Як криза вдарила по будинках побуту в Києві

1/14

Маса корисних справ за короткий проміжок часу. Всього за пару годин тут можна постригтися, зробити манікюр, попрати речі в пральні, заштопати улюблені колготки, вставити спиці в парасольку. А ще сфотографуватися, замовити дублікат ключів і розібратися з вічно підвисає планшетом. Під час кризи людина поспішає не в торговий центр, а в будинок побуту, тому що лагодити старе дешевше, ніж купувати нове. Криза змушує до економії. Люди все частіше приходять до висновку, що туфлі з трохи стертими підборами доцільно ремонтувати в майстерні, як у подібних випадках надходили колись наші батьки, а не викидати на смітник і поспішати в магазин за обновкою. У числі таких "прозріли" – люди з самим різним рівнем доходів.

"Зазвичай я віддавала речі своїх дітей сестрі. У неї вони молодші моїх. Але тепер я назбирала цілий пакет тісних спідниць, суконь і хочу їх віднести в ремонт, щоб доточили і розшили. Думаю, ще пару років доньки зможуть походити в цьому одязі, а я заощаджу на обновках", – розповідає киянка Світлана.

"Мій друг на пару місяців залишився без дружини, та поїхала до родичів в іншу країну. А тут трапилася оказія, і він змушений був з нагоди купити вихідний костюм. Обновка виявилася не зовсім по фігурі. Відніс костюм в будинок побуту. Там йому підшили все акуратно. Друг зауважив, що в будинку побуту ще і хімчистка є, пральня. Віддав речі попрати, почистити. Захопився так, що в квартирі не залишилося нічого брудного і поламаного. Адже раніше трохи що втратить свій первісний вигляд – викидав. Коли ж дружина повернулася – вона йому закотила сцену ревнощів, думала, що якусь господиню привів", – розповідає киянин Олександр.

У Києві залишилося не так багато справжніх будинків побуту, де перевірена десятиліттями техніка, величезні вивіски, професіонали родом з СРСР. За словами директора Департаменту промисловості та розвитку підприємництва КМДА Максима Кузьменка, сьогодні в столиці залишилося працювати чотири будинки побуту, відкриті понад півтори тисячі салонів краси та перукарень, 715 майстерень з ремонту взуття, 499 ательє, 379 хімчисток і пралень, 240 точок по ремонту мобільних, побутової техніки, електроприладів, 224 фотоательє, 223 точки по догляду за тілом, 78 майстерень з виготовлення меблів. При цьому, велика частина підприємств сфери послуг розташована в центральних районах столиці. На периферії спостерігається деяка їх нестача. Найбільший дефіцит відчувається в годинникар, килимарство, Ключник, Точильники ковзанів, реставраторів фотографій, електромонтер з ремонту та обслуговування обладнання, висококваліфікованих швачок, цирульників.

"На сьогодні недостатньо будинків побуту в тому вигляді, в якому вони розуміються. Мова йде про місце, в якому людина може отримати максимум необхідних йому послуг в одному приміщенні. Але оскільки будинки побуту сьогодні – приватні, ми не можемо вказувати підприємцям, де вони повинні відкривати свій бізнес, і в якому функціональному наповненні", – говорить Кузьменко.

У 1992 році сфера побуту була комерціалізувати. І замість ліквідованих у процесі приватизації великих об'єднань з централізованим управлінням були створені малі підприємства приватної форми власності, які разом з фізичними особами – підприємцями і складають сьогодні столичну сферу послуг. Однак, якщо на початку дев'яностих їх було по кілька в кожному районі столиці, то з часом їх низька конкурентоспроможність, відсутність грошей для утримання будівель стали основними причинами скорочення великої мережі підприємств комплексного обслуговування населення. Майже всі вони були продані, здані в оренду, або змінили за цей час свій профіль роботи. Серед останніх, в 2010 році за рішенням загальних зборів акціонерів закрився ВАТ "Будинок побуту "Оболонь". Вижили лише кілька.

1. ПАТ "Будинок побуту "Столичний", м. Київ, вул. С. Петлюри, 28;
2. ПАТ "АТ "Світанок", м. Київ, вул. Л. Толстого, 6-А;
3. ТОВ "БП" Дарничанка", м. Київ, вул. Ялтинська, 7;
4. Будинок побуту на Спаській, м. Київ, вул. Спаська, 9.

Особливу популярність будинку побуту в Радянському Союзі отримали в середині 60-х років. Тоді їх почали будувати скрізь. У 70-ті вже кожен райцентр обзавівся двоповерховим будинком побуту, в селах з'явилися комплексні приймальні пункти разом з ательє. Деякі побутові послуги селянам надавали на місці. Якщо потрібного фахівця не було, то працівники комплексного приймального пункту відправляли замовлення в райцентр.

Серед перших у Києві з'явився Будинок Побуту "Столичний". Його звели на місці приватної забудови. Спочатку заробили пральня та перукарня. Трохи пізніше в "Столичному" відкрили швейні цехи. Нині тут надають близько 70 видів послуг: чистку одягу, прання білизни, ремонт килимів, пухових виробів, виводять плями, роблять зачіски, ремонтують взуття, парасолі, ювелірні вироби, штопають, вишивають. А за останні три роки ввели кілька нових видів послуг: ремонт сучасного швейного обладнання, ремонт комп'ютерів, планшетів, оргтехніки, прокат весільного одягу, послуги з виконання дипломних робіт. З 2015 року тут збираються надавати нову послугу – розкрій одягу. Після чого клієнт зможе по вирізаним деталям сам пошити собі обновку.

"Звичайно, криза вдарила і по нас. Ми помічаємо, що клієнтів стало менше, ніж було до цього. Особливо страждають наші перукарі. У них потік впав на 40%. Менше стали замовляти і шити, купувати новий одяг, зате більше штопають, лагодять, латають, закладають дірки в уже старих речах. Змушені ми економити і на енергоресурсах. Тепер прошу колег щільно закручувати крани, вимикати світло, якщо він не потрібен. Наприклад, якщо в швейному цеху працює в цей день всього кілька столів, то і загальне світло ми не включаємо, а індивідуальні лампи освітлення. Але, незважаючи на всі труднощі, ми не підвищили розцінки на наші послуги. Вони не переглядалися вже два роки і найближчим часом піднімати ціни теж не станемо. Адже тоді і заштопати стару річ людині стане дорого. У той же час ми не можемо підняти зарплати своїм співробітникам, хоча і скорочувати нікого з них не станемо", – говорить глава правління будинку побуту "Столичний" Ірина Мариніна.

Будинок побуту в основному спирається на старі, перевірені часом кадри. Середній вік його працівників: 45-55 років. У віці до 30 років тут працює 10 чоловік, до 55 років – 77, старше 60 – 50 осіб. Час від часу на роботу в "Столичний" приходять юні випускниці училищ. Але старожили зітхають – їх усіх доводитися переучувати, та й справжньої майстерності у них обмаль. "Адже в училищах та інститутах з молоді тепер намагаються зробити універсалів – закрійників, бухгалтерів і ще трохи масажистів, а сфера побуту вимагає вузькопрофільних фахівців, які добре знають свою справу", – зітхають старожили "Столичного".

Один з найбільш завантажених нині цехів – швейний. Нудьгувати його працівницям ніколи. На вихідних до віконець приймальників ціла черга. Комусь потрібно підлатати, укоротити або перелицювати одяг, іншим – заштопати і стрілки затягнути. Криза диктує – на 80% швейний цех тепер орієнтований на ремонт виробів. Несуть усі: і потерте і рване, кофти з Катишев і Пропалену сигаретами пальто. Однак, майстрині на старість речі не звертають уваги і намагаються виконати свою роботу якісно. Роблять же це так, що місце колишньої діри вгадується насилу, та й то з вивороту.

Надія Шерстова латає чужі речі вже 47 років. І кожен раз береться за справу з посмішкою. "Це як вдихати життя, покращувати світ, робити його більш комфортним, – розмірковує жінка. – У мене ніколи не виникало думки змінити професію. Я люблю свою справу і вважаю його дуже гарним і приємним. Іноді виникають складнощі, пов'язані з тканиною. Наприклад, штопати синтетику буває важко. Натуральні ж тканини з нескладним переплетенням піддаються легко". Правда, майстриня зізнається, що вдома дозволяє все ж собі ходити в чомусь рваному, адже і відпочивати від штопання треба.

Недалеко від Надії розташоване робоче місце Людмили Морокова. Жінка ось уже 40 років затягує стрілки на колготках. Її професія називається – репассіровщіца, і вона одна така майстриня на весь Київ, запевняє сама Людмила.

"Буває, в день затягну одну пару колгот, а буває, що і встати з-за столу ніколи. Ось одна моя постійна клієнтка принесла 15 штук колгот, кожна пара з яких коштує від 300 до 600 гривень. Звичайно, я розумію, чому вона їх не викинула на звалище, а принесла мені", – розповідає майстер. Вона ж попереджає, що з затяжками колготи не бере, немає сенсу, все одно скоро знову порвуться, а от від стрілок обіцяє позбавити.

У швейному цеху кажуть, що нерідко їм на штопання одягу приносять модну дорогий одяг з бутиків. Наприклад, ту, яку покупці не дуже акуратно приміряли і, наприклад, зачепили сережкою, зробили зачіпку нігтями. Майстрині запевняють, що так латають виріб, що її можна знову виставляти на продаж за первісною ціною.

Одні з найбільш шанованих предметів у швейному цеху – старі чавунні праски, ровесники самого "Столичного". Вони великі і дуже важкі. І хоча їх вже не включають, але і в комору теж не прибирають, про всяк випадок, а раптом нова техніка підведе. Швачки запевняють, що такі праски найкращі у своєму роді – і якісно випрасувати важке виріб можуть, і відпарити заштопати край. Велика вага і високий розігрів вирівнюють матеріал відразу, без додаткових глажек.

Пишаються собою і в хімчистці на першому поверсі. Тут часто приймають одяг від так званих елітних салонів, які самотужки не можуть вивести плями з виробів. Кажуть, що весь секрет у тому, що тільки у них є потужний пятновиводітельний агрегат і місце, щоб розмістити габаритну машину.

"До нас якось прийшов один канадець. Він прибув до Києва у складі офіційної делегації та його повели в Лавру, в печери. Там він своїм макінтошем вліз у мазут. Його розпачу не було меж. І хоча він приніс свій вихідний костюм до нас в хімчистку, у нього не було особливої надії, що ми цей мазут видалимо. Але ми його шокували – впоралися!" – розповідає начальник відділу термінової хімчистки Катерина Зубченко.

Крім одежних цехів, у "Столичному" є і побутові послуги – ремонт дрібної побутової техніки, виготовлення ключів, ремонт парасольок, ювелірних виробів, біжутерії та годинників. Серед клієнтів є і завсідники. Серед них Сумська, Борисюк, Гришко, Рибчинський, Рудницька. І що примітно, за всі свої роки роботи "Столичний" ще ні з ким не судився.

Що почому
Почистити брюки – 55 грн
Почистити піджак – 75 грн.
Укоротити виріб від 50 грн
Постригтися – від 80 грн
Заштопати виріб 1 см кв. – 10 грн.

Крім того, у "Столичного" існує домовленість з Шевченківської РДА, за якою всі інваліди, які проживають в районі, обслуговуються в будинку побуту безкоштовно.

Сергій Мужко – молодий економіст і послугами будинків побуту поки не користується. Однак не виключає, що їх популярність серед міського населення буде зростати. По-перше, через кризу, який змусить дуже багатьох навчитися економити, по друге, зростає потреба людей в різних послугах, які ще не так давно викликали б сміх або здивування. "Спальні райони Києва ростуть, збільшується і кількість проживаючих у ньому людей. Будинку побуту мають потенціал. Вони можуть стати великими соціальними центрами. Але для цього їм треба дуже чуйно реагувати на потреби ринку. Наприклад, чому б не зробити в їх стінах спортивні секції, школи танців, надавати адміністративні або туристичні послуги, продавати ліки, рибок, надавати послуги по вигулу собак або кількагодинні догляду за дітьми, організувати консультації адвокатів або відкрити детективне агентство, наколоти тату. Адже це зручно, коли всі ці послуги можна отримати в одному місці", – міркує Мужко.

А КМДА нагадує, що на неякісні послуги завжди можна поскаржитися в держінспекції України з питань захисту прав споживачів. У Києві така інспекція розташована за адресою: вул. Терьохіна, 8-А (т.463-70-30; 463-70-32).