Між небом і землею: екстремали приручають повітряного змія і допомагають поліції

Українці все частіше стали займати призові місця на міжнародних змаганнях з екстремальних видів спорту. Причому нерідко ми стаємо чемпіонами або піонерами у вельми несподіваних дисциплінах.

"МОТУЗКОСТРІБІНГ". "Ось уже 10 років поспіль 31 грудня ми з друзями ходимо стрибати з мосту, – каже 50-річний Олександр Шкаликов із Запоріжжя, який понад 15 років займається роуп-джампінгом (стрибками з мотузкою). – Журналісти прозвали наше захоплення "мотузкострібінгом", але частіше називають просто тарзанкою. Назвати це видом спорту складно, тому що неможливо позначити критерії оцінки стрибків. По-моєму, перший і останній раз змагання з роуп-джампінгу намагалися провести в Криму, але на цьому все й закінчилося. Можна, звичайно, змагатися в складності об'єктів, з яких вчинено стрибок, в глибині стрибка (довжині мотузки), але все це буде суб'єктивно. Для мене тарзанка не просто спорт чи хобі, а можливість розкріпачити себе і оточуючих. Як людина, народжена в СРСР, я знаю, наскільки скутими нас зробила та система. Стрибок – це мить від прийняття рішення до його здійснення. І в цю мить перед очима проноситься все життя".

ПОЧАТОК. Мотивація стрибнути з моста з мотузкою у всіх різна. Є й ті, хто намагається таким чином подолати страх висоти, і ті, хто просто хоче ефектного фото для соцмереж. "Вперше стрибок зі скелі на мотузці піонера роуп-джампінгу, американського скелелаза і екстремала Дена Осмена, я побачив на відеокасеті у друзів ще наприкінці дев'яностих, – згадує Олександр. – Так з'явилася мрія зробити щось подібне. Тоді я підробляв промисловим альпіністом, і мені запропонували пофарбувати один з мостів Запоріжжя – саме з нього я і вирішив почати. За скажені на ті часи гроші – 25 доларів – купив еластичну мотузку. Один з моїх друзів-скелелазів погодився підстрахувати на випадок, якщо щось піде не так. У 1999-му я здійснив свій перший стрибок, і він став одним з перших не лише в Україні, але і в СНД. З того часу стрибки удосконалюються, поліпшуються кріпильні пристосування – багато з них взяті з альпіністських страхувальних пристроїв. Але не всі, наприклад, ідею бандажа на ноги мимоволі підкинули аборигени острова Пентекост в Тихому океані. Там стрибунів для виконання одного з обрядів прив'язують за ноги ліанами і зіштовхують зі спеціальною вишки. Ідея відмінна: стрибок з бандажем на ногах – самий щадний для хребта".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

ПОДОЛАННЯ СТРАХУ. "До нас люблять приїжджати молодята після загсу, – говорить ентузіаст. – Але разом стрибають не завжди: багато хто побоюється, і далеко не одні наречені. Якось приїжджали молодята з Тернополя – перед стрибком вони спеціально переодяглися в національні костюми. Ще була пара з Херсона, яка вирішила стрибнути перед вінчанням. Дуже запам'ятався випадок, коли стрибала смертельно хвора людина – це з'ясувалося вже після стрибка. Друзі, витягнувши його з лікарняної палати, вирішили піднести йому такий подарунок. У ньому після цього загорілася справжня іскра! Нерідко приходять люди, які втратили роботу – вони хочуть стрибнути, щоб позбутися від нерішучості і почати новий етап у житті".

Олександр розповів "Сегодня", що в справі роуп-джампінгу завжди є місце креативу. "Якось ми з хлопцями здійснили стрибок з велосипедом. Роззяв зібралося – можна було б влаштовувати шоу!" – Сміється він.

Перший стрибок в Україні. Здійснений ентузіастами із Запоріжжя.

Особливість. Другий раз стрибнути набагато складніше, ніж перший.

ЕКСТРІМ-СПОРТ ДЛЯ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ 

Кінець 1990-х і 2000-ті стали тріумфом для українських скелелазів: Олександр Паукаєв в 1998-му завоював срібло на Чемпіонаті Європи, а його учень Максим Стенковий привіз в Україну бронзу зі Всесвітніх Ігор зі скелелазіння. І це особливо приємно, адже скелелазіння для українців – спорт відносно новий, хоча як прикладний вид спорту визначився ще в 1947 році. "Воно розвивалося як молодший брат альпінізму, – розповідає головний суддя Федерації альпінізму і скелелазіння Запорізькій області Володимир Швець. – Цей вид спорту остаточно сформувався в 60-х роках минулого століття. До слова, прообраз скеледрому (стіни з виступами і страховкою) був радянською задумкою, яка розійшлася далеко по Європі. Цікаво, що в Союзі тренувалися групами, а от французи, наприклад, стали вправлятися поодинці і без страховки: вони висіли на кінчиках пальців, і виглядало це захоплююче. Зараз те, що практикують в скалодромах і закритих приміщеннях – повністю безпечний вид спорту, і там тренуються набагато частіше, ніж на природних скелях".

Скелелази допомагають потрапити в будинок господареві, який загубив ключі або поліції, якщо був злочин.

БЮДЖЕТНО І ГАРМОНІЙНО. "Вперше я спробував себе у скелелазінні на скелях острова Хортиця ще в 20 років, – каже 48-річний Володимир. – Ми ходили вздовж Дніпра без страховки, просто закріплювали мотузку зверху на скелю. Пізніше були прокладені маршрути, якими користуються дотепер. У цей спорт мене затягнули друзі, один з них пізніше став майстром спорту міжнародного класу. Скелелазіння – це активна фізкультура, адже працюють всі групи м'язів. Завдяки йому ти вчишся утримуватися на рельєфі, переносити вагу тіла, тримати рівновагу – робити все те, що допоможе вижити тобі і напарникам по зв'язці. Скелелазіння – інтелектуальний спорт, так як розвиває мислення і реакцію, а ще бюджетний: потрібні скелелазні туфлі від 1000 грн, зручний одяг та мішечок з магнезією, щоб руки не потіли. До речі, часто в фільмах досвідченим скелелазам в очі кидаються ляпи, коли герой тільки за допомогою рук проходить вздовж скелі. Так не буває".

Скелелази займаються своєю справою не тільки заради спортивного інтересу: вони нерідко допомагають господарям відкривати квартири через вікна, якщо ті забули ключі, або поліцейським, які не можуть потрапити в будинок, де скоєно злочин.

ЗАЛЕЖНІ ВІД ХВИЛЬ І ВІТРУ

Водні лижі стали поштовхом для появи такого екстремального виду спорту, як вейкбординг – спортсмени на спеціальній дошці пересуваються по поверхні води, тримаючись за трос, з'єднаний з катером. Техніка катання дає можливість розганятися до 40 км на годину і злітати на висоту 3-4 метри, відштовхуючись від водної поверхні. Попутно вейкбордисти виконують ряд акробатичних трюків, запозичених з серфінгу та сноубордингу. "Тусовка екстремального спорту дуже згуртована – всі один одного знають і дружать, – розповідає 35-річний спортсмен, киянин Денис Казаков. – Мене, завзятого сноубордиста, в вейкборд в 2007 році переманили друзі. Це розвага вимагає грошових вкладень: потрібні човен з потужним мотором і баластом, який їсть багато бензину, водій; одна дошка коштує від $ 200. Щоб здешевити процес, придумали їзду по канатній дорозі, обладнаній за принципом лижного підйомника. Над водою протягнуть канат, по якому їде вейкбордист, тримаючись за фал – мотузку, яка тягне його по воді замість катера. Такі канатні дороги стали дуже популярними через свою доступність і порівняно прості умови використання – на дошку стають навіть трирічні діти. Перша така канатна дорога з'явилася в Києві ще на початку нульових. Сьогодні вони є в столиці, Дніпропетровську, Одесі та Харкові. До речі, мер Києва Віталій Кличко захоплюється вейкбордом, його часто можна побачити на тренуваннях".

Щоб підтримувати рівень, вейкбордисту потрібно активно тренуватися цілий рік, а на зиму виїжджати в теплі країни. З цього виду спорту часто проводяться змагання, у тому числі і дитячі. "Є Кубок Києва, чемпіонат України та інші, – каже Денис. – У 2009 році в столиці проходив етап Чемпіонату світу. В Україні багато сильних спортсменів, які регулярно беруть участь у змаганнях світового рівня. Є у нас і особлива гордість – багаторазовий чемпіон України з вейкборду Діма Массалов".

НА ХВОСТІ У ЗМІЯ. Ще один вид водного екстриму з вітрилом – кайтсерфінг. Він являє собою катання на дошці по хвилях з кайтом – величезним крилом, так званим повітряним змієм. "Завдяки такому крилу можна ковзати по воді на вражаючій швидкості, змінюючи тягу, – розповідає Денис Казаков. – Також можна кататися по снігу. Кайтсерфінг – молодий і дуже видовищний вид водного спорту, який стрімко розвивається. Для заняття потрібні повітряний змій, дошка серфера, вітер і хвилі. Стрибки і польоти в кайтсерфінзі нескладні – практично відразу після того, як навчилася їздити по воді, людина починає "злітати". Основам спорту можна навчитися досить швидко – за 3-4 дні, але обов'язково з інструктором".

У кайтсерфінзі головну роль грає вітер, його сила і напрям. "Немає вітру – немає катань, – каже Денис. – Тому кайтити українці їздять на узбережжя Чорного та Азовського морів. Хоча іноді вітер дозволяє кататися і на невеликих водоймах, наприклад, в Київському морі. А взимку кайтери катаються по замерзлому морю на лижах і сноубордах. Вітер шукаємо скрізь: якщо на вулиці вітряно, то моя перша думка: "От би зараз покататися!". Ось чому кайтери вміють читати прогнози, знають все про погодні фронти, хмари, пориви вітру та особливості клімату в різних регіонах. Друзі завжди зі мною радяться, коли буде гарна погода".

Кайтсерфінг. Завдяки такому крилу можна ковзати по воді на вражаючій швидкості.

Вейкбордінг. Техніка катання на дошці дає можливість розганятися до 40 км/год і злітати на 3 м.

На воді. Денис Казаков долучає до кайту свого племінника.

НА ВИСОТІ: ПОЦІЛУНКИ І 10 СТРИБКІВ В ДЕНЬ

"Парашутний спорт дозволяє людині розкрити свою свободу, виразити себе, – розповідає 34-річна парашутистка з 14-річним стажем, киянка Ганна Ващенко. – У цьому спорті ти відчуваєш відразу кілька дуже різних відчуттів, особливо під час вільного падіння і пілотування (управління парашутом під час польоту. – Авт.). Взагалі парашутизм – дорогий вид спорту, пов'язаний з ризиком для життя, в ньому безліч вправ. Наприклад, у класичному парашутизмі спортсмен вистрибує з літака і повинен за короткий час скрутити спіраль (будучи на животі, розвернутися вправо на 360 градусів, потім вліво. – Авт.) і зробити сальто".

Ващенко: "У нас стрибали 4-річний хлопчик і 80-річна бабуся"

ДОСЯГНЕННЯ. У парашутному спорті важлива точність приземлення. Причому точність ювелірна – філігранна техніка дозволяє приземлитися і п'ятою потрапити в кружечок діаметром 2 см. "Для цього потрібно прекрасно володіти своїм парашутом, – пояснює Ганна. – Цей кружечок називається "нуль" – ті українці, які стали рекордсменами світу, вміють потрапляти в нього надточно. Цього року 25 дівчат встановили рекорд України з групової парашутної акробатики, а 13 хлопців у вінгсьютах (костюмах-крилах) зібралися в небі у формі тризуба – виглядало дуже ефектно!". У наступному році хлопці планують зробити складний трюк хеддаун – стрибок вниз головою.

ДОРОГЕ ЗАДОВОЛЕННЯ. "У парашутному спорті Україна досягла високих показників, – каже Анна. – Але розвивається він у нас виключно завдяки ентузіастам. Для тренування в рік потрібно здійснити 1000-1500 стрибків. Нормальний тренувальний процес – це 10 стрибків на день. Самостійний стрибок для парашутиста зі своїм спорядженням і місцем у літаку, який вивезе вас в небо, коштує 600 грн. Ознайомчий стрибок у тандемі з інструктором з висоти 4 тис. м – 3 тис. грн. На навчання, яке складається з 8 рівнів, потрібно витратити близько 25 тис. грн. А на беушну парашутну систему – від $ 3000. Виходить, що потрібно вкласти в себе приблизно півмільйона доларів, щоб показувати високі результати! Парашутний спорт, до речі, дуже багатьох підстьобнув заробляти більше – через це вони навіть змінюють роботу і спосіб життя. До слова, в Україні аеродроми працюють тільки по вихідних, а за кордоном – щодня. Але ми знайшли вихід: завдяки моєму колезі Олексію Гребцову в Україні з'явилася аеродинамічна труба – імітація вільного падіння з літака, тільки повністю безпечна і набагато дешевша (2 хвилини – 400 грн). Там спортсмени можуть відточувати свої навички володіння тілом у вільному польоті".

БІЛЯ ХМАР. "Стандартна висота для виконання стрибків – 3-4 тис. м, – каже Анна. – Вільне падіння триває близько хвилини, а пілотування і приземлення – 8-10. Вік особливо не важливий, головне – слідувати інструкціям. Син нашого парашутиста стрибнув з інструктором в 4 роки, тим самим встановивши український рекорд. А якось раз в тандемі стрибнула 80-річна бабуся! Ще в небі гуляли парашутні весілля і цілувалися у фаті над хмарами".

В небі. Українські парашутисти показують справжнє шоу.

Політ. Зазвичай висота для виконання стрибків – 3-4 тис. метрів.