Лось Олена
Катерина Степаненко
редактор Щоб дізнатися, як роблять сорокаградусний напій, ми вирушили на лікеро-горілчаний завод "Хортиця". На прохідній залишили свої речі, відзвітували про всю техніку та отримали не тільки бейджи-пропуски, але і повне захисне вбрання – шапочку і халат. Біля входу несподівано побачили невелику капличку, біля якої працювали садівники. На території підприємства є садок з фонтаном, квітучими магноліями, альпійськими гірками, акуратно підстриженими деревами і навіть загоном з кроликами, яких в теплу пору виносять погрітися на сонечко. "Ми цей сад зробили, щоб самим приємно було тут перебувати. А кролики потрібні, щоб людям було розвага", – розповідає інженер-технолог Олександр Медведєв.
Територія заводу займає досить велику площу – 9,7 га. Тут є і власна котельня, щоб не залежати від постачальників енергії, і невелике тепличне господарство, де вирощують декоративні культури для саду та сезонні продукти в їдальню.
Будівництво заводу почалося в 2002 році, а вже в жовтні 2003 року він заробив. В місяць тут випускають близько 20 мільйонів пляшок. Працюють тут весь тиждень, за необхідності можуть зробити цілодобові зміни, адже у цього товару є сезонні піки продажів. Максимальне завантаження тут перед Новим роком, після зими настає невеликий спад, а до Великодня – знову сплеск.
СПИРТ: КУПУЮТЬ У ДЕРЖАВИ
Робота лікеро-горілчаного заводу починається з приймання спирту, який закуповується у держпідприємств. Продукт цей підакцизний, тому всі надходження сировини на підприємство ретельно контролюються. На території є цілодобовий податковий пост: до прибулого спиртовозу насамперед підходить податковий інспектор, який перевіряє документи і цілісність пломб. Якщо все добре, він дає дозвіл на його приймання. Вже другим до ємності зі спиртом направляється представник лабораторії: він повинен зробити тести, щоб упевнитися, що продукт належної якості.
Нещодавно на заводі почали працювати з "Пшеничною сльозою" – сортом спирту останнього покоління, який дорожче стандартного, тому що для його виробництва використовується тільки 100%-ва пшениця, а не кукурудза, як в інших сортах. Основний його плюс в тому, що в такому спирті мінімальну кількість мікродомішок, через які можуть бути неприємні наслідки (або, просто кажучи, похмілля). Сьогодні цей спирт в промислових масштабах використовується тільки ЛГЗ "Хортиця" для випуску однойменної горілки.
Після прийому спирт відправляється в сховище, яке представляє собою 10 величезних цистерн з нержавіючої сталі. Поруч з такими відчуваєш себе просто маленьким і незначним мурахою. У кожній цистерні 10 000 декалітрів (1 декалітр – 10 літрів) спирту. Одночасно на заводі може зберігатися до одного мільйона літрів сировини. Цистерни стоять на спеціальних дерев'яних брусах, щоб не допустити впливу мікроколивань грунту, які міститься в рідині. А під стелею проходять товсті трубопроводи, які відправляють спирт на подальшу роботу.
Важливу роль в зберіганні цієї сировини грає температура. Адже при нагріванні спирту змінюється його обсяг, тому навіть десята частка градуса грає роль. Тому тут продумано спеціальне кругове охолодження: в теплу пору крижана вода стікає по стінках баків, а потім збирається і використовується знову.
Цистерна спирту. Майданчик розміром з малогабаритну квартиру.
ВОДА: ФІЛЬТРИ І БАЛАНСУВАННЯ
Вода – другий найважливіший компонент при виробництві горілки. На підприємстві дві лінії підготовки води, які можуть працювати незалежно один від одного. Потужність кожної – 12 кубометрів підготовленої води в годину.
ЯК ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ. Суть підготовки – в фільтрації. На виробництві встановлено найрізноманітніші фільтри: з кварцового піску, механічний, вугільний, установка зворотного осмосу (його мембрана дуже дрібна і пропускає тільки молекули води), пом'якшувальний (забирає солі). Сьогодні для виробництва горілки тут використовують природну джерельну воду, піддаючи її мінімальної очищенню для позбавлення від механічних домішок. Для покращення смаку води сольовий склад балансують і пропускають через фільтр з шунгітом.
Величезні ємності з водою. А обслуговують їх всього 5 осіб на зміні.
Очистка води. Тут ховається кілька видів фільтрів.
ВІД СУМІШІ ДО НАПОЮ: АРОМАТИ І АНАЛІЗИ
Перше відділення, в якому починається народження горілки, – сортувальне. Спирт і вода з'єднуються тут для отримання купажу, тобто водно-спиртової суміші. Вона повинна "відпочити" 12-72 години, після чого подається на фільтрацію через вугільні колони: вона проходить знизу вгору під великим тиском, а потім ще раз фільтрується від можливих мікровугликів. Лише після цієї процедури продукт можна називати горілкою. Щоб у неї з'явився смак, в рідину додають рослинні екстракти і ароматні спирти. Добавки на заводі натуральні: і кориця, і перець, і чебрець, і вівсянка, і м'ята. Працює це так: в агрегат під назвою екстрактор завантажують добавку і заливають водно-спиртовою сумішшю. Вона настоюється, віддає спирту кращі потрібні речовини, і виходить концентрований настій, який додають в горілку.
Для виробництва ароматних спиртів використовується апарат аламбіках. У нього завантажується сировина зі спиртом і нагрівається. При високій температурі компоненти переходять в летючий стан, а після охолодження починають конденсуватися. Під час зганяння ароматного спирту співробітник повинен розділити його на фракції, обравши момент, коли йдуть кращі. Аромат горілки не повинен бути нав'язливим, але при цьому йому потрібно простежуватися не тільки в ароматі напою, але і в смаку. Після купажування напій відстоюється і проходить через фільтр, щоб позбавити його від решти в ньому мікрочастинок.
Після того як напій готовий, співробітник лабораторії робить необхідні аналізи. Після його схвалення горілка відправляється в цех розливу.
Цікаво, що на експорт (в 87 країн світу) і в українські магазини відправляється одна і та сама продукція, відмінності є лише в мові на етикетках.
Лабораторія. Всі процеси контролюють по кілька разів.
РОЗЛИВ: ПЛЯШКИ МОВ НА КАРУСЕЛІ
Як і на багатьох інших підприємствах, на заводі все автоматизовано, і людям залишається тільки контролювати весь процес. Тут дві лінії конвеєрного типу, які виробляють від 6 до 12 тисяч пляшок на годину, при необхідності швидкість можна варіювати.
Починається все з порожніх пляшок, які йдуть по "каруселі" і для початку ополаскуюються зсередини водою, щоб прибрати можливий пил. Залишок шляху ємність їде в перевернутому стані, щоб вилилася вся вода. Потім вона потрапляє на другу "карусель", де відбувається налив з так званого наливатора. Після цього тара відправляється на закупорну станцію, де на неї накручується кришечка. Потім пляшку ще раз просушують, щоб не було крапель води і етикетка клеїлась рівно. Після цього ємність готова, після чого вона потрапляє в інспекційний автомат. Тут оператор контролює якість закупорювання, щільність прилягання кришки, можливі домішки в рідині або протікання. Якщо є підозра браку, оператору досить повернути важіль, і пляшка зійде з конвеєра. Потім її ще окремо переглянуть, і якщо підозра підтвердилося, ємність знищують. До якісних же пляшок приклеюють наклейки, а також за необхідності акцизні марки (для продажу за кордон, наприклад, марки не потрібні). Щоб захиститися від фальсифікату, інформацію про дату розливу і номер пляшки наносять лазером. Мітки дублюються і на склі, і на кришечці (раніше вони наносилися за допомогою струменевого принтера, і їх було легко підробити). Після всього цього приходить черга упаковки.
Територія. Намагаються зробити її якомога затишніше.
Стрункі ряди. На визначення браку йдуть лічені секунди.
"ПЕРЕЧНИЦІ": ГОСТРА РОБОТА
Ви коли-небудь замислювалися, як червоний пекучий перець потрапляє в пляшку з горілкою? Виявляється, все не так просто, адже цей дотепник, який приїжджає з Індії, вимагає специфічної обробки. Щоб його підготувати і очистити, працівникам потрібні особливі умови. У приміщенні знаходяться невеликі скляні камери з потужними лампами і витяжками, щоб співробітниці могли готувати продукт без загрози обпектися. У ці камери дівчат пропускають руки в рукавичках. Деяким такого захисту недостатньо, і доводиться носити маску, щоб не чхати. Перчики потрібно ретельно відсортувати, адже для кожного рецепту і стилю пляшки потрібен перець свого розміру. Також спецію потрібно очистити від насіння і перегородок, потім замочити і помити.
Перцівка – один з найпопулярніших продуктів, тому перець потрібен завжди і багато. Норма в день висока 1500 перчинок з однієї працівниці – їх, до речі, тут люблячи називають перечницями. Після сортування дівчат направляють до конвеєра, де потрібно розкладати перець по пляшках в момент розливу – для цього процес спеціально уповільнюють. Трапляються і травми, особливо у новачків, які, забувши про все, можуть потягнутися рукою до очей або губ.
Крім перцівки, виробляють тут і горілку з колоском усередині (його їсти не можна, він лише для декору). Але з ним мороки набагато менше – вони просто очищаються в спеціальних ємностях.
За склом. У день кожна працівниця заготовлює по 1500 перчинок.
БОРОТЬБА ЗІ ЗВИЧКАМИ
Про своє ставлення до суперечливого питання про користь продукції лікеро-горілчаних заводів тут говорять просто: все є отрута і все є ліки, і тим або іншим його робить тільки міра. Так само і зі спиртом: якщо знати, коли зупинитися і супроводжувати відпочинок правильною закускою, проблем не буде. "У невеликих кількостях спиртне навіть корисне для здоров'я. Невеликі його дози розріджують кров, запобігають появі бляшок в судинах і інших проблем", – пояснив наш гід по підприємству, інженер-технолог Олександр Медведєв.
Парадокс в тому, що на заводі з виробництва горілки у людей немає ніякого доступу до спиртного – грубо кажучи, ніхто не може відлити собі літр-другий із загальної цистерни. Всі рідини перекачуються з інженерних систем з бака в бак, і побачити горілку своїми очима, та й то здалеку, можна максимум в розливному цеху. До того ж, ясна річ, все підприємство проглядається камерами спостереження.
Тут прийти на роботу з "залишковим алкогольним сп'янінням" не вийде ні у кого. При найменшій підозрі на перегар співробітника на прохідній перевірять алкотестером, потім відправлять до лікаря і додому. Природно, після цього накладають штраф, а день прогулу не оплачують. Права на ще одну помилку не дають – на другий раз порушника звільнять. Втім, таке трапляється рідко – люди цінують своє робоче місце. Звісно, є і поблажки – наприклад, невеликий "аромат" спиртного пробачать співробітникам, які проводять дегустації.
З іншими шкідливими звичками також борються, наприклад курити можна тільки за територією підприємства, та й то нечасто. Співробітники говорять, що відпочити з міцними напоями дозволяють собі тільки у вихідні.
Головні теми