Як помирають імперії: панування створюється і утримується військовою силою, підкупом еліт і пропагандою, а гине через гроші

Рівно 100 років тому відбувалося одне з найзначущіших подій в світовій історії – загибель Російської імперії. 15 березня 1917 року самодержець, російський імператор Микола II відрікся від престолу, і це стало стартовим сигналом до розпаду країни. Завтра на нас чекає віковий ювілей української Центральної Ради.

На цьому тлі важко не згадати інший масштабний геополітичний катаклізм, свідками якого стали наші сучасники українці середніх і старших років – крах Радянського Союзу. При цьому, цілком можливо, це не остання імперська катастрофа, яку нам довелося спостерігати поблизу. "Сегодня" розібралася, чому виникають імперії, що дозволяє їм існувати тривалий час, а також коли і чому їм приходить кінець.

ЕКСПАНСІЯ: БОРОТЬБА ЗА РЕСУРСИ І СВОЮ БЕЗПЕКУ

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"В основі створення імперії завжди знаходиться панування (лат. Imperare – "наказувати", "керувати"), – розповідає доктор історичних наук, завкафедрою історії Стародавнього світу і Середніх віків Київського нацуніверситету ім. Т. Шевченка Віктор Ставнюк. – Імперія створюється шляхом завоювань сильнішим центром своїх сусідів".

За словами Ставнюка, там, де народжуються держави, завжди відчувається певна нестача основних ресурсів.

"І в природі людської спільноти вести постійну боротьбу за володіння ними, – говорить учений. – Людська історія – це безперервна низка воєн. Дуже мало прикладів співіснування держав без спроб підпорядкування чужих ресурсів".

ВИГОДА. У прагненні до територіальної експансії держава завжди керувалося двома мотивами. Перший – економічний. Захоплюючи нові території і нав'язуючи їм свій збройний захист, правитель отримує можливість користуватися її природними багатствами і плодами праці її населення. Подібний процес, в дрібнішій його формі, багато українців відчули в першій половині 1990-х: почала формуватися система "дахів", при якій потужні злочинні угруповання брали підприємців під захист від кримінального "дріб'язку" і інших великих банд, в обмін на ресурси.

БЕЗПЕКА. Друга вагома причина розширення – прагнення забезпечити безпеку своїх кордонів. Маючи під боком потенційно небезпечного сусіда, є спокуса знищити його як військову силу і приєднати до себе як економічний ресурс. Так, багато "варварських" народів, підкорених римлянами, перед цим самі здійснювали грабіжницькі рейди на контрольовані Римом території. Як обґрунтування експансії Московського царства на схід і південь теж висувалася необхідність "захисту від татарських набігів", схожим чином приростав землями і Китай. Імперії розширювалися і завдяки перемогам над іншими імперіями. Причому протистояння гігантів могло тривати століттями, аж до відходу когось із учасників з історичної арени. Пунічні війни, боротьба Риму з Парфянським царством, постійні конфлікти Москви з Великим князівством Литовським, а після – Річчю Посполитою тощо.

Безперервні війни. Мирне співіснування було рідкістю

ПІДПОРЯДКУВАННЯ: МЕЧЕМ І МОВОЮ

"Підпорядкування може бути різним, – пояснює Віктор Ставнюк. – Можна за допомогою пропаганди нав'язати сусідньому народу вигідну собі систему цінностей. Або залучити на свою сторону його еліту. А якщо нічого не підходить, останній аргумент – війна".

ГІБРИДНІСТЬ. Розширення імперій в усі часи мало "гібридний" характер. Так, в Радянському Союзі і створений ним "соцтаборі" цементуючу роль грала комуністична ідеологія. Заглиблюючись в історію, можна згадати, як в глухі куточки Європи, заселені язичниками, спершу йшли миролюбні християнські проповідники, а вже після того, як ті звернуть досить багато місцевих жителів, з'являлися воїни для захисту єдиновірців. Місіонерство відігравало важливу роль також в створенні і зміцненні колоніальних імперій.
Те ж можна сказати і про залучення еліти. Найчастіше значна частина еліти прилеглих до імперії земель вже "автоматично" налаштована на її користь. Тут і взаємовигідна торгівля, і родинні зв'язки, і культурний вплив. Та й наочний приклад того, як шикарно живуть "кращі люди" імперії (які в реальності, враховуючи масштаби держави, просто паразитують на потужніших ресурсах). І коли виникало питання про приєднання до імперії, могло обходитися взагалі без серйозного збройного опору. Як говорив Філіп II Македонський, який об'єднав під своєю владою Греції: "Немає такої міської стіни, що її не переступив би осел, навантажений золотом".

МОВА І ЗВИЧАЇ. "Римляни завойовували свої простору і силою зброї, і силою своїх колоній. Мечем і плугом", – розповідає Віктор Ставнюк. Частина захоплених в іншого народу земель відбиралася для заснування колонії – поселення римлян. Таким чином, римляни розосереджуються спочатку по всій Італії, а потім – і по Середземномор'ю. Колонії розростаються, зв'язуються між собою дорогами і стають "скелетом" імперії, центром романізації місцевого населення. Через деякий час колишні "варвари" вже залучені до економічних процесів імперії, перейняли у завойовників мову і звичаї і вже більшою мірою почуваються римлянами, ніж представниками свого рідного племені...

"Гібридна" експансія. Спочатку йшли миролюбні проповідники

ПАДІННЯ: ЗАВЖДИ ЧЕРЕЗ ГРОШІ

"Головна закономірність для всіх імперій – вони розпадаються, – говорить професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка, доктор історичних наук Володимир Сергійчук. – Тому що створені силою, а не як об'єднання людей на основі мовної, культурної, ментальної спільності або загальної історичної пам'яті".

Питання тільки в тому, коли і за яких умов це падіння відбувається. "Логіка великих утворень, створених в результаті підпорядкуванні, слід принципом співвідношення витрат, які необхідно прикладати постійно для утримання народів в покірності, з реальним позитивним ефектом від цього, – розповідає Віктор Ставнюк. – У той момент, коли витрати перевищують ефективність, імперія втрачає розумне обґрунтування необхідності свого існування".

Імперія живе, поки вигоди її існування переважують витрати.

ВИГОДИ. Імперія існує доти, поки приносить користь значній частині об'єднаних під її покровом людей. "Сприймати римське почало як чисте насильство – неправильно, – пояснює Ставнюк. – Римська імперія принесла народам Середземномор'я величезні вигоди: відсутність внутрішніх воєн в межах кордонів, закон". Це і нові можливості для економічного розвитку – з'явився глобальний відкритий ринок. Ці риси властиві й іншим імперіям. Та ж Російська, при всій її відсталості порівняно з передовими країнами Європи, відкривала можливості активним, амбітним і талановитим представникам околиць. І хоча "соціальні ліфти" за царату працювали з гучним скрипом, але і сім'я Розумовських стала однією з найвпливовіших в імперії, і кріпак юнак Тарас Шевченко перетворився на модного в столиці живописця. Жахлива, з нашої точки зору, Монгольська імперія в період розквіту теж дала підкореним народам безпеку на всьому протязі Великого шовкового шляху і єдиний закон.

ЗАГНИВАННЯ. Але з якогось моменту недоліки імперського типу держави починають переважувати його гідності. Сила імперії – бюрократія – починає перетворюватися на слабкість, гальмує її розвиток і адаптацію до мінливого світу. Її роз'їдає корупція та рідня в верхівках, а офіційна ідеологія перетворюється на фарс, в який не вірять навіть проповідники. Застарілі закони починають працювати проти економіки. Провінції, які вчора приносили великі доходи, сьогодні вимагають величезних витрат на їх захист і підкуп місцевих еліт, які "дивляться в бік". А тут ще й зовнішньоекономічні чинники на зразок падіння світових цін на нафту. Економіка вже не в змозі генерувати надлишковий продукт, достатній для утримання величезних територій. "Слідом за економічними проблемами приходять національні, – каже Володимир Сергійчук. – Відбувається пробудження національної пам'яті у підкорених народів". Цьому сприяє і те, що в імперії в період занепаду можуть загострюватися шовіністичні настрої і посилюватися національний гніт.

Торговці. Багатіли під покровом імперії завдяки відкритому ринку

РОЗПАД: ВІДЦЕНТРОВІ СИЛИ

Урамках будь-якої імперії завжди існують політичні сили, які прагнуть до її розвалу. І тут двояку роль відіграють так звані місцеві еліти. У період розквіту імперії вони часто виступають як провідники її інтересів, але в період занепаду можуть взяти на себе роль її могильників.

ПРОВІНЦІЯ. "У Казахстані минулого року на державному рівні відзначали 150 років Аліхана Букейханова. Він на початку XX століття почав говорити, що це наші степи, і ми повинні жити за своїми законами. Він був творцем руху "Алаш" і одним з організаторів Алаш-Орди (казахського державного утворення, знищеного більшовиками 1920 року. – Ред.)", – говорить Володимир Сергійчук.

Букейханов походив із привілейованого аристократичного казахського стану торі, нащадків Чингісхана, з числа яких традиційно вибиралися казахські хани. 1906 року був заарештований як керівник киргизького політичного руху. З 1913 року виходила газета "Казах", яка заклала ідейні основи національної партії "Алаш". Тобто "самостійні" течії серед еліти Середньої Азії (як і інших національних еліт – в Польщі, Фінляндії, Прибалтиці тощо) стали проявлятися ще до того, як приреченість Російської імперії стала очевидною в ході світової війни. А військові тяготи і пов'язана з ними економічна криза (неефективні економіка і держапарат Росії не витримали військової навантаження) тільки підстьобнули ці процеси.

ПІД ВЛАДОЮ КЛАНІВ. Громадяни, які потрапляли вперше до середньоазіатських радянських республік 1970-1980 років з "європейських", не могли не звернути увагу, що знаходяться не цілком в СРСР. Тут представники місцевої влади жили і поводилися, як беї з книжок про "жахливе минуле".

"У тих місцях завжди була клановість. Якщо в цьому регіоні лідирує такий-то клан, то з нього і буде перший секретар партії. Можете змінити владу, але клан буде правити все одно", – пояснює Володимир Сергійчук.

Радянські закони на практиці діяли досить умовно: за наречених все так же брали калим, якщо ти бідний – купуй збиткову дружину. Ну або покури гашишу або опіуму – і не одружуйся... Наркотики, до речі, зверталися майже відкрито, а силовики повністю контролювалися місцевою елітою. Коли головний кадебіст, а після і генеральний секретар ЦК КПРС Юрій Андропов спробував навести там порядок, на місцях послані з центру слідчі групи КДБ зіткнулися з саботажем і неприйняттям, про що свідчать архівні документи.

У деяких регіонах Кавказу теж було чому здивуватися. Директор кафе поводився, як його господар, самовільно встановлюючи ціни, водій автобуса – як нинішній маршрутник тощо. Задовго до загибелі СРСР національні окраїни жили фактично за своїми законами, під майже безконтрольним управлінням місцевих еліт, і зараз подібне можна побачити у північного сусіда. Імперія жила, поки у центру була достатня сила для того, щоб еліти боялися, і достатньо грошей, щоб їх підкуповувати. Але, рано чи пізно, закінчуються будь-які гроші.

Л.Брежнєв в Туркменії. Вірність еліт підкріплювалася грошима

ДОКЛАЛИ РУКУ: "УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД"

Треба сказати, що інстинктивна неприязнь російських імперців до "бандерівців" має цілком певну історичну основу. Адже українці доклали свою руку і до зречення царя, і до поразки ГКЧП, після якого незабаром пішов кінець СРСР.

"У гвардійських полках було багато українців, тому що вони завжди були сумлінними служаками", – розповідає Володимир Сергійчук.

Але серед розквартированих в Петербурзі лейб-гвардійських полків був один, в складі якого українців було більше звичайного – Волинський: він вважався найдисциплінованішим, найнадійнішим, найхоробрішим. Самодержцю уявлялося, що він міг повністю покластися на нього. Але коли хвиля битв пройшла і по Волині, у солдатів вже не було колишнього бажання захищати царя. Крім того, став голосно заявляти про себе і національний фактор.

"Царська влада протягом століть стягувала до столиці найкращі українські уми і еліту, яка, незважаючи на заборони, створювала якісь свої суспільства, – говорить Володимир Сергійчук. – 1906 року в Петербурзі виходить газета "Вільна Україна". У Держдумі є українська фракція. У Петрограді – філія української соціал-демократичної партії, комітет української партії есерів. Все це впливало, в тому числі, і на солдатів".

Запасний батальйон Волинського полку відмовився виконувати наказ стріляти в мирних жителів, які вийшли на вулиці Петрограда з вимогами хліба і миру, і перейшов на сторону "заколотників".

ДЕМОКРАТИ. Відзначилися українці і на вулицях Москви 1991 року. Після того як виступили гекачепісти (19 серпня), неподаліо від Кремля зібралася група демократів, які вирішили, що треба йти до Білого дому і захищати Єльцина. Один з них – українець – приніс синьо-жовтий прапор. Під ним спочатку і йшли, потім з Мосради винесли триколор і далі йшли під двома прапорами.

Пам'ять. Волинський полк відмовився стріляти в мирних жителів