Я майже місяць переконувала чоловіка, що у мене виходить пекти смачні пиріжки, хліб, торти і хачапурі. Робила я це все заради того, щоб він в мене повірив і запропонував мені створити свій бізнес. Але поки я продовжую мріяти про глобальне, інші просто беруть і роблять. І ось здається, що взяти і почати – дуже просто, але іноді для цього потрібен життєвий поштовх.
Віталій Павленко і Любов Дроздова прекрасно змогли почати свою справу, одного разу скориставшись пропозицією. Я зустрілася з цією парою і розпитала, як їм вдається займатися основною діяльністю і паралельно готувати смачні сливові соуси.
Прослухати повне інтерв'ю з Віталієм Павленком і Любов'ю Дроздовою:
- Я знаю, що ви займаєтеся виробництвом сливових соусів "Пан Слива" і "Пані Слива". Хочу дізнатися, з чого ж все починалося, якою була передісторія розвитку вашого бізнесу?
Любов: Наша історія про те, що не було б щастя, та нещастя допомогло. Ми почали виробляти соуси, тому що в 2007 році взяли валютний кредит на житло і нам потрібно було розрахуватися з банком. А оскільки долар з 2007 року дуже зріс, а в 2014 році курс став взагалі нереальним, то ми шукали можливість додаткового доходу, крім наших основних робіт. Ми все міркували, що б нам такого зробити, щоб заробити ще грошей.
У "Сільпо" є такий проект як "Лавка традицій". В рамках його Віталік знімав на фото фермерів, виробників, їздив на зйомки по містах України. І одного разу керівник цього проекту в один прекрасний день побачив, наскільки засмучений Віталік з приводу нашої ситуації. Він сказав: "Чому ти замислюєшся, як відкласти гроші? Думай про те, як їх заробити!". І тоді він запитав у Віталіка, що він може робити. Мій чоловік розповів, що ми їздимо до батьків в село, а вони багато всього виробляють, і нам теж подобається цим займатися. Він також додав, що вміє готувати. На це його керівник запропонував спробувати приготувати щось для проекту. Так і виникла ідея готувати соуси для "Лавки традицій".
- Але для того, щоб почати, потрібен був хоча б якийсь стартовий капітал?
Віталій: Я зараз всім розказую, що для такого бізнесу можна вигадати три варіанти розвитку. Якщо багато грошей – йти на фабрику заробляти, консервуючи тисячі банок. Якщо мало грошей – зварити вдома каструлю соусу і продати його на ярмарках. І третій варіант – такий, як наш – їхати в село, там дуже багато всього, в тому числі і фруктів, які опадають з дерев, і більшість людей їх не встигають фізично зібрати і переробити.
Нам дійсно пощастило, але немає нічого неможливого
Любов: А Віталік у нас дуже любить готувати і у нього все виходить дуже смачно. Він повністю вдома займається приготуванням. У нас на кухні стоїть величезний стіл і Віталіку за ним подобається влаштовувати кулінарні шоу для наших гостей, які люблять до нас приходити.
- Ви говорите, що вам запропонували спробувати почати свою справу. Але якби ви на той момент не працювали з одним з топових українських супермаркетів, чи був би у вас шанс вийти на виробництво і продаж своєї продукції?
Любов: Нам дійсно пощастило. Але зі свого досвіду, я розумію, що насправді не так складно зробити щось подібне, якщо є бажання. Наприклад, я зараз ходжу на курси для молодих виробників, які або хочуть щось робити, або вже роблять і хочуть продавати свою продукцію в "Крамниці традицій". Просто платиш посильні гроші, слухаєш про логістику, цікаві речі про документацію – як і що заповнювати. Прослухавши курс, ти здаєш іспит, потім у них можна продаватися, якщо продукція пройде за якістю і смаком. На курси приходять люди, які діляться своїми кейсами, і також більшість з них починали все робити на своїй кухні. Тому немає нічого неможливого. У нас вийшло трохи навпаки – не ми захотіли, а нам запропонували.
Віталій: За нас ніхто роботу не робив. Я приніс соус у баночці, всі спробували і сказали: "Ну класно, із м'ясом піде. А можеш зробити 10 тисяч банок?". Так і поїхало.
Любов: Ми спочатку хотіли робити все вдома, почали купувати промислову техніку. Наприклад, купили потужний блендер, але виявилося, що нам ніде стерилізувати 10 тисяч банок. Ми довго намагалися, а потім стало зрозуміло, що самі не зможемо переробити такий обсяг. У підсумку ми знайшли Ніжинський консервний завод і орендували у них на один день виробництво.
Нам хочеться робити те, що ми робимо найкраще
- А як зараз вирішуєте це питання?
Любов: Після досвіду роботи на Ніжинському заводі Віталік поїхав до батьків у село. Тато саме побудував новий гараж. Ось половину його Віталік і зайняв під цех, і разом з друзями його обладнав.
- Скільки років ви вже займаєтеся виробництвом соусів?
Віталій: Чотири роки. Але у нас два роки випало. Один рік був неврожай, і ми вчасно не скористалися ситуацією. А в цьому році у нас народилася донечка, тому восени не вийшло займатися бізнесом через сімейні обставини.
Ми не намагаємося гнатися за різновидами, щоб самим в них не загубитися
- Скільки видів соусів ви випускаєте сьогодні?
Любов: У нас зараз три види продукції – два соуси і мариновані сливи.
Віталій: Ми йдемо простим шляхом. Ми не намагаємося зараз гнатися за різновидами, щоб самим в них не загубитися. Нам хочеться робити те, що ми робимо найкраще. Перший соус Ткемалі, який ми робили, такий самий, як робить мама Люби. Його роблять люди в селах, вони замість кетчупу їдять м'ясо зі сливовим соусом. Коли нам запропонували розширюватися в асортименті, то ми, в свою чергу, запропонували те, що можемо робити – мариновану сливу.
- Щоб потрапити на прилавки, потрібно провести лабораторні дослідження продуктів, як ви з цим розбиралися?
Любов: З цим нам трохи допомогла наша Альона.
(Альона Токар, засновниця виробництва карамельної LOL & POP. – Ред.), а потім самі розбиралися. Просто раніше все це було не так складно. Але зараз ми вже переходимо на стандарти Євросоюзу і у нас залишився останній рік, коли з документацією для малого бізнесу все більш-менш просто. Але готувати і так потрібно в спеціальних умовах, має бути відповідне приміщення. Потім продукцію потрібно здавати на аналізи в лабораторію. Там проводиться маса різних досліджень, після чого видається сертифікат.
- Кажуть, що у нас існує безліч бюрократичних моментів, тягучки з дозволами і різними документами. Ви стикалися з цим?
Любов: Ні, ми такого на собі не відчули.
Віталій: Якщо все робити вчасно, не поспішати і заздалегідь планувати, то жодних проблем не буде.
Любов: Зараз, навпаки, все частіше стикаємося з тим, що всі процеси стають простішими. Я зараз не про соуси. Взяти, наприклад, народження дитини. Всі документи оформили за 20 хвилин в інтернеті за допомогою електронного підпису.
- Ви ставите перед собою глобальну мету в розвитку свого бізнесу?
Віталій: Знаєте, за кордоном, в європейських країнах є таке поняття, як середній клас. Там всі живуть однаково. Я хочу, щоб і у нас було якомога більше таких людей. Щоб вони могли катати собі по п'ять тисяч банок на рік, а потім продавати їх по магазинчиках свого міста або села. І щоб цього вистачало для того, щоб поїхати з сім'єю на відпочинок.
- А на які країни в цьому питанні ви рівняєтесь?
Любов: Ми рівняємося, наприклад, на Італію. Там дуже розвинені фермерські господарства і це гордість, коли сім'я щось робить дуже давно і добре. У нас такого немає, цього соромляться. У нас немає духу підприємництва. Це вже зараз стало популярним привчати дітей самостійно заробляти гроші. Я пригадую, як я, будучи дитиною, з татом і бабусею їздила на базар продавати те, що вони самі виростили. Ми тоді моторошно соромилися це робити.
Віталій: А я їду на базар в Черкасах і мені подобається продавати, допомогти дідусеві з села продати вишню. Я із задоволенням це роблю і люди у мене купують.
Любов: У Віталіка є підприємницька жилка і він ніколи не соромиться того, що робить.
- Хто займається дизайном етикеток для вашої продукції?
Любов: Першу етикетку для нас робили "Сільпо". Вона була повністю в їхньому стилі, спеціально для "Лавки традицій". А потім створили власну етикетку. Дуже талановита художниця Наталія Сулима намалювала нам двох персонажів – Пана і Пані Зливу. Дизайном, по суті, я займалася, знаходила для неї референс. Нам ці герої дуже сподобалися. Поки міняти не збираємося, тим більше, що ми маленький крафтовий виробник і не можемо витрачати багато грошей на дизайн етикетки.
- Чи підтримують вас рідні, і чи не було випадків, коли хтось намагався вас відрадити займатися виробництвом соусів?
Любов: Ніхто не відмовляв, але мало хто вірив. І досі мало хто до цього серйозно ставиться, навіть я не настільки серйозно ставлюся до своєї справи. Мені було страшно займатися власним бізнесом. Я знаю, що ходжу на роботу і там у мене є стабільність. Але в той же час, коли нам почали телефонувати люди, питати про соус, говорити, що він їм подобається і пропонувати продавати його в інших містах, то я переглянула свої страхи.
Також читайте ексклюзивне інтерв'ю з менеджером Києва, автором проекту "Шукай!" Юлією Бевзенко.
Головні теми