Марина Попович
Заступник Подієвого лідера Сьогодні 
Маргарита Січкар – успішний ресторатор, активна бізнесвумен, головний ідеолог коворкінгу "Щастя HUB", засновник Школи щасливого життя, автор і ініціатор багатьох благодійних проектів. Її природна сила і "відчуття гордого усвідомлення нездоланності своєї, своїй непереможності" (як у словах Павла Тичини) можуть здивувати, але краще прислухатися до її порад. Маргарита Січкар розповіла особисту історію шляху до відчуття вільної людини, а також успіху вільної людини для соціального проекту "На шляху до успіху. Депресія". Проект створений за ініціативою PR-агентства Lavska Story в рамках корпоративно-соціальної відповідальності.
- Маргарито, Ваше життя складається з дуже великого переліку бізнес-досягнень. Але особливо приємно згадувати про пам'ятник Коту Пантюші, який ви встановили, та реконструйованому вами фонтані біля Золотих Воріт. Треба бути дуже активним і сильним чоловіком, щоб наповнити своє життя подіями і ще думати про культуру міста. Знайоме вам емоційне вигорання?
- Так. З емоційним вигоранням ми стикаємося тоді, коли дуже багато очікуємо від чогось і не отримуємо це. Відповідно з'являється внутрішнє невдоволення.
- А чи була у вас коли-небудь депресія?
- Я недавно прочитала дуже корисну статтю про депресію. Світ дуальний. Є добро і зло, є плюс і мінус. Депресія – це протилежність енергійності. Плюс – це коли людина емоційно наповнена, вона рухається, її ніщо не може зупинити. А депресія – це крайня форма, але зі знаком мінус, коли людина витрачає таку ж енергію на те, що починає злитися на весь світ, у неї з'являється негативна енергія. І якщо людина здатна до депресії, то вона здатна і на позитивні великі кроки. Просто потрібно розвернути корабель в протилежному напрямку. Якщо людина довго перебуває в депресивному стані, з'являються нервові розлади, думки про суїцид, апатія.
Стан депресії в крайній формі я в своєму житті відчула в Москві. У мене це ще пов'язано з панічними атаками. Я тоді будувала ресторан у Москві. Московська публіка дуже складна, цинічна, лукава. Я зіткнулася з тим, що людина тобі посміхається, а потім встромляє ніж у спину. Для мене це було неприємне відкриття і велике розчарування. І у мене з'явилося відчуття, що я нічого не хочу робити і хочу втекти з цього міста. Мені хотілося по рейках йти в бік Києва. Я добре пам'ятаю цей стан.
- А довго тривало це відчуття?
- Це не може тривати довго, тому що є інстинкт самозбереження. І ти починаєш діяти. Перше, що я зробила – сказала своїм партнерам, що я повертаюся до Києва. Я тоді вирішила, що Москва мені не цікава. Це місто, в якому мені не комфортно. Хоча там ходять великі гроші. Але в той момент я зрозуміла, що це не заради грошей, статусу. Мій внутрішній стан був для мене важливіший. Я хотіла повернутися в комфортний для мене стан, займатися тим, що люблю, спілкуватися з порядними людьми. Хоча в Україні мене теж кидали бізнес-партнери, але я швидко виходила з цього стану зі знаком мінус.
У мене було три потрясіння, коли близькі люди зраджували. Але з роками я почала більш філософськи до цього ставитися, тому що все має причинно-наслідковий зв'язок. Чим довше розтягується в часі оплата, тим більше накопичується відсотків. Якщо слідувати логіці причинно-наслідкового зв'язку, то колись у молодості я так само поводилася з людьми. Можливо, сума була невеликою, але за 20 років вона перетворилася в мільйон. Всесвіт таким чином дає нам урок. Отже, такі стани у мене були. Але не було тоді таких знань, як зараз.
У сучасної молоді є доступ до інтернету. І можна отримати відповіді, якщо шукати. Тоді були тільки книги і мій життєвий досвід. Поруч зі мною не було ментора, яким я зараз є для багатьох молодих людей. У сучасної молоді більше шансів на самореалізацію, на самоідентифікацію в світі, більше можливостей заявити про себе.
З іншого боку, зараз дуже велика кількість інформації. І в цьому потоці головне не загубитися. Дуже важливо мати стрижень, тоді світ – благість, можливість отримати все, що ти хочеш. У світі вистачає грошей на всіх. Адже гроші – це енергія. Електронні гроші – це взагалі майбутнє. Валюта майбутнього буде прив'язана не до золотого запасу, а до певних ресурсів, які можуть бути матеріальними або нематеріальними. Наприклад, позитивна енергія дозволить вам отримувати більше грошей, буде вас стимулювати бути хорошим по відношенню один до одного. Це дуже класний інструмент, тому що людей потрібно мотивувати.
- А якщо повернутися до вашого минулого, Ви тоді намагалися самі себе витягти з депресивного стану чи зверталися до друзів?
- Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. Не завадило б, щоб хтось тобі кинув рятівний круг у вигляді поради або психологічної підтримки, але людина тільки сама може змінити своє життя, переосмислити і спробувати знайти в негативі позитив. Позитив завжди є. Це життєвий урок, висновки, які ти робиш. Якщо ти людина з нормальною психікою, будь-який життєвий досвід ти завжди конвертуєш в поліпшення своєї версії себе.
- Психологи стверджують, що проблема полягає ще й у страху звернутися за допомогою до чужої людини. Хоча консультації професіоналів (психологів) можуть перешкодити цьому важкому стану. А ви зверталися до фахівців?
- До психологів звичайно зверталася. Всі ми родом з Радянського Союзу. Батьки виховали в нас дуже багато комплексів. Тому самостійно з цим впоратися важко. В першу чергу, я працювала над стосунками з чоловіками, тому що у мене були складні взаємини з батьком у дитинстві. Я це питання закрила після того, як прийняла батька таким, яким він є, перестала на нього ображатися, пробачила йому і зізналася в любові. Після цього мої стосунки з чоловіками стали ідеальними.
Треба викладати в школі, що таке любов і що таке щастя
Тому що всі претензії до чоловіків, це в основному претензії до свого батька. Якщо у вас складні стосунки зі своїм Я, жінкою, ви себе не сприймаєте, то це точно ваші стосунки з мамою. Розбираючись з батьками, ви вирішуєте всі ваші завдання. У той час я багато зверталася до психологів, але потім почала читати літературу, спостерігати і з часом я сама почала в цьому непогано розбиратися. Я вважаю, що психологія – предмет, який повинен бути в школі. Треба викладати в школі, що таке любов, що таке щастя. Тому що ми хочемо бути коханими, хочемо любити, хочемо бути щасливими.
- Коли ви переживаєте важкі періоди, це помічають оточуючі, чи ви приховуєте свої емоції?
- Коли це відбувається з тобою раптово, і ти перебуваєш серед людей, зазвичай це помітно. Якщо це відбувається тет-а-тет, то спрацьовує тваринний інстинкт, коли поранений звір ховається в норі і зализує свої рани. Я так само ізолюю від суспільства, щоб виплакатися, пережити, щось вирішити і рухатися далі. Коли у мене важкий період, я завжди акумулюю всі свої можливості і починаю рухатися далі. Якщо є свідки мого стану, то вони бачать моє розчарування, це не приховати, і навіщо ?!
- Маргарито, в одному інтерв'ю ви розповідали, що у вашому житті був період "день бабака". Це теж була депресія, коли ви вирішили повністю змінити своє життя?
- Це була моя остання криза. Тому що у людини в житті є три кризові періоди. Я їх всі пройшла. Перший криза відбувається після закінчення інституту, в районі 20 років, коли ти стикаєшся з реальністю. Друга криза – після 30 років, коли з'являється певне незадоволення, коли ти сумніваєшся в своїй професії, людині, яка поруч з тобою і т.д. І третій період – це 42-43 роки, коли приходить розуміння, в чому сенс життя, що я повинен після себе залишити. Коли ти наближаєшся до екватора і аналізуєш своє життя. Це період розлучень, втрати бізнесу, роботи.
В цей період у мене і відбувся "день бабака". Коли ти прокидаєшся в приватному великому будинку, у тебе двоє дітей, відомий чоловік, ти публічна людина, але є розуміння, що щось в твоєму житті не так. Я відчувала, що живу не своїм життям. У цей момент я вирішила, що хочу побути наодинці, щоб зрозуміти себе. Але не всі другі половинки готові прийняти таке рішення. Тому почалася боротьба. І тоді я зрозуміла, що я змушена буду піти, і почати з нуля. Це було свідоме рішення. Я знала, що у мене за плечима величезний досвід, у мене є навички, які я можу монетизувати. Мені було важливо зрозуміти свою цінність. В той момент було відчуття знецінення себе. Наче я додаток. І це було з усіх боків: репліки від чоловіка, репліки від оточення – про "дружину футболіста". Хоча, коли ми познайомилися з Вадимом Ващуком, у мене як раз був розквіт, я була забезпеченою і успішною. Таким чином, це був дуже серйозний крок, тому що мало хто може на це погодитися, враховуючи, що потрібно буде зруйнувати все життя, починати з нуля фінансово. Розійшлися ми не дуже дружньо, тому для мене це був важкий період. Я його називаю "проходження горнила пекла". Але я вже доросла, я розуміла, що впораюся. Хоча були дуже серйозні психологічні навантаження, поки я не пішла з дому.
Важливо зрозуміти свою цінність
Дуже добре пам'ятаю той момент: я зняла квартиру, запалила камін, вдягла гарну сукню, взяла шампанське, приготувала смачну пасту з морепродуктами, включила романси Ірини Сказіної, сиділа і святкувала свою свободу. Мені так хотілося побути наодинці. Я насолоджувалася цією тишею. Це було круто і важко одночасно, тому що я перебувала в пошуку себе. Але я шукала різні шляхи. Я пішла на Арарат, каталася на яхтах, поїхала на острів свободи Кубу. Для мене все було символічно. Звичайно, фінансово було важко, але поступово все змінилося на краще. Прийшло усвідомлення того, що таке щастя. Я зрозуміла, що хочу бути щасливою людиною. І я почала над цим працювати. Відкрила формулу щастя, не без допомоги Майкла Роуча, який був в Києві. А потім я побудувала "Щастя HUB", відкрила Школу щасливого життя, почала проводити авторські майстер-класи, виступати на телебаченні, писати книги.
- Тобто, пройшовши цей складний етап, як то кажуть "в кінці тунелю", ви знайшли і віддалися своєму щастю, і зараз з гармонією в житті, як особисте надбання?
- Я зараз кайфую. По-перше, я фінансово абсолютно незалежна. Я нічого не вимагаю у свого колишнього чоловіка. Я ніколи ні перед ким не принижувалася в своєму житті і не буду. Я вважаю, що, незважаючи на вираз "життя несправедливе", Всесвіт все правильно робить: іноді карає, іноді влаштовує сюрпризи. Зараз у мене не "день бабака", зараз я не знаю, чим закінчиться мій день. У мене щодня щось відбувається, щось нове, яскраве, несподіване. Я щодня розумію, що цей день на інший не схожий. І тому я проживаю його в задоволення. Я можу дозволити собі спілкуватися тільки з тим, хто мені цікавий, я можу дозволити собі знайомитися з новими людьми, і немає ніяких перешкод для цього. Існує лише одна перешкода – людська лінь і все. Коли мені кажуть, що це неможливо, я відповідаю: "Ні, "неможливо" – це ти придумав". Я в хорошому сенсі авантюрист, тому що йду туди, куди інші бояться. Бояться зробити помилку, виглядати нерозумно, але я про це не думаю. Для мене це просто досвід.
- Як ви вважаєте, маючи такий багатий життєвий досвід, як не потрапити в зону мінуса?
- У зону мінуса ви потрапите в будь-якому випадку, тому що якщо ви туди не потрапите, у вас не буде життєвого досвіду, ви не почнете цінувати те, на що ви раніше не звертали увагу. Тому потрапляння в мінусову зону необхідно. Світ дуальний. І це негативний стан дозволяє цінувати те позитивне, яке в ваше життя прийде. Якби ми жили в постійному комфорті, ми б не розвивалися. Ми живемо в неймовірній країні, в якій постійні кризи. У нас найбільш стійка нервова система і ми можемо стати мільйонерами і мільярдерами в будь-якій європейській країні. Давайте просто свою зробимо! Я кожен день роблю собі виклики. Ви можете кожен день робити свій проект. Не подобається вам конкретна вулиця, подумайте, що ви можете зробити, щоб перетворити її в кращу вулицю в Україні. Все залежить від людей.
Розмовляла Дарина Троцан
Ретуш фото: Дарина Лупинська
Головні теми