв, ось та людина, яку ми вчора в телеку бачили. Пам'ятаю, коли йшов серіал "П'ять хвилин до метро", а машини у мене ще не було, їздив на метро, і люди в вагоні підходили і говорили мені, який я молодець.

— І що, прямо тикають пальцем і намагаються завести душевну бесіду?

— Ну так. Ось недавно підходить до мене чоловік на вулиці і питає: "Ну, як ви там вчора досиділи, до кінця?". Я його в перший раз взагалі бачу, ніде начебто не сидів вчора. Відповідаю: "Нормально". Той розвернувся і пішов. Або, буває, вітаються, а потім вирікають: "А ні, це не він" — і йдуть. Або дівчина в вагоні метро зовсім впритул підійшла і запитала: "Я правильно зрозуміла?". Я говорю, мовляв, правильно. Вона спокійно розвернулася і пішла. А недавно людина в магазині дав $ 50 і попросив на них розписатися.

— Крім акторської діяльності, ви ще й викладали в університеті Карпенка-Карого. Чому припинили?

— Так я людина просто така: мені легше прибити, ніж навчити (сміється). Терпіння не вистачає. Ось у Саші Кобзаря (також грає в "Поводирі") я був деякий час викладачем зі сценічної майстерності. Хто знає, може, я його чомусь навчив, а може, навпаки, розучив.

Реклама

— І кому б ви, як колишній викладач, не радили йти в актори?

— Всім. Невдячна це справа. І своїм дітям я цього не бажав. Мало кому щастить — удача посміхається лише одному відсотку артистів. А я не хотів би, щоб мої діти в цей відсоток не потрапили.

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Читайте Segodnya.ua у Google News

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...
Хочеш бути в курсі останніх подій?
Підпишись на повідомлення. Показуємо тільки термінові і важливі новини.
Хочу бути в курсі
Я ще подумаю
Будь ласка, зніміть блокування повідомлень в браузері!

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти