Олександр Ільченко
Зовсім недавно, у другій половині ХХ століття, ця балканська країна була терра інкогніта і здобула сумну славу найбільш ізольованої від зовнішнього світу тоталітарної держави. Іноземців туди не впускали, а її громадяни були невиїзними. Закордонні паспорти були відсутні. Дітям у школах з малих років торочилося, що вони живуть в найбільш розпрекрасной країні, краше якої не буває. Найжорстокіша диктатура, репресії, продуктові картки, злидні — лише частина реалій, з якими змушені були миритися нащадки тих, хто колись гордо іменував себе "орлами".
Зараз же у Албанії з населенням, по чисельності прирівняним всього лише до населення Києва, абсолютно інша особа, у чому могла упевнитися "Сегодня".
ВІЗИТНА КАРТКА КРАЇНИ
Республіка Албанія — невелика держава в західній частині Балканського півострова. Омивається водами Адріатичного та Іонічного морів. Межує з Сербією, Чорногорією, Македонією, Грецією, Італією. Територія — 28 748 кв. км (майже в 20 разів менша за Україну). Населення — близько 3,5 млн. осіб (95% албанці, решта — греки, румуни, серби, роми, македонці). Аграрна країна: основні культури — пшениця, кукурудза, картопля, виноград. Розвиваються харчова, легка, деревообробна промисловість. Видобуваються нафта, боксити, металеві руди. Релігія: 70% мусульман, 20 — католиків і 10% — православних (за іншими даними православних, навпаки, удвічі більше). За свою багатовікову історію Албанія була і князівством, і королівством. Перебувала під управлінням Італії, Німеччини. Нині — парламентська республіка. Глава держави — президент. Орган виконавчої влади — Рада міністрів. Національне свято День незалежності — 28 листопада. Столиця — Тирана. Нацвалюта — лек (LEK). По курсу 1 євро = 139 леків.
...І 300 СОНЯНИХ ДНІВ НА РІК
В Албанію ми потрапили через Чорногорію. За 25 євро і без будь-якої візи туди відправляються екскурсійні автобуси з туристами. Купив ввечері ваучер, а на ранок поїхав.
— Албанія славиться чудовою погодою — з 365 днів у році 300 сонячних, — випереджає поїздку наш гід Міко. — Сподіваюся, вам пощастить побачити цю сліпучу красу...
Формальності на кордоні займають не більше півгодини — у пасажирів збирають закордонного паспорта, віддають в віконце, ні тобі огляду, ні перевірок, і ось вже котимо по албанської території.
Першими гостей зустрічають... корови, стадо яких прямо по трасі жене пастух. Недалеко від кордону коротка зупинка — попити кави і прицінитися до сувенірів.
Зліва від входу в невеликий кемпінг — капітальна залізобетонна конструкція, півсферою нагадує літаючу тарілку.
Підходимо ближче. Так і є: ніякі це не НЛО, а натуральний дот — довготривала оборонна точка. При режимі одіозного албанського диктатора Енвера Ходжі, який перебував при владі з 1944 по 1985 роки, таких по всій країні було налаштоване від 700 до 800 тисяч!
— Вони з'явилися в 1970-х, коли Албанія припинила відносини не тільки з Радянським Союзом, Китаєм, Румунією, з якими до того підтримувала дружні відносини, але і з іншими країнами світу, а Енвер Ходжа закрив кордони, вважаючи себе єдиним справжнім комуністом у світі, — розповідає Міко. — Тоді й було прийнято рішення спорудити ці доти, щоб кожна сім'я була захищена на випадок війни. Вартість одного такого об'єкта оцінювалася приблизно у дві тисячі доларів. На ті часи це були величезні гроші — стільки коштувала двокімнатна квартира.
Перш ніж розгорнути небачене мегабудівництво, Ходжа розпорядився в найпершу, експериментальну точку помістити чотирьох архітекторів, які розробляли проект. І наказав стріляти по ній з танків. Потім — із важкої артилерії, потім атакувати з повітря і, нарешті, застосувати хімічну зброю. Все це, щоб переконатися в міцності доту. Випробування він витримав, хоча творці, кажуть, оглухли.
Ходжа готувався перечекати війну в супербункері, який спорудили в його рідному місті Гирокастра. Верхівка партійного керівництва мала ховатися в Тирані.
Всупереч похмурим прогнозам, ніхто на Албанію навіть не думав нападати, і бункери залишилися незатребуваними. Деякі, розфарбувавши, переобладнали під ресторанчики, кафе, дискотеки, більярдні. Решта використовують як особисті сховища, де на зиму заготовляють картоплю. Частина дотів все ж потроху почали прибирати.
Заглянули і ми навмання в один із них. Для одного-двох осіб цілком нормально. Для сім'ї, мабуть, затісно. Але якийсь час жити можна. Сухо. Більш-менш чисто. Хтось з нашої групи зронив: "Були б на Донбасі такі міні-притулки — багатьом вдалося б від обстрілів врятуватися".
Карусель. Дітвора може покататися прямо на тротуарі.
НЕ ПРО АТО, А ПРО НАТО
На державному прапорі і гербі Албанії зображений двоголовий чорний орел. Червоний фон символізує кров албанських патріотів, пролиту в багатовікової визвольної боротьби проти турецьких поневолювачів. Албанці дуже патріотичні. Про свою країні говорять не інакше як про Країну гірських орлів. Або просто — Орлиної країні.
Як би не поминали Енвера Ходжу, при якому тут не було і доріг нормальних, і будинків упорядкованих, і продукти харчування видавали за картками, але — не було б щастя, так нещастя допомогло: зараз у держави боєздатна, добре озброєна армія.
П'ять з половиною років тому, 1 квітня 2009-го, маленька Албанія вступила в НАТО. Це сталося не відразу — процес зайняв довгих 17 років. Він поетапно включав програму "Партнерство заради миру" і ПДЧ (План членства в Альянсі), реформи збройних сил та участь у спільних військових навчаннях — все точь-в-точь як в Україні.
Але на відміну від нашої країни, де далеко не все населення підтримує ідею вступу до НАТО, албанці не вагалися — за вступ до Північноатлантичного блоку виступило близько 95% населення!
— Почувши про це вперше, я щиро здивувався — ну яке НАТО? — Згадує екс-посол України в Албанії Валерій Цибух. — А зараз, на тлі драматичних подій в зоні АТО на Сході України, думаю: можливо, все і у нас могло бути по-іншому. І війни вдалося б уникнути, і російські війська не зважилися б захопити Крим, після чого рушили на Донбас...
(Правда, противники НАТО впевнені, що членство нам навряд чи б допомогло, мовляв, війна була б ще масштабніше, так як на нашій території билися б дві потужні армії. Загалом, і сьогодні в питанні немає єдиної думки).
Чисельність армії — без малого 14 тис. осіб (в десять з гаком разів менше ВСУ). Повний перехід на професійну основу завершать до 2020-го. Миротворці служать в Боснії, Афганістані, Іраку. Недавно Албанії надано статус країни-кандидата в Євросоюз. Це вже четверта спроба увійти до ЄС, і "орли" сподіваються, що вона стане успішною.
СКАДОР, ШКОДЕР, ШКОДРА...
По дорозі до Тірани знайомимося з містом Скадор. У нього багата історія. Перша згадка — з IV століття до нашої ери. Є й інші назви — Шкодер і Шкодра. Збереглася старовинна фортеця Шкодер.
На більшості будинків видно хрести — там живуть католики. По інший бік річки мешкають цигани. З нацменшин — серби, чорногорці, греки, македонці.
Незаперечним авторитетом, символом нації албанці вважають знаменитого полководця XV століття Ськандербега — князя Георга Кастриоти. Взагалі-то правильно його ім'я звучить як Скендербей (SkenderBeu), але за довгі роки воно дещо трансформувалося. Чверть століття цей хоробрий воїн бився проти османських загарбників. Скендербею-Скандербегу присвячено чимало легенд, в його честь зведено пам'ятники, в Скадоре є однойменний центральний бульвар, в місті Круя, через який ми також проїжджали, — старовинний замок, а в місті Лежачи — його помпезний мавзолей-усипальниця з високими колонами. Фішка Албанії, фірмовий коньяк, теж носить ім'я Шкендербеу.
В 1960-х Ходжа оголосив загальну культурну революцію, заодно вирішивши покінчити і з релігією. Були зруйновані майже всі храми, мечеті. Заборонялося носити бороду. Після смерті диктатора церква почала відроджуватися. В Скадоре майже всі культові будівлі нові. Ми відвідали красивий православний храм. Моложавий священик звертався до нас по-англійськи. Проповідував традиційні християнські цінності, волав до світу, розповідав про допомогу, яку церква надає жебраком, бездомним і дітям.
— Дуже просто від знедолених відмахнутися, пройти мимо, і набагато важче простягнути їм руку допомоги, — кілька разів повторив батюшка.
Але жебраків, бомжів на вулицях Скадора вистачає. Житлові будинки нагадують наші хрущовки. Але Хрущова в Албанії не любили. Тут шанували Сталіна.
Мавзолей Скендербея.
ТИРАНА: "МЕРСИ" І КОЛЬОРОВІ БУДИНКИ
Столиця Албанії виглядає сьогодні як цілком європейський, цивілізований місто з більш ніж мільйонним населенням. Багато молоді. Мирно співіснують різні релігії. Про недавній трагічне минуле нагадують лише бункери да подекуди все ті ж сталінки, які тіснять сучасні висотні будівлі зі скла і бетону.
Втім, навіть збереглися з часів Ходжі непоказні житлові будови тут намагаються облагородити, розфарбувавши в різні яскраві кольори. Це було зроблено за інціатіва колишнього мера, по професії художника, який розпорядився позбавити городян від депресивних настроїв. Мовляв, красивий фасад надає жителям більше оптимізму, вселяє надію на краще. Ім'я цієї людини — Еді Рама, нині він вже прем'єр-міністр.
Продавець сувенірів Йован, дізнавшись, що ми з України, зрадів: "О, Київ, хороший місто, тільки у вас там зараз війна, це погано. Треба припинити воювати. Ми дуже багато втратили, бо готувалися до війни. Тепер надолужуєм. Треба і вам, і російським домовлятися, щоб не гинули люди. Як у вас кажуть, самий поганий мир краще доброї сварки. Сусіди повинні дружити".
Хто б сперечався...
Правила дорожнього руху, вважають албанці, створені для того, щоб їх порушувати. Водії не поступаються пішоходам, і перш ніж ступити на проїжджу частину, нам рекомендували подивитися наліво-направо не раз-два, а десять-п'ятнадцять, щоб не потрапити під колеса.
На вулицях Тірани повнісінько дорогих автомобілів. Серед них переважають "Мерседеси". При Ходжу албанцям заборонялося мати машини. У всій країні їх було не більше 700. Зате потім в країну хлинув потік старих іномарок, багато з яких були просто вкрадені у власників і перегнані сюди із Західної Європи. Більшість — у міжнародному розшуку.
— Зараз в Албанії "Мерсів" куди більше, ніж у Німеччині, де їх виробляють, — ділився Міко. — Вважається, що навіть якщо ця машина не витримає тутешніх доріг і зламається, то все одно на ній ще вдасться проїхати кілометрів 200-250. Мати таке круте авто престижно...
Чимало тут і "Бентлі", "Ламборджіні", "Мазераті". Часто це відверто убиті машини, які їздять до першої серйозної поломки. Такі просто кидають на звалищах — їх уздовж траси зустріли чимало. Купи ніким не охороняється металу. Крадені іномарки поставляє албанська мафія. Їй приписують також контрабанду зброї та наркотиків, які нібито переправляються в сусіднє Косово.
"Мерседес". Ніхто не дасть гарантій, що і це авто не було вкрадено.
VIPи: І ПАПА, І МАТІР ТЕРЕЗА
За день до нас Тирану відвідав дуже важливий гість — Папа Римський. Цей апостольський візит готувався ще з весни. По дорозі з міжнародного аеропорту, звідки до столиці слідував папський кортеж, ще не встигли зняти банери з привітаннями та фотографіями понтифіка. А дерева по узбіччях висадили як близнюки — навіть висоти однаковою, і каждое— з підпорою.
Незадовго до приїзду Франциска італійські спецслужби отримали інформацію про можливий замах на нього від членів радикального угруповання "Ісламська держава". Піднімали навіть питання про перенесення візиту. Папа погроз не побоявся і все-таки прилетів. Його охороняли більше трьох тисяч поліцейських. Обійшлося без ексцесів.
Глава Ватикану був прийнятий президентом, відслужив недільну месу на площі імені матері Терези, де зібралися близько 300 тисяч віруючих (і не тільки католиків, але також православних).
Папа сказав, що відкрив Албанію як наймолодшу країну, а албанців — як толерантний і по-справжньому братський народ, який пережив драматичні сторінки своєї історії і що будує нове життя.
21 рік тому тут побував Іоанн Павло II, чий візит також був названий історичним — він відбувся незабаром після остаточного краху диктатури.
Однією з найвідоміших VIP-албанок була мати Тереза (справжнє ім'я — Агнес Гонджа Бояджіу). Правда, за все своє життя вона була на батьківщині тільки раз — офіційна Тирана не дозволяла їй відвідати батьківщину. Однак вже після смерті Терези, в 1997 році, Македонія несподівано оголосила цю жінку уродженкою своєї столиці Скоп'є. Албанців це образило до глибини душі.
Єдиний міжнародний аеропорт Албанії в Тирані названий ім'ям матері Терези. У центрі Скадора в її честь споруджено скромний пам'ятник. Наступної неділі, 19 жовтня, відзначатиметься національне свято — День беатифікації, тобто причислення її до лику святих.
СОЦІАЛКА: ОСВІТА, МЕДИЦИНА, ТУРИЗМ
Після того, як країна встала на шлях демократизації, пройшла люстрація. Кандидатів на виборні посади піддають спеціальній процедурі, що дає змогу перевірити благонадійність, відсутність компрометуючих даних, зокрема на предмет співробітництва з репресивними органами і причетності до злочинів проти албанського народу.
Середня зарплата бюджетників — 300 євро на місяць. У приватному секторі вище. Середня пенсія близько 150 євро. Віковий ценз: для жінок — 60 років, для чоловіків — 65. До 2018 року згідно з вимогами ЄС буде відповідно 65 і 68. Навчання в державних вузах і школах безкоштовна, медичне обслуговування теж. У приватних навчальних закладах — від 1,5 до 5 тис. євро. Від держклініці планують відмовитися. Країна активно розвиває туризм і мріє стати туристичною Меккою. Вже зараз тут відпочивають західноєвропейці — ціни на порядок нижче, ніж у Греції, Італії. Ростуть 4-5-зіркові готелі, ресторани, кемпінги.
Поліція стежить за порядком.
УКРАЇНСЬКІ КОРЕНІ АЛБАНЦІВ
Є в Країні орлів і наші співвітчизники.
— Етнічні українці приїжджали сюди в різні історичні періоди, — розповів "Сегодня" помічник почесного консула України в Албанії Блед Байрактар. — Наприклад, в 1930-і роки, за часів короля Зогу, це були офіцери-емігранти, які відіграли велику роль у створенні регулярної албанської армії. Ймовірно, їх нащадки і зараз проживають в Албанії. Наступна хвиля еміграції відноситься до 1950-1960-м рокам, коли багато албанці навчалися в радянських, в тому числі українських, вузах, одружувалися з українками і привозили їх сюди. Але скільки всього українців, сказати важко — облік не ведеться.
Нашого посольства в Албанії немає. Хоча плани відкрити його були ще в 2012 році, навіть посла призначили.
Сам пан Байрактар одружений з українкою Тетяною, з якою познайомився в Києві, де навчався. У них дві дочки. У 2008 році переїхали до Албанії. Тетяна займається туризмом і нерухомістю.
ОБРЯД: БЕЗ ШЛЮБУ
В північних провінціях Албанії існує старий обряд, який бере початок ще з XIX століття. Образно кажучи, це добровільне безшлюбність. Мова про жінках, що взяли на себе роль глави роду або сім'ї, що присягнулися повністю відмовитися від сексу. Їх називають мускобані або клятвеними незайманими. Після принесення обітниці цнотливості перед старійшинами селища до них починають ставитися як до чоловіків. Вони носять чоловічий одяг і отримують право голосу в управлінні громадою нарівні з сильною статтю, дають слово ніколи не мати дітей і не вступати в статеві стосунки. Є два пояснення подібного феномена. Перший: у сім'ї помирає глава роду — батько, чоловік, брат, чиє місце за своїм статусом не вправі зайняти неповнолітній, і це робить жінка. Другий: вона свідомо відмовляється вступати в нав'язуваний громадою шлюб з нелюбом людиною і вибирає довічне самотність. Коріння цієї традиції беруть початок в албанському кодексі поведінки канун, який існував між кланами півночі Албанії протягом декількох століть.
Головні теми