Виворіт війни на Донбасі: "східний синдром" і зламана психіка

Війна на Донбасі – це не тільки загиблі і поранені. Серед військових і бійців добровольчих батальйонів турбує зростання так званих психогенних розладів, які вже отримали назву "східний синдром" за аналогією з "в'єтнамським" і "афганським".

КОШМАР НА РОКИ. "Для 80 відсотків особового складу, який побував у зоні військових дій на сході України, характерні агресивність, запальність, напади гніву, стан тривоги, порушення сну, розсіяна увага, тремор (тремтіння) рук, інші ознаки впливу психотравмуючих чинників, – розповідає "Сегодня" директор Науково-дослідного центру гуманітарних проблем ВСУ Назім Агаєв. – Посттравматичний стресовий розлад, скорочено ПТСР, в тій чи іншій мірі притаманні кожному. Потрібна своєчасна і кваліфікована допомога психологів і психіатрів".

Шоковий стан, який боєць відчуває, наприклад, внаслідок загибелі друзів, у одних проявляється відразу, триває від декількох хвилин і годин до декількох днів. А когось, хто, здавалося, не настільки гостро відреагував на трагедію, ПТСР "доганяє" і через 7-8 років.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Подібні розлади психіки через роки наздоганяли ветеранів в'єтнамської, афганської воєн, подій в Іраку, інших гарячих точках. Людей переслідували глибокі депресії, почуття провини (за те, чим займалися, або що залишилися в живих, а інші загинули), несправедливості, власної незатребуваності, нерозуміння. Непоодинокими були й спроби суїциду, частина яких, на жаль, завершилася трагічною розв'язкою.

Відлуння минулих в минуле, але не стертих з пам'яті подій, від яких не рятують ні ліки, ні алкоголь, ні наркотики, заподіюють страждання і учасникам нинішніх подій на Сході країни, а також їх близьким. Рвуться сімейні узи, руйнуються родинні зв'язки, люди перестають розуміти один одного, так як після війни живуть в різних вимірах і різних світах.

Центр, яким керує Агаєв, займається науково-методичним забезпеченням психологічної підготовки військовослужбовців, аналізом та оцінкою їхньої готовності до виконання завдань в екстремальних умовах, діагностикою наслідків участі в психотравмуючих ситуаціях, допомогою та реабілітацією бійців в зоні збройного конфлікту і по поверненню звідти.

ЖАХ ВІД... МИРНОГО ЖИТТЯ. Особовий склад, зазначають у центрі, виконує завдання у дуже складних умовах: обмеженою кількістю людей і ресурсів, без достатнього забезпечення, при значних втратах живої сили і техніки. Ці фактори також чинять негативний вплив на психіку людей, викликаючи постійні стреси і душевні травми.

Возвращающимся із зони бойових дій обов'язково необхідний певний адаптаційний період. Це ще не відпустку, а свого роду карантин – реабілітація тривалістю мінімум 5-7 днів у складі свого ж підрозділу поза району бойових зіткнень.

Відразу переключатися з військових на мирні рейки можна – різка зміна обстановки чревата серйозними потрясіннями у вигляді тих же псіхрасстройств, кажуть фахівці і наводять недавній приклад. Прибув на побивку молодий офіцер. І ненароком потрапив на весілля до друга. Мало того, що саме торжество викликало у гостя дуже складні, суперечливі почуття (вчора дивився смерті в обличчя, а сьогодні бенкет горою, спиртне рікою, пісні-танці) – так в розпал веселощів в сусідньому будинку несподівано пролунав вибух. Як з'ясувалося пізніше, за чиєюсь необережності перекинувся газовий балон...

- Хлопця привезли до лікарні в стані глибокого ступору, настільки сильною була його реакція на цей вибух, – коментує Назім Агаєв. – Фізично він не постраждав, але не міг ні самостійно пересуватися, ні навіть поворухнутися. На передовій був гранично зібраний і готовий до будь-яких несподіванок. А тут же мирне життя, весілля...

ЗАМІСТЬ ВІЙСЬКОВОГО ПСИХОЛОГА – ЗАМПОЛІТ. До подій в Донбасі у нас взагалі не було професійних військових психологів-реабілітологів. Соціально-психологічна служба у військових підрозділах найчастіше замикалася на вихователях, читай – замполіта-політпрацівник, які залишилися у спадок від радянської армії, зводилася до формальних, відірваним від життя і нікому не потрібним звітів.

Ситуація потроху змінюється: в штат підрозділів вводяться психологи, військовим допомагає Асоціація фахівців подолання кризових станів – громадське об'єднання, чиї регіональні представництва діють в 19 областях. Розробляються методики і програми навчання основам псіхреабілітаціі особового складу з урахуванням досвіду США, Канади, Ізраїлю. Свої рекомендації запропонувала Всесвітня організація охорони здоров'я. Випущені брошури про основні психологічні аспекти сучасного бою, прийомах надання психологічної самодопомоги, практичних порадах членам сімей повернулися з зони бойових дій військовослужбовців.

У спеціалізованих реабілітаційно-відновлювальних центрах психологи спільно з волонтерами за спеціальними методиками, в ході групових тренінгів та індивідуальних занять виводять пацієнтів з депресивного стану, лікують від душевних травм, неврозів, наслідків контузій. Основна увага зосереджена на гострих стресових реакціях і посттравматичних стрессрасстройствах, оскільки саме вони найчастіше призводять до підвищеної агресії, зловживання спиртним, наркозалежності, негативно позначаються на сімейно-побутових відносинах. Не було б щастя, так нещастя допомогло. Але бити в литаври, звичайно, не час: допомога тим, хто її потребує, ще не завжди знаходить своїх адресатів.

РЯТІВНІ ЛИСТИ

Місяці три тому вирішили психологи-волонтери написати військовим письма. Одне було коротким: "Хлопці! Боріться сміливо! Тільки, будь ласка, бережіть себе – нам ще за вас заміж виходити!" І підпис: " Анечка".

Цей лист потрапив до молоденькому солдату з Тернополя. І ось повертається він на ротацію і починає шукати Ганну. Розповідаючи, що її лист носив на грудях, воно вберегло його від кулі і снаряди, і тепер він повинен знайти ту, завдяки кому залишився живий.

"Мені було дуже приємно дізнатися про це, – згадує Анечка. – Але я не припускала, що адресат – зовсім хлопчисько, а адже мені вже за сорок..."

- Листи, листівки, прості, щирі слова мають величезний психоемоційний вплив на бійців, зціляють їх душі, допомагають зарубцюватися шрамам на серце – що на війні, що в мирному житті, – підвели підсумки психологи. – Знайде і наш солдат свою єдину, хай не Анечку, а з іншим ім'ям, і стане вона його долею.

СОЛДАТ: "НАРОД НЕ БУВ ГОТОВИЙ ВОЮВАТИ"

Сержант-десантник Сергій Загасайло був важко поранений при обстрілі блокпоста під Слов'янському 24 травня. В укриття потрапив снаряд, і хлопець, прикриваючи друзів, прийняв вибухову хвилю на себе. Отримав множинні вогнепальні мінно-вибухові поранення черепа, головного мозку, осколками пошкодило плечі, гомілки. Перебував на апаратному диханні в глибокій комі і геморагічному шоці в реанімації. До повного одужання далеко. У палаті невідлучно чергує мама Алла Ігорівна. На наше запитання, чи потрібен синові психолог, відповідає:

- Звичайно! І це повинен бути підготовлений професіонал, а не дилетант. Прийшла якось жінка, каже: "Ну, ти не переживай, ти ж герой, повинен зрозуміти, в якому стані перебуваєш...". І далі в тому ж дусі – набір слів і винесення мозку. Синові і без того важко, а тут вона зі своїми промовами. Треба було зі мною спочатку поговорити, розпитати, але не з місця в кар'єр. У психолога повинна бути програма реабілітації – як з такими важкими пацієнтами, як мій Сергій, працювати, на якому етапі підключатися, що робити, яке навантаження давати. Без цього навіть найкращі наміри викличуть зворотний ефект. Підтримка психологів пораненим дуже потрібна. Але поки вони її не отримують...

"ДРУЖИНА ЗРОЗУМІЄ НЕ ЗАВЖДИ". З найсильнішим психологічним стресом потрапив у госпіталь боєць 72-ї механізованої бригади Дмитро Сілкін. Ми познайомилися влітку – здавалося, він ще не відійшов після страшного обстрілу під Амвросіївкою, і не тільки думками, але фізично був там, звідки мало хто сподівався вирватися живим.

- Коли по тобі луплять з "Градів", а ти нічим не захищений, розуміючи, що пряме попадання в бліндаж – братська могила, то у будь-якого поїде дах, – говорив Сілкін. – Психологічно народ не був готовий воювати. Але ніхто ні в кого не питав, вперед – і все. Ми ледве домоглися відпустки після тієї бійні. Люди не так видихнули фізично, скільки виснажені морально. І в мене нерви розхитані до межі...

Днями ми зателефонували Дмитру, щоб дізнатися, як склалася його доля. З госпіталю він виписався тільки в кінці жовтня і за станом здоров'я був комісований – занадто важким випробуванням став перенесений стрес.

- Психолог зі мною працював, проводив бесіди, але це, чесно кажучи, мало допомогло, зараз я вдома, – відповів Дмитро. – Те, що пережив, не відпускає і швидко не проходить. Начебто все нормально, а ночами мучать кошмари. Час від часу проявляються нервозність, запальність. Не знаю, як у інших, а для мене найкращим психологом стала сім'я. У деяких друзів ж почалися розлади. Мати сина завжди зрозуміє і пробачить. А дружина – не факт. Потім і до розлучення недалеко. Люди стають чужими, життя йде під укіс, все летить шкереберть...

"ЛІКАР ВИЙНЯВ МЕНЕ ІЗ ПЕТЛИ". А ось колишньому співробітнику міліції, який отримав поранення під Іловайськ, психолог допоміг.

- Потрапив я в Центральний госпіталь МВС, і коли він прийшов у палату, прийняв його в багнети, – зізнається Віктор, який попросив не вказувати прізвище. – Думав, навіщо я йому – зі своїми проблемами, яких, поки воював, накопичилося на десятьох. Дівчина мене не дочекалася, а адже обіцяла. Батьки перестали розуміти, особливо батько, який не хотів мене на війну відпускати. Розізлився я на весь білий світ. Був на межі, про самогубство подумував, тому що все, що було справжнє, залишилося на війні, а після мого поранення туди вже не потрапити. Але мало-помалу вивів мене лікар з депресії, змусив по-іншому на життя поглянути. Можна сказати, з петлі вийняв. Спасибі йому за це...

Військовий госпіталь. Друзів у біді не кидають...

МЕТОДИ: "КРАЩЕ АГРЕСІЯ, НІЖ БАЙДУЖНІСТЬ"

"Сегодня" зустрілася з трьома психологами, що допомагають і рядовим, і командирам, і сім'ям, які втратили близьких у цій війні.

- Мені неодноразово доводилося виїжджати в зону АТО, і про настрої, ситуації в підрозділах суджу не з чиїхось слів, а з власного досвіду, – говорить фахівець Соціально-психологічного центру ЗСУ Оксана Бєльська. – На війні люди і їхня психіка змінюються до невпізнання. Випробувала на собі. Після важкого обстрілу, що тривав не одну годину, повною мірою зрозуміла, що таке страх. У мирному житті такого не зустрінеш. Це абсолютно нещадна, тупа сила. Можливо, це твій останній удар серця, останній подих. І коли людина після жорстоких випробувань повертається в мирне, спокійне життя, де нічого не нагадує про війну, він навіть не відразу усвідомлює, куди потрапив, втрачає орієнтири, відчуття реальності. Доводиться адаптувати його до тих умов, від яких він відвик, які здаються йому неприйнятними...

У зоні військових дій все було ясно: там ворог, тут – свої. А повернувся додому, і посипалися проблеми – дружина охолола, діти віддалилися, нікому не потрібен. І пішло-поїхало – депресія, самотність, скандали. Горілка, п'яні компанії, голка, щоб забутися... Чим же допомогти?

- У кожному разі розбираємося і спільно шукаємо вихід, -продолжает Оксана. – Є реабілітаційний центр – запропонуємо приїхати туди. Змушувати, нав'язуватися не будемо – людина сама повинна прийти до того, що це потрібно в першу чергу йому. Не хоче опуститися, перетворитися на бомжа – неодмінно приїде. Лікуємо і конфіденційно. Є ефективні препарати, що знижують тягу до алкоголю, куріння. Тим, хто сумнівається, рекомендуємо поспілкуватися з вже минулими такий курс, розпитати їх, переконатися, що не все втрачено...

Вона працює і з рядовими бійцями, і з офіцерами.

- Командири теж живі люди, не роботи, і у них бувають зриви, а у деяких навіть істерика – нерви не залізні, втома накопичується місяцями, – продовжує Оксана. – Повертаючись додому, вони точно так само потребують психологічної допомоги.

На її особистий мобільний дзвонять цілодобово, як в колл-центр або службу довіри. Чи не чужа: з кимось в одному окопі була, з кимось скромний сухпай ділила.

- У 79-й бригаді на передовій чотири сесії провела як психолог. Це чотири групових заняття-тренінгу по 20-25 осіб. Стріляють, але продовжую працювати...
Анна Стативка, – психолог-травматерапевт:

- Коли вперше потрапила в зону бойових дій, була вражена. У бійців (Не контрактників, а мобілізованих) геть відсутній образ ворога, і страх бути вбитими поступався страху вбивати самим. Тільки-тільки все починалося, ніхто не розумів, що відбувається, скільки це триватиме.

Перший бойовий досвід знадобився сьогодні, при роботі з іншою категорією – членами сімей загиблих на Сході.

- Дружини, батьки часто відмовляються від допомоги з боку, не пускають до себе в душу, щоб не ятрити рани, але ми все одно намагаємося достукатися, – говорить Анна. – Не можна залишати їх наодинці з горем. Раз відмовилися – дзвонимо ще. Другий, третій – знову. На четвертий вже не відмовляються. Є довіра, вірна тональність – буде контакт.

Психолог-волонтер Віра Панурова ділиться своїм досвідом:

- Стежу, "бачить" мене пацієнт чи ні, – каже дівчина. – Може відповідати, але думками витати десь далеко. Намагаюся переключити його увагу, заземлити. Треба вміти будувати діалог. Налаштований агресивно – це краще, ніж замкнутість. Вихід агресії – вже реакція. І сльози – розрядка. Погано, коли реакції немає. Іноді, щоб знайти контакт, варто просто посидіти поруч мовчки...

Достукатися. Іноді потрібно разом просто помовчати...

ДУМКИ: ПРО ВІЙНУ І ПРО МИР

Сергій Чижевський, офіцер психологічної служби Нацгвардії:

- За роки незалежності українські практичні психологи взагалі не мали досвіду роботи з учасниками бойових дій. А тому методична підготовка не відповідає нинішнім потребам, не вистачає практики з надання психологічної допомоги в бойових умовах, професійно-психологічної підготовки військовослужбовців. Аналізуючи досвід участі інших країн у військових операціях, ми прогнозуємо зростання ролі Психореабілітаційний роботи з особовим складом. Налагоджуємо взаємодію з координаторами програми НАТО з перепідготовки військовослужбовців в Україні, розроблена програма проведення серії психологічних тренінгів учасників АТО. Співпрацюємо з цивільними психологами різних громадських рухів, обмінюємося досвідом, працюємо в зоні бойових дій і пунктах постійної дислокації військових частин.

Сергій Згурець, військовий експерт:

- Міністерство оборони, за великим рахунком, проблематикою психологічної реабілітації раніше не займалося, і зараз ця робота фактично тільки розгортається. Афганський досвід показав: війна ламає психіку людей. Це накладається на соціальні проблеми, побутові негаразди. Проте в Україні вже є волонтерські організації, які залучають професійних психологів, і в рамках своїх можливостей виконують свою роботу досить грамотно. Потрібно тісніше взаємодіяти і з МОЗ, і з Міносвіти – у них накопичено теж певний досвід у цьому напрямку.

Зоя Гаркавенко, професійний психолог:

- Волонтери-психологи роблять чимало, і їх вибір заслуговує поваги. Але не всі до цієї роботи готові, і самі ризикують стати жертвами психотравмуючих обставин, вигорить значно швидше, ніж ті, хто за родом діяльності працює, наприклад, з жертвами ДТП. Масштаби і час різко змінилися. Люди по-іншому стали сприймати їх – свої корективи внесли, звичайно, події на Донбасі. Але ці драматичні події не будуть тривати вічно. Саме тому перехід від війни до миру, з усіма його нюансами, відтінками – дуже серйозна проблема, яка повинна вирішуватися на державному рівні.